Сучасна феноменологія та герменевтика

Феноменологія. Сучасна феноменологія так чи інакше зв’язана з концепцією Едмунда Гуссерля (1859-1938), що розробила основні принципи феноменологічної філософії. До нього феноменологія розумілася як описове дослідження, що повинно передувати всякому поясненню цікавлячого явища. Гуссерль вперше розглядає феноменологію як нову філософію з властивим їй новим феноменологічним методом, що є фундаментом науки.Головні цілі феноменології – побудувати науку про науку, науковчення і розкрити життєвий світ, світ повсякденного життя як основу всього пізнання, у тому числі наукового. Гуссерль вважав, що вивчення життєвого світу і науки слід починати з дослідження свідомості, тому що реальність доступна людям тільки через свідомість. Важлива не сама реальність, а те, як вона сприймається й осмислюється людиною. Свідомість повинна вивчатися не як засіб дослідження світу, а як основний предмет філософії. В античності герменевтикою називалося мистецтво роз’яснення, перекладу, тлумачення. Своє ім’я цей вид інтелектуальної діяльності одержав від грецького бога Гермеса, в обов’язки якого входило роз’яснення простим смертним волю богів. Герменевтичний метод входить у філософію найяскравіше через роботи Фрідріха Шлейермахера (1768-1834), що з’єднав у собі теолога і філолога. У теології він користався традиційними канонами мистецтва тлумачення текстів, а як філолог-класик, поставив перед собою завдання розробити універсальне навчання про розуміння й інтерпретацію художніх текстів. Герменевтика як метод історичної інтерпретації формулюється В.Дильтеєм (1833-1911) для розробки методу гуманітарних наук. Психологічною основою герменевтики для нього служать життєві прояви, зафіксовані в тексті. Гуманітарні науки повинні розрізняти вираження життєвих проявів в історичних текстах. Метод розуміння історичних текстів у герменевтичному трактуванні Дильтея є метод психологічної реконструкції. Але настільки всеосяжний методичний психологізм його не влаштовував, і він порушує питання про можливість об’єктивності в історичному пізнанні, про об’єктивність пізнання чужої індивідуальності. Герменевтика тісно пов’язана із риторикою, оскільки мова займає в герменевтиці провідне місце. Мова в герменевтичному тлумаченні не просто медіум у світі людей і текстів, вона є потенційною спільністю розуму (Кассірер). На цьому грунтується універсальність герменевтичного розміру. Така уверсальність зустрічалася ще в Августина, що вказував на те, що значення знаків (слів) стоять вище, ніж значення речей. Однак сучасна герменевтика розглядає можливість бачити сенс не тільки в словах, але і у всіх людських творах. Мова – універсальна передумова пізнання світу, вона артикулює всю сукупність людського досвіду.

Філософія постмодернізму

Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Поняття " постмодернізм " (або " постмодерн ") позначає ситуацію в культурній самосвідомості країн Заходу, що склалася в кінці XX сторіччя. Дослівно цей термін означає " післясучасність ". В російській мові поняття " модерну " означає певну епоху кінця XIX - початки XX століття. Модернізмом називали авангардні течії, що заперечували реалізм як обмеження творчос ті певними рамками і затверджували принципово інші цінності, спрямовані в майбутнє. Це доводить зв'язок модернізму, постмодернізму як певних стадій розвитку. Модернізм маніфестував новаторські напрями на початку XX століття, які, втративши деякий епатаж, стають вже традиційними. Тому в даний час не утихають суперечки про те, чи існує постмодернізм як самостійний феномен або ж це законне продовження і розвиток модернізму.Загалом і в цілому епоха модернізму прагнула відкриття загальних наукових законів розвитку природи і суспільства і їх використовуванню в діяльності людства. Її представників об'єднувала віра в соціальний і науковий прогрес і встановлення на цій основі панування людини над природою, соціальної справедливості і гуманізму.Поширення в сучасній філософії поняття постмодернізм свідчить про певну незадоволеності існуючим станом справ у багатьох сферах культури, мистецтва і самої філософії. З моменту своєї появи він розглядався як феномен мистецтва філософії Франції, але вже з 70-х років стає фактом європейської культури. У рамках постмодерну поняттям "модерн" позначається мислення нового часу, осмислюють процес наукової, релігійної та філософської еволюції, що почалася в Європі з XVII століття. У вузькому сенсі модернізм - художнє літературне протягом кінця XIX - початку ХХ століття. Мова йде про множинність форм раціональності в рамках мистецтва, мистецтва філософії. Сама ідея множинності, плюралізму, в цілому відповідаючи многоразлічію, багатозначності дійсності, для думки багато важче, ніж ідея однозначності. Мабуть, ця обставина послужила однією з причин для її полегшеного однозначного тлумачення як високості, еклектики, тотального експерименту без кордонів, що забуває про яку-небудь функціональності. Всілякі цитати, дратівливі комбінації кольорів, звуків, фарб, гібриди утворень старих художніх форм замигтіли у всіх галузях мистецтва від музики до кінематографа. Так зрозумілий пост-модерн експертами-теоретиками оцінювався як чергову кризу мистецтва і культури, і тільки італійський письменник і філософ Умберто Еко у післямові до свого твору "Ім'я троянди" в 1980 році аргументує принципи постмодерністського світовідчуття.

77. Особливості української філософії 14-18 століття,Києво-Могилянська академія Вихованцем Києво-Могилянської академії був видатний український філософ Г.С. Сковорода (1722-1794). Беручи до уваги досвід минулих наукових досліджень, не заперечуючи, а органічно переосмилюючи досвід та знання попередників. зробимо спробу проаналізувати філософію Г.Сковороди у світлі сучасного бачення. Звертаючи увагу на проблеми, яких торкався Г.Сковорода у своїх філософських та літературних творах, ми доходимо висновку, що їхнє основне спрямування зводиться до дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук. Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігій-но-філософський характер, вони невідривне пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Поділяючи світ надвоє — на істинне та тлінне, віддаючи перевагу Вічності, Богу, Сковорода по суті пропонує подвійне співвідношення духовного та тілесного. Він вважає, що буквальний аспект розуміння віри та любові складається у повсякденній буттєвій необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але прозрівши, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням їх мізерності. Там, де кінчаються межі розуму, починається віра. Буквальне тлумачення положення про необхідність і нерозривність любові та віри обумовлене усвідомленням Сковородою неможливості існування людини у звичайному світі поза цією єдністю.Видатним філософом-просвітителем, сучасником Г.Сковороди був Я.П.Козельський (близько 1728 — 1794). Він продовжував філософію, впливу якої зазнав М.В.Ломоносов, навчаючись у Києво-Могилянській академії у 1734 р. Козельський був противником схоластики, теології, виступав з критикою вольфіанської метафізики. В теорії пізнання Я.Козельський виходив із сенсуалістичної позиції. Філософію розглядав як особливу галузь науки, яка охоплює "одні тільки генеральні пізнання про речі і справи людства", як визначальну роль соціального середовища у формуванні моральності людини. Він вказував, що просвіта і моральне вдосконалення народу можуть бути тільки результатом (а не передумовою, як вважали видатні представники французької філософії XVIII ст.) звільнення народу від соціального пригнічення, "полегшення його труднощів". Я.Козельський критикував принципи християнської моралі. Він був переконаним противником будь-якого самодержавства, засуджував дармоїдів, які живуть за рахунок "чужого поту", пригнічуючи "суспільне корисних людей". Його ідеалом було суспільство, в якому нема ані розкоші, ні злиднів, а приватна власність обмежена особистою працею і заслугами перед співвітчизниками; це суспільство засноване на обов'язковій для всіх суспільне корисній праці, на взаємодопомозі і повазі гідності людини; праця в цьому суспільстві — обов'язок людини.