Елліністична та пізньоантична філософія

Філософія середньовіччя належить до епохи феодалізму /V-ХV ст./.
Особливості філософії середньовіччя. Філософська думка середніх віків грунтується на вірі в єдиного бога /монотеїзм/ В основі християнського монотеїзму лежать два важливі принципи: ідея божественного творення та ідея божественного одкровення. Обидві ці ідеї тісно пов'язані між собою і передбачають єдиного бога, вираженого в людській особі. Ідея творення лежить в основі середньовічної антології, а ідея одкровення сосновою теорії пізнання /через бога /. Звідси всебічна залежність середньовічної філософії від теології, а всіх середньовічних інститутів - від церкви. Середньовічне мислення за суттю є теоцентричне: реальністю, яка визначає все суще, є не природа, а бог.
Світогляд в середньовічній філософії має назву креаціонізму.
Вчення про бутя. У середньовічній філософії дійсним буттям може бути лише бог. Він вічний, незмінний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. Проблема пізнання. Християнський бог недоступний для пізнання, але він розкриває себе людині і його відкриття явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основним шляхом пізнання. Вивчення я денного писання привело до створення спеціального методу інтерпретації історичних текстів, який отримав назву герменевтика. Таким чином, знання про створений світ можна одержати тільки надприродним шляхом і ключем до такого пізнання є віра.
В середньовічній філософії необхідно розрізняти буття та су тніть пізнання тієї чи іншої речі починається з відповіді на такі запитання:
1/Чи є річ?
2/ Що вона собою являє? Яка вона? 3/ Для чого вона існує?

8. Провідні напрямки філософської думки епохи Ренесансу Філософія Ренесансу, особливо в Італії, орієнтувалася передусім на систему Платона. Платонізм у антисхоластичній філософії Ренесансу стає символом людяності. Розповсюдженню платонізму в Італії сприяв пізній візантійський неоплатонік Георгіос Гемістос (1360-1425), який прийняв ім'я Плетон. Центральною ідеєю філософії Плетона було вчення, що світ перебуває у залежності від Бога, але не Бог створив дійсність, вона існує вічно. Не тільки світ, а й сам Бог перебувають в залежності від абсолютної необхідності, яка спричинює всі події. Місце людини — бути "середньою ланкою", що поєднує тілесні та духовні властивості світу в єдине гармонійне ціле. Неоплатонізм Піко делла Мірандоли. У творчості Піко делла Мірандоли (1463-1495) пантеїзм стає центральною ідеологічною ідеєю. Світ розглядається ієрархічно:.він складається з ангельської, небесної та елементарної сфер. Чуттєвий світ виник не з "ніщо", а з вищого безтілесного початку, з "хаосу", неупорядкованість якого гармонізує Розум. Суперечливість світу полягає утому, що, з одного боку, він природний, сам по собі, а з іншого — конкретне становлення світових подій є виявом волі божества. Бог не існує окремо від природи, він присутній у всіх процесах. У філософії Піко делла Мірандоли антропоцентризм уперше стає розвиненим принципом, людина стає центральною фігурою подій у світі, у вічній боротьбі добра і зла.

Філософія природи Миколи Кузанського. Філософське вирішення Кузанським проблеми відношення Бога і світу має геоцентричне спрямування. Необмежене знання можливе лише у формі символу, загальної абстракції, яка виявляє властивості дійсності у формі людських уявлень, а тому може відображати те, чого в світі немає, тобто фантазії. Основу такої символіки Кузанський вбачає в математиці. Божественний світ здатний поєднати у собі абсолютно протилежні тенденції.

Натуральна філософія Джордано Бруно. Основою теоретичної системи Бруно є концепція про єдність світу, що забезпечується праосновою всесвіту — Єдиним. Єдине розглядається ним як самодостатня сутність, що не потребує зовнішнього втручання жодних сил. У своїй теорії пізнання Бруно використовує гіпотезу, згідно з якою через людську душу діє вселенська світова душа, яка не відокремлюється від душевної матерії. Пізнання починається з чуттєвого сприйняття, потім утворюються уявлення, потім здоровий глузд і розум.