Проблема буття в історії філософії

Проблема буття — одна з перших проблем, які намагалась розв'язати філософія. Філософія порушує проблему буття свідомо, намагається з'ясувати смисл, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення про буття називається онтологією.

У вченні Канта онтологія фактично була зведена до гносеології. Що таке буття (світ), його принципи, людина може знати тільки з розуму (розсудку), який надав апріорні форми цьому буттю.

У післякантівській філософії намітились дві тенденції:

1. Відмова від онтологічних побудов (неокантіанство, позитивістська традиція).

2. Спроба віднайти свій філософський, відмінний від наукового, підхід до буття (через інтуїцію тощо), на якому можна було б будувати онтологію.

В історії філософії проблему буття вперше порушили елеати. Парменід, який вважав буття основою світу, дійшов парадоксального висновку: що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то воно постає як буття. Отже, буття з самого початку постало як загадка філософії.

У різних філософських системах поняття «буття» набувало різного значення і визначалось через відношення його до таких понять, як «небуття (ніщо)» і «суще». Ніщо — це заперечення буття. Класична філософія визначала буття через протиставлення небуттю. В сучасній філософії, зокрема в екзистенціалізмі, буття визначають через суще.

У філософії І. Канта наявні два центри абсолютного буття — «Я» і речі в собі.

Отже, виходячи з історії філософії, можна вести мову про три основні концепції буття:

— матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;

— ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);

— некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.

Усе це дає підстави стверджувати про правомірність концепції, яка відрізняє буття від сущого (речі, ідеї та ін.). Буття, його модус задається сущому при включенні його в світ людини (смисловий горизонт). Реальному предмету вона задає один вид буття, числам — інший, казковим героям — ще інший.

27. Структура буття

Буття як реальність багатогранно, надзвичайно складно по структурі. Залежно від підстав виділяють різні сфери, рівні і градації буття.

1. Матеріально-предметне буття. Це світ чуттєво сприйманих об'єктів, які впливають на свідомість, мислення через органи почуттів.

2. Об'єктивно-духовне буття. Це духовне життя людини в її соціальності: світ думок, наукових теорій, пізнання, світ духовних цінностей, світ філософії, світ емоцій, переживань.

3. Громадсько-історичне буття. Включає в себе як матеріальні, так і духовні елементи буття.

4. Суб'єктивно-особистісне буття. Воно включає в себе також матеріальний і духовний елементи, але це життєдіяльність вже конкретного індивіда з його неповторним індивідуальним досвідом, конкретними особистісними проявами буття, що відбуваються тільки з даною людиною, і тим вже відрізняються від загальної течії життя.

Можна структурувати буття за розходження способів функціонування і форм відображення: нежива, жива природа і соціум або літосфера, біосфера і ноосфера. По формах руху: механічна, фізична, хімічна, біологічна, соціальна (класифікація Ф. Енгельса). За системності взаємодій: Мегасвіт, макросвіт, мікросвіт (всесвіт, галактики, зоряні системи, планети, предмети, речовина, молекули, атоми, ядра, елементарні частинки, поля і т.д.).

З філософської точки зору в структурі буття можна виділити ще кілька градацій:

"Буття саме по собі" (Об'єктивне буття), безвідносне до нашій свідомості, базова, а значить, первинне. "Буття для нас" (Суб'єктивне буття). Це те буття, яке ми самі конструюємо, картина світу, в якій ми існуємо і з якої, власне, і взаємодіємо. "Буття саме по собі" співвідноситься з поняттям вічності, а "буття для нас" - з поняттям тимчасовості, кінцівки, обмеженості в просторі і в часі.

Буття розрізняється, як буття дійсне, Фактичне, актуальне, наявне, виявлену, і як - буття потенційне, Можливе, ще не виявлену.Буття як акт і потенція.

Буття справжнє - "світ ідей" у Платона, Бог у релігійному онтології, Абсолютна Ідея в Гегеля й ін і буття неістинним - буття на думку, Буття, що не має сенсу.

Буття і суще. Поняття "суще" також одне з найважливіших понять онтології. Воно часто вживається як синонім буття.

28. Ключові характеристики буття: простір, час, рух.

Рух — це фактично абсолютна величина. Спокій, стабільність речей — відносна. У русі предмет, річ виникає, стає. У спокої закріплюється, фіксується. Немає жодного виду матерії, яка б не знаходилася у русі. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії поза рухом. Рух — це сам спосіб існування матерії. Основні форми руху матерії. У філософії розрізняють п'ять основних форм рух матерії: механічна форма руху; фізична форма руху; хімічна форма руху; біологічна форма руху; соціальна форма руху; соціальні конфлікти, антагонізми. Рух — суперечливе явище. По суті, рух — це сама існуюча суперечність (Гегель).Світ — це рухома матерія, а пізнання форм руху матерії неможливе без знання про простір і час. Простір і час — це філософські категорії, які відображають основні форми існування матерії. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об'єктивної реальності, то час — це форма його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищеннях універсальність і цілісність (континуальність) — формою організації всього розмаїття нескінченного світу. Простір — це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими ознаками. Час — це внутрішньо зв'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.

29.Походження і сутність свідомості як філософська проблема

Свідомість - діяльне відображення навколишнього світу. А відображення є процесом і результатом встановлення відповідності щодо структур будь-яких систем, які взаємодіють і впливають на їхнє подальше існування.

Є різні рівні відображення: перший з них - це відображення у неорганічній природі; другий - відображення в органічній природі; третій - діяльне відображення навколишнього світу суб’єктами, що мають свідомість.

Свідомість має подвійну природу. З одного боку, вона є результатом розвитку матерії від неструктурованих до структурованих, від елементарних до складних, від неорганічних до органічних, від неживих до живих форм. З другого боку, свідомість є результатом історичного процесу становлення й розвитку людини та суспільства, вона є діяльним, активним відображенням дійсності, суб’єктивним образом об’єктивного світу.

Існує декілька концепцій свідомості:

1. ідеалістична

2. матеріалістична

3. дуалістична

4. вульгарно-матеріалістична

5. феноменологічна

6. суб’єктивістська

7. структуралістська

8. біхевіористська

9. діалектико-матеріалістична.

Основні характеристики свідомості: універсальність, об’єктивність, цілеспрямованість, творчість, опосередкованість мовою, соціалізованість, поліструктурність.

Існує дві концепції щодо розгляду проблем свідомості. Перш а з них прагне з’ясувати сутність, особливості, природу та походження явища. Друга – констатує те, що свідомість унікальний феномен, але залишає поза увагою з’ясування її сутності, природу та походження. Перша концепція – матеріалістична. Друга – феноменологічна, ідеалістична.

Проблеми cвідомості не мають однозначного вирішення та трактування. Вони складні, багатогранні, важкодоступні для наукового з’ясування. Як у філософії, так і в науці, вони розглядаються в основному на рівні припущень, наукових гіпотез та релігійних концепцій.

Ґенеза свідомості.

Свідомість сучасної людини є продуктом всесвітньої історії, результатом багатовікового розвитку практичної й пізнавальної діяльності, багатьох поколінь людей. Але щоб її зрозуміти, необхідно з'ясувати, як вона зароджувалася.

Погляд на матерію як мертву, інертну й аморфну субстанцію вже давно спростований філософією й сучасною наукою. Починаючи з Епікура, а в Новий час зі Спінози, матерія розглядається як причина самої себе. Різні форми активності матерії віртуально присутні в самій матерії. Вони самореалізуються завдяки її нескінченному руху, змінам і розвитку. Загальність відображення як властивості всієї матерії обумовлена універсальною взаємодією предметів і явищ.

Відображення проявляється в якісно різних формах. Кожна з них обумовлюється ступенем організації й розвитку матерії, визначається її внутрішнім змістом.

До основних типів відображення сучасна наука відносить: 1) неорганічне відображення - пов'язане з механічними, фізичними, хімічними змінами тіл; 2) органічне відображення - має місце в живій природі (подразливість, чутливість, психіка); 3) соціальне відображення - рівень існування людської свідомості.

Отже, відображення представляє процес, результатом якого є інформаційне відтворення властивостей взаємодіючих об'єктів. Інформація - об'єктивна сторона процесу відображення як властивості всієї матерії. Вона загальна. Тому будь-яка взаємодія містить у собі інформаційний процес, вона є інформаційною взаємодією в тім розумінні, що залишає про себе пам'ять в іншому.