Структура свідомості – це єдність елементів цілого та їх зв’язків. Першою складовою частиною її є сукупність знань людини про оточуючий світ.
Свої знання людина зберігає та збагачує через пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, інтелект) – друга складова частина структури свідомості. Третім компонентом структури свідомості є відношення, оскільки свідомість – це не тільки відображення, але й відношення до оточуючого, яке проявляється рухами, діями, в тому числі і вольовими, діяльністю.
Отже, у структурі свідомості можна виділити такі її форми: сприйняття, пам’ять, мислення, інтелект, почуття, воля та увага. Перші чотири форми – пізнавальні; через них людина пізнає зовнішній та внутрішній світ. З допомогою почуттів та емоцій вона оцінює отриману інформацію, а своїми вольовими діями цілеспрямовано впливає на дійсність
Четвертим компонентом структури свідомості є самосвідомість (самовідображення або рефлексія) – це знання свого фізичного обліку, стану, внутрішнього духовного світу, своїх можливостей.
Самосвідомість виявляється в самооцінці – оцінці своїх здібностей, соціального статусу, успіху і т.п., та самоповазі, яка залежить від реального успіху та рівня домагань.
Дійові можливості свідомості виявляються в її функціях, єдність яких урешті-решт і забезпечує людині особливий спосіб буття. До основних функцій свідомості відносяться:
· Інформативна—забезпечення людини інформацією про стан та процеси дійсності
· Пізнавальна—отримання знань у вигляді предметних характеристик дійсності
· Творча—перетворення знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уяви, фантазії
· Оціночна—визначення на основі ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня ступеня значущості тих чи інших явищ
· Ціле покладання—формування образу результату діяльності
· Сенсотворча—формування життєвих сенсів через зіставлення реальності з ідеалами, цілями, еталонами
· Організаційно-вольова—зосередження духовних та фізичних сил у напрямі досягнення мети
· Контрольно-регулятивна—свідоме спостереження за діями людини та їх коригування
· Самовиховна—свідоме прагнення організувати життя людини згідно з вищими духовними цінностями
33.Відмінності діалектики та метафізики.
Поняття "діалектика", має декілька визначень: 1) в античній філософії поняття "діалектика" означало мистецтво суперечки, суб'єктивне вміння вести полеміку — вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів; 2) під поняттям "діалектика" розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю; 3) діалектика — це теорія розвитку "абсолютної ідеї", "абсолютного духу" (у Гегеля); 4) діалектика — це вчення про зв'язки, що мають місце в об'єктивному світі.
Метафізика — антипод діалектики як теорії розвитку.
Термін "метафізика" складається з двох частин, перша з яких означає: 1) "мета";
2) в сучасній науці вживається для позначення складних систем, наприклад, метатеорія (теорія про теорію), метаматематика, металогіка, метагалактика. "Фізика" — природа, наука про природу, що вивчає загальні властивості матеріального світу. Термін "метафізика" дослівно означає "після фізики". філософії під. Згодом термін "метафізика" набув іншого, більш широкого філософського значення.
Відмінність:
1. У розумінні зв'язку старого і нового, того, що є, з тим, що виникає і якому належить майбутнє.
2. У розумінні джерела розвитку, руху, зміни.
3. У розумінні "механізму" розвитку, способу переходу від старої до нової якості. З точки зору метафізики, таким "механізмом" є зміна.
4. У розумінні спрямованості розвитку
5. У самому стилі мислення, усвідомлення дійсності. Для метафізики характерна однобічність, абсолютизація, прямолінійність, закостенілість, негнучкість.
6. У розумінні суті істинного знання.
7. У розумінні самої суті пізнання. Метафізика розглядає його як результат, діалектика — як процес, що дає змогу охопити суперечливу єдність абсолютної і відносної істин, показати їхню складність, діалектику зв'язку, якісні переходи від емпіричного до теоретичного рівнів.
8. І, нарешті, останнє. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в тяжінні першої до побудови однозначної, статичної і умоглядної картини світу.
Метафізика — це історично неминуча філософська теорія розвитку і метод пізнання, котрі займають певне місце в розвитку філософії, її категорійного апарату. Історично склалися дві альтернативні концепції — метафізика і діалектика. Вони є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зміни; розумінням зв'язку старого і нового; механізмом переходу від старої якості до нової; спрямованістю розвитку; за розумінням суті істинного знання, суті пізнання; за стилем самого мислення, а також побудовою наукової картини світу.
Закони діалектики
Закони діалектики - це загальні форми суттєвих зв'язків у процесі розвитку. Основні закони діалектики - це закон єдності і боротьби протилежностей, закон переходу кількісних змін у якісні і закон заперечення заперечень.
Закон єднос ті і боротьби протилежностей виявляє причину та джерело розвитку. Джерелом розвитку є внутрішня суперечність предметів та явищ. Суперечність є відношенням між діалектичними протилежностями. Єдність протилежностей - це їх взаємопроникнення і нероздільність, приналежність до однієї сутності. Боротьба - їх взаємовиключення в межах єдиного цілого. Взаємодія протилежних сторін і є джерелом саморуху, імпульсом розвитку певної сутності.
Закон переходу кількісних змін у якісні розкриває механізм розвитку, механізм появи нового раніше не існуючого. Основними категоріями, що розкривають суть цього закону, є поняття кількості, якості, міри і діалектичного стрибка. Кількість - зовнішня визначеність предмета чи явища, яка позначається у величинах і числах. Якість - внутрішня визначеність предмета, усталена сукупність його властивостей та ознак. Міра - така єдність кількісних і якісних параметрів предмета, в межах якої дана якість ще не змінюється.
Закон заперечення заперечень визначає спрямованість і тенденцію розвитку. Діалектичний розвиток має спіральний характер: від простого до складного, від нижчого до вищого, але з частковим поверненням, з успадкуванням позитивного змісту попередніх ступенів. Певна єдність (предмет чи явище) в процесі власного розвитку відкидає від себе старе, відживше, те, що заважає подальшому розвитку (перше заперечення). Здійснюється друге заперечення: часткове повернення до попереднього стану. Таким чином, в процесі розвитку відбувається розрив із власним минулим, зі старим змістом, і, одночасно, здійснюється подолання крайнощів, часткове повернення і збереження всього цінного, що було на попередній стадії.
Категорії діалектики
Діалектика — це єдина логічна теорія, яка з допомогою своїх категорій дає точне уявлення про рух, зміну, розкриває взаємозв'язок речей в об'єктивній дійсності. Тому категорії діалектики рухливі, біжучі, вирізняються гнучкістю, взаємопереходами. Кількість переходить у якість, а якість переходить у кількість; можливість стає дійсністю, дійсність же є основою для нових можливостей; причина переходить у наслідок, наслідок може бути причиною для іншого явища, пов'язаного з ним; зміст визначається формою, але форма може бути змістом для іншого процесу і т.д.
Основними категоріями діалектики є: буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, система, структура, елемент і т.п.
Для розгляду категорій діалектики візьмемо такі її висхідні категорії, як одиничне, особливе і загальне.
Одиничне — це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю.
Загальне — це об'єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами, що властива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності.
Особливе — це те, що є загальним у відношенні до одиничного і одиничним у відношенні до загального. Наведемо приклад: пшениця — одиничне; злакова рослина — особливе; рослина взагалі — загальне. Поняття "злакова рослина" є загальним у відношенні до поняття "пшениця". В свою чергу поняття "злакова рослина" є одиничним стосовно поняття "рослина взагалі".
