Суспільно-побутове красномовство

Суспільно-побутове красномовство — це влучне, гостре або урочисте слово з приводу якоїсь важливої події у приватному житті або у певній гострій чи цікавій ситуації.

Теоретики Греції та Риму розрізняли красномовство залежно від сфери його застосування. Пишні церемонії, що грали велику роль у житті античного суспільства, не мислилися без риторики. Урочисте (епідектичне) красномовство за античними класифікаціями стояло на першому місці. Цей вид красномовства часто поєднують з політичним, але це характерно більше для епох, коли життя невеликого колективу не диференціювалося на сфери політич-fHy та приватну. Скоріше, епідектичне красномовство слід розглядати як частину побуту повсякденного життя з його святами, ювілеями, іменинами, похованнями тощо.

Так, у греків красномовство зародилося в архаїчний період, коли вдала промова була здатна змінити розклад політичних сил і забезпечити важливі переваги. Одначе в "Іліаді", де оспівано похід греків на Трою, перевагу віддано, насамперед, урочистому красномовству, що межує з політичним (воєнним), але більше стосується внутрішніх відносин між членами грецької громади. Царі-вожді повинні були вміти публічно виступати в зібранні, як Одіс-сей, що виголошує своє слово, жваво жестикулюючи й маніпулюючи скіпетром (цей жезл давав право слова). Старець Нестор названий у Гомера "громомовним вітією", водночас йому належать слова "солодкі, мов мед". Греки вбачали у здібності до красномовства "дар богів", але з давніх-давен вказували на потребу виховання у вождя здібностей такого роду.

Епідектичне красномовство з часом почало заміняти собою поезію, що прикрашала урочисті моменти життя громади, й перейняло низку поетичних прийомів.

Свої промови епідектичні оратори виголошували речитативом, ніби співаючи, змінюючи тон залежно від змісту, ще й супроводжували все це гармонійними танцювальними рухами, що створювало особливий "гіпнотизуючий" ритм. Ці прийоми вводилися в риторику поступово, але вже починаючи з найдавнішого риторичного посібника Фрасіма-ха всі вчителі риторики підкреслювали необхідність такого "акторського" моменту.

Епідектичне красномовство від початку включало в себе жартівливість, іронію. Так, Горгій виголосив промову на "захист" міфологічної героїні Єлени, яка зрадила свого чоловіка, Менелая, що й спричинило Троянську війну: виявляється, Єлена, що втікла від чоловіка з Парисом, не заслуговує на засудження... Захист грунтується на софістичній тезі, що істина — річ "відносна"...

У пізній античності виділяється вже й суто побутове красномовство ("Нікомахова етика"), яке називали тоді гомілетикою (пригадаймо: грецький письменник римської пори Плутарх називає в "Застольних бесідах" гомілетикою вміння не пережартувати й не пересваритися під час бенкету).

Як особливий жанр набуло сили надгробне слово, яке існувало в усній формі (пригадаймо промову Перікла, присвячену безсмертній пам'яті афінських синів, які полягли в бою). Письмова форма — віршова — утворила в цій сфері особливий жанр лірики — епітафію (наприклад, "У цій бо могилі лежить рятівник Симоніда з Кеосу. Мертвий, живому добром відплатив за добро").

Таким чином, соціально-побутове красномовство виникало не тільки з виру подій сьогодення, а й живилося з ді-дин епідектичного та політичного красномовства: це природно, оскільки політика й побут, скажімо, інколи невло-вимо переходять одне в одне.

Сьогодні жанрами суспільно-побутового красномовства є: ювілейні промови, вітальне слово, застільне слово (тости), надгробне (поминальне) слово. Тут найчастіше йдеться про величання, похвалу тої чи іншої особистості, групи чи явища, тобто можна сказати, що ці промови за своїм духом панегіричні. Характерною рисою подібного красномовства є стабільність, навіть ритуальність (ситуація хрестин, весілля, похорону тощо), що накладає певний відбиток на стиль промови.

Найчастіше такі виступи бувають імпровізаціями, які не готуються заздалегідь. За своїм обсягом це невеликі, лаконічні тексти, що не вимагають обов'язкової, звичайної для інших галузей риторики твердої схеми побудови (вступ, основна частина, висновки). Логічний витік тут може бути послаблений; панує емоційна стихія. Ораторові не обов'язково демонструвати академічну ерудицію, знання законів або пропагувати істини релігії (хоча окремі елементи такого роду тільки прикрашають подібне слово). Проте оратор щедро черпає приклади з життєвого матеріалу, фольклору (наприклад, стихія анекдота). Стиль тут може бути самий різноманітний — від урочисто-величального (наприклад, на похороні) до "зниженого", навіть часом вульгарного (в застіллі). Слід зауважити, що ораторові за цієї ситуації необхідно дотримуватися норм культури, бо інакше він ризикує образити чиюсь гідність, наразитися на дискусію чи навіть й більш гостре "вияснення стосунків".

Важко класифікувати численні приклади гострого та переконливого слова в побуті: це може бути "дискусія" щодо ціни краму на базарі, сварка двох сусідів або залицяння хлопця до дівчини. Але очевидно, що сфера застосування красного слова тут справді безмежна.

Ключові слова: суспільно-побутове красномовство, епідектичне (урочисте) красномовство, ювілейна промова, привітальне слово, застільне слово (тост), надгробне (поминальне) слово.