Проблема природи конфліктів, причин та умов їх виникнення, способів попередження та розв'язання в усі часи цікавила вчених, філософів, державних та громадських діячів. Перші спроби раціонального осмислення природи соціальних конфліктів належать ще давньогрецьким філософам. Зокрема, Геракліт у своїх трактатах намагався обгрунтувати позитивну роль боротьби у процесі суспільного розвитку.
Все в світі народжується через ворожнечу. Єдиний закон, якому підкоряється все у Космосі – це війна, яка одних зробила рабами, інших – вільними, одним визначила бути богами, іншим – людьми. Геракліт
Цю думку у середньовіччі розвинув Фома Аквінський, зазначивши, що війни є припустимими у житті суспільства за умови, що їх санкціонує держава.
Однак, у часи Відродження великі гуманісти Т. Мор, Е. Рошердамський, Ф. Рабле, Ф. Бекон виступили з різким засудженням соціальних зіткнень і соціальних конфліктів. Е. Ротердамський зазначав наявність власної логіки у протіканні конфлікту, звертав увагу на складність примирення конфліктуючих сторін. Англійський філософ Ф. Бекон вперше всебічно проаналізував причини соціальних конфліктів, а також можливі способи їх подолання.
У ХУІІІ-ХІХ ст. з різкою критикою збройних конфліктів починають виступати англійські демократа (Д. Прістлі), французькі просветителі (Д. Дідро, Ж.Ж. Руссо, Вольтер), німецькі філософи (І. Кант, Г. Гегель)
Головною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, поділ суспільства на багатих і бідних, тому держава повинна захищати інтереси усіх верств населення і у такий спосіб регулювати конфлікти. Г.Гегель
Проблемі боротьби за існування присвячені дослідження англійського біолога Чарльза Дареіна, який створив теорію еволюції. Головна ідея цієї теорії полягала у тому, що розвиток живої природи здійснюється за умов постійної боротьби за виживання. Ч. Дарвін обгрунтував механізм розвитку живої природи у вигляді природного відбору найбільш пристосованих для продовження життя видів.
Погляди Ч. Дарвіна у подальшому знайшли свій розвиток у різних галузях наукових досліджень, у тому числі - й у деяких соціологічних та психологічних теоріях конфлікту. Так, польсько-австрійський юрист Л.Гумплович ~ один з найвідоміших представників соціального дарвінізму ~ висував наступні погляди на природу соціальних конфліктів.:
конфлікти є сутністю соціального прогресу;
поділ суспільства на пануючих та підкорених є вічним;
конфлікти сприяють єдності суспільства, виникненню більш широких об'єднань.
Увага! Внесок Гумпловича та інших представників соціал-дарвінізму - Г.Спенсера, Г. Ратценгофера - у розробку теорії конфлікту полягає у обгрунтуванні позитивної ролі соціальних конфліктів у вдосконаленні соціальних систем, накопиченні значної інформаційної бази про різноманітні соціальні конфлікти.
Засновником соціології конфлікту вважається німецький соціолог Г.Зіммель, який впровадив термін "соціологія конфлікту" у науковий обіг.
Конфлікт поряд із авторитетом, підкоренням, співробітництвом, угодою - є однією і основних форм соціальної взаємодії, що сприяє соціальній інтеграції, зміцнює принципи і норми соціальної організації. Інтенсивність конфліктної взаємодії суттєво впливає на зміцнення групи, приналежність до якої захищає особистість. Систематичні, але неглибокі конфлікти призводять до посилення групової єдності, зміцненню норм
групової поведінки. Г. Зіммель
Цілісну і логічну концепцію конфліктів містить у собі соціологічна теорія К.Маркса. Визнаючи можливість, а, за умов гострої класової боротьби - й необхідність соціальних конфліктів у суспільному житті, Маркс, однак, помилково вважав, що у майбутньому, коли буде ліквідовано приватну власність на засоби виробництва як основу антагоністичних суспільних відносин, розвиток суспільства носитиме безконфліктний характер.
У цілому ж, на початку XX століття соціологічна думка обгрунтувала систему фундаментальних ідей соціології конфлікту, які окреслили її проблемне поле і не втрачають своєї актуальності й у наш час:
конфлікт є нормальним соціальним явищем, оскільки природі самої людини притаманні біологічні, психологічні, соціальні та інші фактори, які неминуче породжують чисельні й різноманітні конфліктні ситуації;
конфлікт виконує позитивні функції у процесі суспільного розвитку, сприяє утвердженню у суспільстві загальнозначущих соціальних норм та цінностей;
протилежність між правлячою меншістю та керованою більшістю, яка є постійним джерелом конфліктів, є неминучою і вічною;
існує залежність між економічними, політичними, соціокультурними змінами та конфліктними ситуаціями, що виникають внаслідок таких змін.
Своє подальше теоретичне обгрунтування соціологія конфлікту отримала у XX столітті, особливо у 50-і рр., коли у країнах Західної Європи та США почали посилюватись кризові явища. Всебічний соціологічний аналіз кризової ситуації, пошук шляхів запобігання її подальшого поглиблення, розв'язання існуючих суспільних протиріч призводить до появи таких фундаментальних теорій, як концепція позитивно-функціонального конфлікту Л.Козера, теорія конфліктної моделі суспільства Р.Дарендорфа та загальна теорія конфлікту К.Боулдінга.
Розвиваючи ідеї класиків соціології конфлікту, американський соціолог Л.Козер у роботах" Функції соціальних конфліктів" (1956) та "Продовження дослідження соціального конфлікту" (1967) обґрунтовує свою теорію позитивно-функціонального конфлікту, де, на противагу домінуючій у той час концепції структурного функціоналізму, що базувалась на ідеях гармонії, єдності та безконфліктного розвитку суспільства, доводить, що не існує соціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають позитивне значення для функціонування соціальних систем та їх зміни. Стабільність суспільства, на його думку, залежить від кількості існуючих у ньому конфліктних відносин та типу зв'язків між ними. Чим більше конфліктів існує у суспільстві, тим більш складним є його поділ на групи, тим важче розколоти суспільство на два антагоністичних табори, що апріорі загрожує його єдності. Отже, чим більше незалежних один від одного конфліктів, тим міцнішою є соціальна єдність.
У якості постійного джерела соціальних конфліктів Л. Козер розглядає соціальну нерівність, що породжує напругу між індивідами і соціальними групами, зняття якої відбувається через різноманітні конфлікти.
Соціальним конфлікт - це боротьба за цінності та претензії на певний статус, владу та ресурси, у якій супротивники прагнуть нейтралізації, нанесення збитків або знищення один одного. Л. Козер
Це визначення конфлікту є на сьогодні найбільш розповсюдженим у західній соціології, а теорія Л.Козера фактично стала науковим обгрунтування моделі побудови суспільства "конфліктного функціоналізму". Вихідним принципом цієї теорії є принцип ненасильницького розв'язання існуючих у суспільстві конфліктів. Проте, на думку Козера, ненасильницькі способи розв'язання конфліктів можуть бути ефективними лише у відкритих, демократичних суспільствах, де конфліктам дається вихід, що пом'якшує соціальну напругу. У тоталітарних, недемократичних суспільства - Л. Козер називає їх "закритими" - конфлікти можуть руйнувати соціальні зв'язки, призводити до революцій та інших соціальних потрясінь, отже, носити деструктивний характер.
У середині 60-х рр. XX століття з обгрунтуванням нової теорії соціального конфлікту, яка отримала назву конфліктної моделі суспільства, виступив німецький соціолог Р.Дарендорф. Основні положення своєї теорії ним були викладені у роботах "Класи і класовий конфлікт в індустріальному суспільстві" (1959), "Елементи теорії соціального конфлікту" (1965), "Конфлікт і свобода" (1972) та ін. і зводяться до того, що будь-яке суспільство постійно піддається соціальним змінам, які породжують соціальні конфлікти. Головну причину конфліктів він, як і Л.Козер, також вбачає у нерівності соціальних позицій людей (наприклад, у розподілі власності і влади), що зумовлює відмінність їх інтересів і виникнення соціальних протиріч. Адже нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів розвитку індивідів, соціальних груп та спільнот. Звідси - й протиріччя їх інтересів. Боротьба за володіння та розпорядження дефіцитними ресурсами, за лідерство, владу та престиж і зумовлюють неминучість конфліктів, які виступають як спосіб розв'язання протиріч.
Дарендорф розглядає конфлікти як джерело інновацій та соціальних змін, оскільки вони допомагають уникнути застою, консервації застарілих відносин, створюють у суспільстві постійну напругу, надають динаміки суспільним відносинам. За Дарендорфом.подавлення конфлікту призводить до його загострення.
Той, хто вміє долати конфлікти шляхом їх визнання та регулювання, бере під свій контроль ритм історії. Той, хто упускає таку можливість, отримує цей ритм собі у супротивники. Р.Дарендорф
На відміну від Л. Козера, який вбачав у соціальних конфліктах суспільне благо і головне джерело поступального розвитку, а тому вважав, що слід свідомо стимулювати їх позитивні функції, Дарендорф стверджує, що конфлікти - це не благо, а реальність, неминучий наслідок існуючих соціальних протиріч. Тому головне завдання полягає у тому, щоби контролювати конфлікт: він повинен бути ♦ легалізованим, # інституційованим, ♦ розвиватися і розв'язуватися за існуючими у суспільстві правилами.
Наступний етап дослідження соціальних конфліктів закономірно був пов'язаний з перенесенням акцентів з вивчення причин та ролі соціальних конфліктів у житті суспільства на дослідження їх загальних структурно-динамічних показників і характеристик. Така потреба була зумовлена необхідністю пошуку ефективних засобів регулювання соціальних конфліктів, а також наявними відмінностями у емпіричних та теоретичних підходах до вивчення соціальних конфліктів, що склалися у рамках різних соціологічних шкіл. Це завдання блискуче було вирішено відомим американським соціологом і економістом К. Боулдінгом, який стояв у витоків формування загальної теорії конфлікту. В своїй роботі "Конфлікт і захист: загальна теорія" (1963) він виходить з того, що більшість конфліктів мають спільні елементи і спільні риси у моделях свого розвитку, вивчення яких дозволяє зрозуміти феномен конфлікту у будь-якому конкретному вияві. Таке розуміння дає можливість суспільству ефективно контролювати і управляти розвитком конфліктів, передбачити їх можливі наслідки.
Ідеї Боулдінга отримали свій подальший розвиток у дослідженнях Л.Крісберга, одного з найбільш авторитетних дослідників соціальних
конфліктів, автора наукової моделі соціального конфлікту як системи структурно-динамічних показників, що виступають методологічною основою діагностики і регулювання різноманітних соціальних конфліктів.
Суттєві зміни у концептуальному осмисленні конфліктів відбулися у 80-90 роки минулого століття, коли у США та інших розвинутих країнах інтенсивно розпочався процес їх інституціалізації - створення нормативно-правової бази процесу врегулювання соціальних конфліктів, який супроводжувався різким зростання попиту на послуги різноманітних посередницьких та консультаційних агенств. Головним завданням соціальних досліджень стає розробка теорії і практичних технологій розв'язання соціальних конфліктів. Усвідомлення такого завдання відбувається не тільки у соціології, а й у інших науках - соціальній психології, теорії міжнародних відносин. Ініціатором об'єднання зусиль представників різних наукових дисциплін стаєДж. Бертон- американський політик і дипломат, який очолив Центр аналітичного вивчення та розв'язання конфліктів Національного інституту миру при Університеті Дж. Мейсона (Вірджинія).
Бертон ставить за мету розробку загальної теоріїрозв 'язання конфліктів на основі синтезу різноманітних класичних і сучасних концепцій конфлікту, теорії, яка може бути застосована на усіх рівнях соціальної взаємодії, від міжособистісного, до міжнародного. Спираючись, зокрема, на висновки теорії людських потреб, Дж.Бертон обґрунтовує положення про те, що головним джерелом усіх соціальних конфліктів є прагнення до задоволення базових потреб - у "^безпеці, ^ідентичності, ^визнанні, -¥свободі тощо, які властиві як окремому індивіду, так і соціальним групам, суспільствам у цілому.
