Соціологічний аналіз конфлікту як соціального явища передбачає виявлення його причин в їх системному зв'язку.
Причини конфліктів:
соціальна нерівність
обмеженість ресурсів
невідповідність реальної дійсності суб'єктивним уявленням про неї
етнічна або релігійна нетерпимість
розходження у поглядах та орієнтаціях сторін-суб'єктів взаємодії та ін.
Найбільш загальною причиною соціальних конфліктів є соціальна нерівність, такий розподіл позицій у ієрархічній системі соціальних відносин, який робить неможливим досягнення своїх інтересів та задовольнити свої потреби в доходах, знаннях, інформації тощо, певними особистостями або соціальними групами. Споконвічний розподіл людської спільноти, соціальних груп та колективів на тих, хто керує, приймає рішення і тих, хто вимушений підкорятися і виконувати накази згори, тобто на тих, хто наділений владними повноваженнями, і тих, хто таких повноважень не має, є невичерпним джерелом різноманітних соціальних конфліктів. Люди завжди очікують влади, яка здатна розв'язати усі їхні проблеми, але у практичному плані такі очікування ніколи не можуть бути задоволеними.
Увага! Прагнення до всезагальної рівності, як показана історія, не може розглядатися як благо, адже приводить до зрівнялівки, згасання для багатьох стимулів творчої діяльності та ініціативи неможливо, повністю задовольняти потреби усіх бажаючих. Тому нерівність, в тому числі соціальна, є неподолаючою. Вона існує повсюдно і дуже часто має позитивне значення, адже сприяє прояву спрможності, стимулює життєву енергію людей тощо.
Іншою причиною конфліктів, що тісно пов'язана з першою, є обмеженість ресурсів (у тому числі - й статусних), на володіння якими висуваються претензії. Людям властиво завищувати свій особистий внесок у загальні результати діяльності, у зв'язку з чим будь-який розподіл ресурсів на будь-якому рівні може призвести до конфлікту.
Більшість західних конфліктологів пов'язують виникнення конфліктів з свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення "конфліктуючих свідомостей", а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб'єктивним уявленням про неї, зокрема:
неспівпадінням індивідуальних та суспільних цінностей;
неадекватністю очікувань, практичних намірів та вчинків людей; ^нерозумінням людьми своїх вчинків по відношенню один до одного; непорозумінням, логічними помилками та семантичними труднои^ами, що виникають у процесі комунікації;
нестачею або неякісністю наявної інформації.
Причинами конфліктів (зокрема, політичних) також можуть бути етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних конфліктів зумовлена причинами психологічного характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо.
Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються/михсмЬл^ншши у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.
Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів, що ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.
Вже побіжний огляд причин соціальних конфліктів породжує закономірне питання: чому в одних випадках зазначені причини дійсно призводять до виникнення конфліктів, а у інших - ні? Відповідь на це запитання пов'язана з обгрунтуванням ще одного важливого поняття соціології конфлікту - аналізом умов виникнення конфлікту. Справа в тому, що зазначені причини конфліктів існують об'єктивно, незалежно від волі та бажання учасників соціальної взаємодії. Вони є скоріше причинами ймовірних конфліктів, аніж реальних. Проте, вони перетворюються на дійсні причини конфліктів конкретних суб'єктів у випадку, коли стають на перешкоді реалізації їх інтересів. Тоді, поряд із причинами, актуальними стають і умови виникнення конфліктів.
Умови виникнення конфлікту формуються на передконфліктій стадії, зміст якої становить зростання соціальної напруги у відносинах між потенційними суб'єктами конфлікту. Соціальна напруга являє собою психологічний стан людей і до початку конфлікту носить латентний (скритий) характер. Взагалі певний рівень соціальної напруги в оптимально функціонуючому суспільстві вважається природним і розглядається як захисна і адаптивна реакція соціального організму на соціальні зміни, що відбуваються. Перевищення ж цього оптимального рівня може призвести до виникнення конфліктів.
Дослідження напруження в Україні виявило такі характеристики соціальної ситуації:
високий рівень незадоволеності населення умовами життя (насамперед матеріально-економічними);
посилення недовіри до офіційних структур влади й політичних лідерів;
зростання розчарування в легітимних засобах вирішення державних та особистіших справ.
З трьох складових напруження (проблема - суперечність, ставлення населення до влади та ситуації, готовність до активних форм протесту) остання є стимулом конфліктної поведінки. Українські соціологи, вивчаючи це питання, дійшли висновку, що нині населення має досить високий ступінь готовності до соціального протесту. Проте переважає підтримка ненасильницьких способів його прояву: якщо такі акції, як збирання підписів або законна демонстрація, підтримують більше, ніж 4/5 усього населення, то захоплення будівель дістає підтримку лише 1/10 частина населення форм протесту свідчить про наростання у суспільстві соціальної напруги.
Важливою умовою переростання соціальної напруги у конфлікт є посилення стану незадоволеності існуючим станом справ або розвитком подій та усвідомлення потенційним суб'єктом конфлікту неможливості зміни ситуації звичайними способами взаємодії.
Наступною умовою виникнення конфлікту є пред'явлення учасниками конфлікту односторонніх або взаємних претензій, прагнення довести їх правомірність, звинувачення опонента у небажанні вирішувати спірні питання законними, справедливими методами.
Обов'язковою умовою виникнення конфлікту є руйнування традиційних структур соціальної взаємодії, перехід до взаємних звинувачень та погроз, наростання агресивності, а у кінцевому рахунку - формування "образу ворога" та установки на боротьбу з ним. Якщо ці умови - у наявності, необхідний лише формальній привід для початку безпосереднього зіткнення сторін, переростання конфліктної ситуації у відкритий конфлікт. Таким приводом виступає інцидент.
Після інциденту можливі три варіанти поведінки конфліктуючих сторін:
Сторони (сторона) прагнуть владнати існуючі протиріччя і знайти компроміс.
Одна із сторін робить вигляд, начебто "нічого особливого не відбулося" (втеча від конфлікту).
Інцидент стає початком відкритого протистояння і конфлікт проходить всі стадії свого розвитку.
