Соціальні відносини і соціальні конфлікти

Городяненко

Важливою формою вияву соціальних тривалих, ста­лих, системних, оновлюваних, різноманітних за зміс­том зв'язків є соціальні відносини. Вони є відносинами схожості й відмінності, рівності й нерівності, пануван­ня і підлеглості між окремими людьми та їх групами. їх формування можна зобразити схематично (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Формування соціальних відносин

Соціальний контакт -►Соціальна дія -►Соціальна взаємодія -►Соціальні відносини

 

Основою соціальних відносин є соціальні зв'язки, які об'єднують індивідів, групи та інші елементи суспільства у функціональне ціле. Ядром їх є відносини рівності та нерівності, позаяк розкривають взаємини між людьми, які перебувають на різних соціальних позиціях. Йдеться про складну діалектику рівності й нерівності між людь­ми у межах соціальної структури суспільства. Оскільки відносини абсолютної рівності неможливі, провідними виступають відносини соціальної нерівності.

 

Характер соціальної нерівності у системі соціальних відносин визначають:

— відмінності між людьми, закладені природою, притаманні їм від народження: етнічна належність, ста­теві й вікові особливості, фізичні можливості, інтелек­туальні здібності та ін.;

— відмінності між людьми, що виникають у зв'язку з професійними ролями;

—відмінності між людьми, що зумовлені володін­ням (власністю, товарами, привілеями та ін.).

Відносини нерівності у певних ситуаціях перетворю­ються на відносини соціальної рівності (коли йдеться про справедливе стимулювання рівноцінної праці).

 

Соціальні відносини поділяють на види за такими ознаками:

— за обсягом владних повноважень: відносини по го­ризонталі, відносини по вертикалі;

— за ступенем регламентування: формальні (офіцій­но оформлені), неформальні;

— за способом спілкування індивідів: безособові або опосередковані, міжособові або безпосередні;

— за суб'єктами діяльності: міжорганізаційні, внутріорганізаційні;

— за рівнем справедливості: справедливі, несправед­ливі.

 

Основою відмінностей між соціальними відносина­ми є мотиви і потреби, головними з яких є первинні (за­безпечення виживання як біологічної істоти) та вторин­ні потреби (влада, повага) кожної людини.

Внаслідок суперечливості соціальних відносин одні­єю з форм соціальної взаємодії суб'єктів стає соціальний конфлікт, який є вищою стадією розвитку суперечнос­тей у системі відносин людей, соціальних груп, соціаль­них інститутів суспільства.

 

Соціальний конфлікт (лат. соnflictus — сутичка) — зіткнення двох або більше сил, спрямованих на забезпечення своїх інтересів в умовах протидії.

 

У соціологічній науці склалося дві точки зору на сут­ність соціальних конфліктів. Одна з них (К. Маркс) ви­ходить з того, що конфлікт є тимчасовим станом суспі­льства, організації, який може бути подоланий різнома­нітними засобами. За другою (Р. Дарендорф, Л. Козер та ін.), конфлікт є нормальним станом, об'єктивною озна­кою соціальних систем, зумовленою суперечливою приро­дою суспільного життя, результатом опору відносинам владарювання і підкорення. Придушення соціального конфлікту веде до загострення, а раціональна його регу­ляція — до підконтрольної еволюції. Цим зумовлені функції соціальних конфліктів: інтеграція соціальних організацій (вплив на встановлення оптимального спів­відношення індивідуальних і групових інтересів); сиг­налізація (виявлення проблем, недоліків тощо); іннова­ція (внаслідок конфлікту визначаються шляхи подо­лання опору інновації); інформація (через конфлікт розкривається латентна інформація); стабілізуюча, гно­сеологічна та навчальна.

Конфлікт є найважливішою формою відносин суб'єктів соціальної взаємодії, мотивація яких зумов­лена різними цінностями і нормами, інтересами і по­требами. Сутнісний його аспект полягає в тому, що ці суб'єкти діють у межах ширшої системи зв'язків, яка модифікується (закріплюється або руйнується) під впливом конфлікту. Учасниками соціального конфлі­кту можуть бути індивіди, групи, організації. Суб'єк­тами — особи, групи, спільноти, здатні створювати конфліктну ситуацію, впливати на її розвиток, пове­дінку учасників.

 

Соціальний конфлікт у своєму розвитку долає такі стадії:

1. Передконфлікт (виникнення соціальної напруже­ності).

2. Зростання напруги (поява конфліктної ситуації).

3. Безпосередній розвиток конфлікту (стадія відкри­тої боротьби сторін).

4. Регулювання (розв'язання соціального конфлікту).

 

Розв'язується соціальний конфлікт зняттям соці­альної напруги на ранніх стадіях формування конфлікт­ної ситуації. Конфліктологи розглядають такі способи подолання конфліктів: компроміс, конкуренція, втеча, згода, співробітництво, вважаючи співробітництво єди­ною конструктивною можливістю подолання конфлікт­ної ситуації.

Джерелом загострення конфліктів між великими групами є ескалація незадоволення існуючим станови­щем, зростання домагань, радикальна зміна свідомості та соціального самопочуття. Незадоволення, набуваю­чи відкритої форми, стимулює соціальний рух, під час якого з'являються лідери, формується ідеологія захис­ту інтересів. На цьому етапі конфлікт стає відкритим і незворотним, то перетворюючись на постійний компо­нент суспільного життя, то завершуючись перемогою ініціюючої сторони або вирішуючись на основі взаєм­них поступок сторін.

Адекватний аналіз конфліктної ситуації передбачає чітке з'ясування обставин визрівання конфлікту, під час якого можуть функціонувати історичні, соціально-економічні та культурні чинники, які завершуються у діях політичних структур та інститутів.

 

Соціальні конфлікти класифікують за такими кри­теріями:

— за включеністю до системи організаційних зв'яз­ків: функціональні та дисфункціональні;

— за специфікою впливу на організацію: конструк­тивні та деструктивні;

— за тривалістю: короткотермінові й довготермінові тощо.

 

Конфлікти бувають агоністичні (примиримі) й анта­гоністичні (непримиримі). Антагоністичні конфлікти, якщо упущені можливості їх вирішення, перетворюю­ться на хронічні й навіть непримиримі. Кожен з основ­них типів конфліктів перебирає на себе особливості сис­теми, в якій вони виникають і відбуваються.

Соціально-економічний конфлікт виникає внаслі­док незадоволення існуючим економічним становищем, погіршення порівняно із звичним рівнем споживання й життя (реальний конфлікт потреб), гіршим порівня­но з іншими соціальними групами станом (конфлікт інтересів).

Національно-етнічний конфлікт спричиняється проблемами утвердження, збереження, захисту держа­вного суверенітету, вирішення територіально-статусних питань, міжкланових суперечностей тощо.

Політичний конфлікт пов'язаний зі свідомо регу­льованими цілями, спрямованими на перерозподіл вла­ди, боротьбою нової політичної еліти за свої інтереси.

 

Природу конфліктів розглядають із ресурсної та цін­нісної точок зору: ресурсна ґрунтується на матеріалісти­чному розумінні конфлікту, який завжди розгортається за суттєво значущі засоби життєдіяльності; ціннісна — на системах цінностей, вірувань і переконань, несуміс­них принципах суспільного устрою, взаємовиключних культурних стереотипах. Із цим пов'язана класифікація конфліктів:

а) конфлікти ресурсів. Причиною їх є обмеженість ресурсів (економічних, матеріальних та ін.), що існує практично завжди. Саме у зв'язку з розподілом ресурсів і виникають суперечності;

б) конфлікти цілей. Як правило, це позиційні конф­лікти. Вони виникають, коли сторони, що виконують одне й те саме завдання, займають різні позиції, пере­слідують свої цілі;

в) конфлікти цінностей. Породжують їх певні цінно­сті різних індивідів та соціальних груп щодо значущих аспектів соціального життя;

г) конфлікти комунікацій. Передумовою їх є недо­статня передача або викривлення інформації.

 

Беручи за основу соціальний рівень учасників, кон­флікти класифікують на міжіндивідуальні; міжгрупові (групи інтересів, етнонаціональні групи); конфлікти між асоціаціями (партіями); внутрі- та міжінституційні конфлікти; конфлікти між секторами суспільного роз­поділу праці; конфлікти між державними утворення­ми; конфлікти між культурами або типами культур.

Ця схема домінує під час класифікації соціальних конфліктів, позаяк в її основу покладено особливості сторін, що беруть участь у них: рольові (особистісні), міжособові, міжгрупові, позиційні, загальносоціальні.

Посилення конфліктності у суспільстві є наслідком загострення боротьби за панування тих чи інших цінно­стей, претензій на певний статус, владу, інші засоби ви­східних соціальних і політичних угруповань. Від того, наскільки вдається збалансувати конфліктну ситуацію, досягти консенсусу, залежить роль соціального конфлі­кту в соціальному розвитку, який або стає джерелом прискореного розвитку суспільства, або породжує соці­альний хаос. За сучасних умов важливими є пошуки компромісів у міждержавних, регіональних, міжнаціо­нальних і міжрегіональних конфліктах. Найжорстокіша форма їх вирішення — збройне насильство, що час­то призводить до безвихідної ситуації.

 

Певні особливості мають соціальні конфлікти на ета­пі модернізації суспільства. Це пов'язано з дією двох груп чинників. Першу становлять інтереси основних со­ціальних груп й особливості політичної культури, що виражається у кризі політичної культури (криза іден­тичності й легітимності). Друга обумовлюється рівнем інституціалізації політичних відносин та якостями по­літичних керівників, що відображається в кризі держав­ного управління (криза розподілу, проникнення у влад­ні структури тощо). Проміжне становище між ними по­сідає криза політичної участі, що виникає як наслідок нерозвинутої культури та ігнорування вимог рівності у процесі прийняття державних рішень. І хоча соціаль­ний конфлікт є одним з рушіїв соціального прогресу, нерідко під час його вирішення вдаються до консенсусу (згоди, одностайності співучасті).

 

Дьячук