Управління соціальними конфліктами. Певних умов потребує не тільки виникнення, але й успішне розв'язання конфлікту

Певних умов потребує не тільки виникнення, але й успішне розв'язання конфлікту. Набагато легше попередити конфлікт, ніж його розв'язати. Але якщо конфлікт виник, необхідно зробити все для його швидкого розв "язання.

 

Умови розв’язання конфлікту:

своєчасна і точна діагностика причин виникнення конфлікту, в ході якої виявляються об'єктивно існуючі протиріччя, інтереси, цілі сторін.

На підставі такого аналізу визначається так звана "ділова зона конфлікту";

взаємна зацікавленість сторін у подолання існуючих між ними протиріч. Це можливо лише за умови визнання інтересів кожної із сторін, подолання недовіри одна до одної;

спільний пошук шляхів подолання конфліктів.

 

Розв'язання конфлікту - це повне чи часткове усунення причин, що його породжують, або зміна цілей та поведінки учасників конфлікту. Розв'язання конфліктів є головною, проте не єдиною складовою процесу управління конфліктами, який включає в себе заходи і стратегії не тільки подолання, а й попередження конфліктів.

 

Управління конфліктами - це цілеспрямований вплив відповідних державних органів, громадських організацій на характер відносин між соціальними суб'єктами з метою:

уникнення їх конфліктної взаємодії,

усунення чи мінімізації причин ймовірних конфліктів,

а у разі їх виникнення — корегування поведінки учасників конфлікту у напрямку пошуку взаємоприйнятних шляхів його конструктивного разе 'язання.

 

Розробка технологій управління соціальними конфліктами, регулювання конфліктних відносин у суспільстві є однією з центральних проблем сучасної соціології конфлікту. Такі технології спираються на використання апробованих практикою науково обгрунтованих методіврозв 'язання конфліктів.

 

Увага! Розробка технологій управління соціальними 'конфліктами, регулювання конфліктних відносин у суспільстві є однією з центральних проблем сучасної соціології конфлікту. Такі технології спираються на використання апробованих практикою науково обгрунтованих методів розв 'язання конфліктів.

 

Методи розв’язання конфліктів: метод уникнення конфлікту, метод переговорів, метод використання посередництва, метод третього розгляду.

 

Метод уникнення конфлікту дозволяє виграти час, мобілізувати ресурси, об'єктивно оцінити ситуацію, скорегувати свої цілі, однак не усуває причини, а, отже — і ймовірності і виникнення конфлікту у майбутньому. Застосовується за відсутності сил та часу для боротьби, небажання вирішувати проблему, труднощів у формуванні лінії власної поведінки.

 

Метод переговорів дозволяє уникнути насильницьких методів, зняти гостроту конфлікту, зрозуміти аргументацію опонента, об'єктивно оцінити реальне співвідношення сил та умови примирення. Переговори дозволяють розглянути альтернативні ситуації, прийти до взаєморозуміння, відкрити шлях до співробітництва.

 

Метод використання посередництва. Практика доводить, що вдало підібраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його участі згода була б неможливою. Не випадково у складних соціальних конфліктах на Заході до посередництва залучаються найбільш авторитетні у світі люди - лауреати Нобелевськоїпремії, видатні громадські та політичні діячі.

 

Метод третейського розгляду передбачає, що аналіз конфлікту здійснюється у чіткій відповідності нормам закону, у тому числі, й міжнародного права.

 

Використання зазначених методів, або їх поєднання дозволяє учасникам конфлікту успішно реалізувати ту чи іншу стратегію виходу з конфлікту -головну лінію їхньої поведінки на завершальному етапі конфліктної взаємодії.

 

Стратегії виходу з конфлікту:

компроміс — часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони. Ефективним буває, коли учасники усвідомлюють рівність своїх прав та обов'язків;

співробітництво — конструктивне розв'язання проблеми конфлікту па основі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, позицій, узгоджеітя інтересів. Найефективнішим буває за сильної взаємозалежності сторін та важливості конструктивного рішення для них обох;

домінування — задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав язування їй вигідного для першої сторони рішення. Виправдане, коли запропоноване рішення є конструктивним, а часу для переконання опонента обмаль;

Пристосування — вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної залежності від нього, незначущості проблеми, з приводу якої виник конфлікт, загроза великих збитків у разі подальшого відстоювання своєї позиції тощо.

 

Апробація зазначених методів та стратегій розв'язання конфліктів на практиці дозволила вченим сформулювати також принципи поведінки суб'єктів конфлікту, дотримання яких сприятиме прискоренню процесу його розв'язання.

 

Принципи поведінки суб’єктів конфлікту:

предметом переговорів мають бути лише питання, що беспосередньо стосуються змісту конфлікту

усі учасники переговорів повинні демонструвати схильність до досягнення консенсусу

у процесі переговорів сторони повинні прагнути до зняття психологічної напруги.

сторони мають демонструвати взаємоповагу та належний рівень культури спілкування

на переговорах їх учасники повинні прагнути до створення атмосфери публічного обміну думками, відкрито і аргументовано аналізуючи позиції один одного

 

Зрозуміло, що конфлікт набагато легше попередити, аніжрозв 'язати, тому профілактика конфлікту, особливо у соціальних організаціях, є не менш важливою, аніж пошук шляхів його подолання.

 

Профілактика конфліктів - сукупність напрямів, засобів та методів управління соціальними організаціями, що зменшують ймовірність виникнення конфліктів.

Основні напрями діяльності з профілактики конфліктів:

оптимізацію організаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій як можливих причин виникнення конфліктів

корегування поведінки членів організації у відповідності з загальноприйнятими в організації нормами та правилами

створення сприятливого соціально-психологічного клімату

 

Засоби та методи запобігання конфліктів:

переведення відкритого зіткнення у конструктивне співробітництво;

функціональне розведення учасників конфліктної взаємодії, припинення їх спільної діяльності;

чітке розмежування посадових повноважень;

управління компетенцією співробітників шляхом підвищення кваліфікації, вдосконалення трудових навиків та навиків спілкування, зміни видів діяльності, залучення персоналу до прийняття управлінських рішень тощо.

 

Важливою складовою запобігання конфліктів є "навчання" співробітників організації правилам безконфліктної поведінки, дотримання яких дозволить зменшити ризик виникнення та поглиблення конфліктів в організації із суб'єктивних причин.

 

Короткі правила безконфліктної поведінки:

прагніть адекватно оцінити власну поведінку у конфліктній ситуації, уникайте упередженості в оцінці дій своїх опонентів

спробуйте оцінити ситуацію з позицій протилежної сторони, зрозуміти точку зору вашого опонента

уникайте звинувачень на адресу опонента, що може спровокувати включення психологічних механізмів захисту і потік звинувачень на вашу адресу контролюйте свої емоції та закликайте протилежну сторону діяти аналогічно

спонукайте свого опонента до відкритого обговорення спірних питань, спільного розв 'язатія конфліктної ситуації

перевіряйте об'єктивність інформації, пов язаної з предметом конфлікту, діями опонентів та своїми власними

 

Важливою проблемою управління конфліктами є їх інституалізація -формування у суспільстві стійкого комплексу формальних і неформальних правил, принципів, норм регулювання конфліктних відносин, які визнаються суб'єктами соціальної взаємодії. Наявність інституційних механізмів, які забезпечують проведення консультацій, переговорів, залучення третьої сторони, пошук взаємоприйнятних рішень, вивчення можливих альтернатив тощо є запорукою мирного, ненасильницького врегулювання конфліктів. І, одночасно, перспективи застосування примусу, насильства значно зростають, коли інстутиційні механізми виявляються не задіяними.

 

Поряд із закріпленням у суспільній свідомості певних правил і норм конфліктної поведінки, інституалаація конфліктів також передбачає:

закріплення на ментальному рівні образу конфлікту як нормального, а не патологічного явища, його своєрідна легітимація у суспільній свідомості; визнання альтернативності соціальних позицій - політичних, соціально-економічних, духовно-ідеологічних, соціокультурних, національпо-етпічних, релігійних тощо;

розповсюдження загальновизнаних правил, норм конфліктної поведінки не тільки па дії суб'єктів конфліктів, а й їх закріплення у політико-правовій культурі суспільства, держави;

наявність або формування спеціальних інститутів регулювання соціальних конфліктів; біснування конституційних підходів до управління соціальними конфліктами.

 

Проте, за популярним серед політиків афоризмом, "стаття у конституції ще не відвернула жодного державного перевороту"', і тому нормативно-правове регулювання соціальних конфліктів є необхідною, але не достатньою умовою їх успішного подолання. Найкращий результат, як свідчить практика, досягається за умови раціонального поєднання інституційних механізмів із апробованими соціальними технологіями, стратегіями та методами розв'язання конфліктів.

 

Значну роль у попередженні та подоланні конфліктів відіграють також соціологічні методи їх вивчення, які дозволяють своєчасно діагностувати, всебічно аналізувати та прогнозувати розвиток конфліктів, виробляти обгрунтовані рекомендації управлінським органам і структурам. До таких методів, зокрема, належать:

метод системно-структурного аналізу, за допомогою якого визначаються змістовні та просторово-часові параметри конфлікту, з'ясовуються його структурні елементи та характер зв'язків між ними, встановлюється їх ієрархія;

метод системно-функціонального аналізу, який дозволяє зафіксувати зовнішні прояви конфлікту у суспільстві, його вплив на макро- і мікросередовище;

методи конкретних соціологічних досліджень, зокрема, метод вимірювання, за допомогою якого здійснюється регулярне вимірювання соціальної напруженості та її діагностика, методи збору та аналізу соціологічної інформації, що дозволяють узагальнити та систематизувати соціальні факти про розвиток конфлікту та поведінку конфліктуючих сторін та інші.

 

У цілому ж, аналітичні зусилля соціологів спрямовані, насамперед, на те, щоби з'ясувати:

природу та сутність різноманітних соціальних конфліктів; їх функції та механізм дії; умови виникнення та способи попередження;

закономірності розвитку та фактори, що впливають на їх ескалацію та деескалацію; можливості передбачення та шляхи врегулювання;

запропонувати "соціальні технології" розв'язання конфліктів, що с адекватними їх внутрішній природі, особливостям розгортання у наявному суспільному середовищі та специфіці особистісної та групової поведінки конфліктуючих сторін.