У сучасній науці склалися два основних типологічних підходи: емпірична та теоретична типологізація. Емпірична типологізація будується на засадах сучасних методів математично-статистичного аналізу. Вона здійснюється за допомогою особистісних питальників, які сьогодні широко застосовуються в соціології та соціальній психології.
Метод побудови емпіричних типів особистості передбачає таку процедуру: складається повний список усіх можливих якісних рис особистості й опитуваний отримує за кожну з них певний бал, тим вищий, чим виразніше вона йому властива. За допомогою факторного аналізу тісно пов'язані риси складаються в типоутворювальну єдність. Так, широко відома модель особистості, побудована Раймондом Кеттелом (США), поєднує 16 характеристик (чинників) особистості: шизотимія, інтелектуальність, емоційна стійкість, конформність, безтурботність, сила "над-Я" (внутрішні норми), несміливість, сензитивність, підозрілість, практичність, простодушність, упевненість у собі, консерватизм, незалежність, самоконтроль, напруженість.
Еклектичність найменувань та змісту чинників, а також переважання в них психоаналітичної спрямованості пояснюються тим, що під час складання первісного списку властивостей особистості Р. Кеттел спирався на особистісні характеристики, які одержали понятійний статус та обґрунтування в роботах різних авторів, переважно персоно-логічної та психоаналітичної орієнтації. Справа в тому, що навіть за умови емпіричної типологізації дослідник не може претендувати на повну об'єктивність одержаних даних, оскільки факторний аналіз може виявити лише ті виміри особистості, які наперед було введено до матеріалу, що підлягає обробці.
У соціології аналогічний спосіб типологізації обґрунтував П. Лазарсфельд, коли ввів у науковий обіг поняття "простір властивостей".
Індивідові більшою чи меншою мірою притаманні властивості, введені та обґрунтовані дослідником. Вони й утворюють деякий "простір".
Якщо властивості (ознаки) взаємопов'язані, то статистичний аналіз у прийнятій системі координат виявляє концентрації індивідів з наперед визначеними властивостями, що становить типову групу — таксон.
Теоретична типологізація є принципово іншою за способом аналізу. В ній вибір та обґрунтування ознаки-критерію передбачають логічний аналіз об'єкта. У противному разі може виникнути класифікація, пародію на яку знаходимо в одному з творів аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса, де цитується "якась китайська енциклопедія, яка говорить, що "тварини поділяються на:
а) тих, що належать імператору; б) бальзамованих; в) приручених; г) молочних поросят; д) сирен; є) казкових; є) бродячих собак;
ж) внесених до цієї класифікації; з) тих, що шаленіють наче божевільні; и) незліченних; і) намальованих дуже тонким пензлем з верблюжої вовни;
ї) інших; й) тих, які щойно розбили глечик; к) тих, що здалеку здаються мухами".
Пошук та обґрунтування суттєвої ознаки об'єкта вивчення, яка є критерієм типологізації, — це основне методологічне завдання дослідника, а сконструйовані типи становлять загальну позицію автора — теорію, на якій вони ґрунтуються.
В науках про людину здійснювалися різні підходи до обґрунтування критерію типології залежно від:
а) специфіки науки, з погляду якої вивчається людина; б) особливостей наукової позиції вченого; в) завдань конкретного дослідження.
Під час пошуку людських типів здавалося принадним встановити зв'язок між фізичними (соматичними) та психічними особливостями індивіда, оскільки фізичні властивості значно легше піддаються вимірюванню. Так були побудовані конституціональна типологія Ернста Кречмера (Німеччина) та соматотипи Вільяма Герберта Шелдона (США), які, проте, не знайшли подальшого емпіричного обґрунтування в дослідженнях інших авторів.
Е. Шпрангер, типологізуючи людську індивідуальність за ціннісно-орієнтаційною спрямованістю людини, виділив шість ідеальних типів: "економічна" людина господарства, "теоретична" людина науки, "естетична" людина мистецтва, "соціальна" людина любові та самовіддачі, "політична" людина влади і "релігійна" людина.
Прикладом застосування методу теоретичної типології в соціології особистості може бути базована на рольовій теорії типологія процесу соціальної адаптації особи (Наталя Паніна). Теоретичний засновок полягає в тому, що внаслідок будь-якого соціального переміщення (працевлаштування, взяття шлюбу, підвищення посади, вихід на пенсію тощо) відбувається зміна соціального мікросередовища і соціальних функцій (ролей).
Виконання нових ролей тією чи іншою мірою може не збігатися з очікуваннями (експектаціями) оточуючих, які мають власне уявлення про те, як людина має виконувати цю функцію. Процес соціальної адаптації полягає у встановленні відповідності між очікуваннями оточуючих щодо виконання ролі індивідом та результатами діяльності останнього, який виконує цю роль. Оскільки результати можуть бути нижчими або вищими за очікувані, то адаптація відбуватиметься як за рахунок підвищення або зниження результативності діяльності, так і за рахунок підвищення або зниження очікувань оточуючих. Звідси випливають чотири типи соціальної адаптації: особистісно-результативний прогресивний (підвищення результатів діяльності), особистісно-результативний регресивний (зниження результатів діяльності), експектаційнорольовий прогресивний (підвищення очікувань оточуючих), експектаційно-рольовий регресивний (зниження очікувань оточуючих).
Отже, типологію можна визначити як процес (а виділені типи — як результат) систематизації сукупності елементів об'єкта дослідження, що здійснюється на підставі аналізу ознак цього об'єкта: виділення серед них найбільш значущих (суттєвих); обґрунтування значущості виділеної ознаки; групування всієї сукупності елементів об'єкта на підставі суттєвої ознаки (або сукупності ознак). Головне завдання типології зводиться до пошуку суттєвих ознак, що визначають внутрішні закони розвитку об'єкта і його закономірні зв'язки з іншими об'єктами зовнішнього світу.
Теоретична типологізація передбачає виділення типів на підставі теоретично обґрунтованих критеріїв, а емпірична — на ґрунті багаторазового перебору властивостей складних соціальних об'єктів з метою виявлення стійкого поєднання їх. Одержані емпіричним шляхом типи мають перевірятися логічним доведенням, а дані теоретичної типології потребують емпіричної перевірки у конкретних дослідженнях.
