Соціологія розглядає особистість як члена соціуму, носія певних соціальних функцій. Тож найбільш поширеною соціологічною теорією особистості є відтворення її через сукупність виконуваних нею ролей.
Серед соціологів, які стояли біля витоків цього напрямку, слід назвати Ч. Кулі, Дж. Міда, А. Халлера та ін.
Згідно з Ч. Кулі, розвиток власного "Я" відбувається під час заплутаного, сповненого суперечностей процесу, та не може здійснюватися без інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина будує своє "Я" на сприйнятих реакціях інших людей, з якими вона вступає в контакт.
Через відносини з іншими, через їх оцінки людина розуміє, якою вона є. Ця теорія отримала назву "теорії дзеркального "Я" особистості".
Соціальне дзеркало постійно перед людьми, постійно змінюється, постійно діє. Розвиваючись, особистість стає більш вимогливою при виборі індивідів, які виконують роль дзеркала, та здійснює добір зразків, які впливають на неї.
Відтак цю теорію розвивав Цж. Мід, який пояснив сутність процесу сприйняття індивідом інших особистостей у теорії "узагальненого іншого". Узагальнений інший - це загальні цінності та стандарти поведінки групи, що формують у членів цієї групи індивідуальний образ.
Усвідомлення "узагальненого іншого" відбувається через процеси "прийняття" ролі та "виконання" ролі. Прийняття ролі - це спроба прийняти на себе поведінку особистості в іншій ситуації чи в іншій ролі, наприклад, дитячі ігри у сім'ю. Виконання ролі - це дії, пов'язані з реальною рольовою поведінкою.
Через усвідомлення інших ролей, почуттів і цінностей інших у свідомості особистості формується "узагальнений інший".
Повторюючи сприйняту роль "узагальненого іншого", індивід формує свою концепцію "Я". Недостатня здатність адаптуватися до іншої думки, приймати на себе ролі інших індивідів, може негативно позначитися на розвиткові особистості.
Американський соціолог А. Халлер на доповнення теорії Дж. Міда розробив теорію "значущого іншого". Значущій інший - це та особистість, схвалення якої домагається індивід і чиї настанови він сприймає. Такі особистості найбільше впливають на формування власного "Я" особистості.
Важливе значення у формуванні теорії особистості мав психоаналіз 3. Фрейда. Його вплив і дотепер є значним. Хоча відомі й інші оригінальні концепції особистості.
Найбільш видатним із, так званих, его-психологів був Е. Еріксон. Хоча Е. Еріксон постійно підкреслював, що його теорія є подальшим розвитком концепції 3. Фрейда про психо-сексуальний розвиток під кутом зору нових досягнень науки, він відійшов від класичного психоаналізу.
Це відобразилося в таких положеннях:
• акцент уваги на понятті "Его". "Его" є основою поведінки та функціонування людини. Воно є автономною структурою особистості, основний напрямок якої - соціальна ситуація;
• аналіз взаємодії дитини з батьками та культурним контекстом, у якому існує сім'я. Розвиток особистості пов'язаний із постійно мінливими соціальними нормами и цінностями, що змінюються;
• теорія розвитку охоплює весь життєвий простір індивіда (від народження до старості);
• людина здатна переборювати життєві труднощі психо-соціального характеру.
Кожна особистісна та соціальна криза - це виклик, який приводить індивіда до особистісного зростання й подолання життєвих перепон.
Центральним у теорії Е. Еріксона є положення про те, що людина протягом життя проходить через універсальні для всього людства стадії.
Процес розгортання цих стадій регулюється за епігенетичним принципом.
Епігенетичний принцип означає:
• особистість розвивається поступово, перехід від однієї до іншої стадії розвитку передбачає готовність особи рухатися до подальшого зростання, розширення соціального світогляду та радіуса соціальної взаємодії;
• суспільство зацікавлене в цьому й підтримує збереження такої тенденції.
Життя людини поділяється на вісім стадій психосоціального розвитку. Кожна стадія життєвого циклу настає у визначений для неї час ("критичний період"). Повноцінна особистість формується лише через послідовне проходження всіх стадій.
Кожна стадія має специфічне завдання-проблему в соціальному розвиткові, що обов'язково постає перед людиною, але не обов'язково вирішується. Характерні для людини моделі поведінки зумовлюють шляхи вирішення завдань і шляхи подолання кризи.
Розвиток особистості відбувається протягом усього життя. Особливості соціалізації можна побачити через особливості кожної стадії психосоціального розвитку.
Достатньо поширеною є гуманістична теорія особистості Е. Фромма. Аналізуючи особистість, Е. Фромм підкреслював роль соціальних, економічних, політичних і релігійних факторів у процесі її формування.
Складові його концепції:
• поведінку людини можна зрозуміти лише через уплив культури, що існує на певному історичному етапі;
• потреби, притаманні лише людині, еволюціонують у процесі розвитку людства;
• різні соціальні системи впливають на формування потреб;
• особистість є продуктом динамічної взаємодії між природними потребами та тиском соціальних норм і приписів.
Учений описав екзистенціальні потреби, що притаманні лише людині. Ці потреби базуються на суперечливих між собою потягах до свободи й безпеки.
Основні потреби, за Е. Фроммом, такі:
- потреба у встановленні зв'язків;
- потреба в подоланні;
- потреба в корінні;
- потреба в ідентичності;
- потреба в системі поглядів і відданості.
Е. Фромм першим сформулював теорію типів характеру, що базувалася на соціологічному аналізі активного формування людьми соціального процесу та культури.
Городяненко
