Під структурою в соціології розуміють побудову чогось, окремі елементи якого складають єдине ціле.
У науковій літературі можна натрапити на різні підходи до трактування структури особистості. Єдиної думки з цього приводу немає.
Поширеною є думка, згідно з якою структура особистості - це єдність чотирьох підструктур:
1) біологічно зумовленої підструктури (темпераменту, статевих, вікових властивостей психіки тощо);
2) психологічної підструктури (індивідуальних психологічних особливостей - пам'яті, емоцій, відчуттів, уявлень, почуттів, волі, інтелекту та ін.);
3) підструктури соціального досвіду (набутих емпіричних і теоретичних знань, навичок, умінь, звичок, традицій, норм тощо);
4) підструктури спрямованості особистості (бажань, цілей, ідеалів, мотивів, потреб, прагнень, ціннісних орієнтацій та ін.).
Увага соціологів здебільшого зосереджується на аналізі третьої та четвертої підструктур, що загалом зумовлено специфікою предмета соціології як науки.
Найбільш знаною та широко вживаною в соціології є тричленна структура особистості, що виділяє такі складники: соціальний статус, соціальну роль і спрямованість особистості.
Соціальний статус — це певне місце, позиція людини в суспільній ієрархії групи чи суспільства загалом. Статуси можуть бути приписані або вроджені (не контрольовані власною волею людини) та набуті чи досягнуті (здобуті в результаті власного вибору і власних зусиль та контрольовані волею людини).
Соціальна роль - динамічна характеристика статусу, що проявляється в шаблонній, очікуваній поведінці, заданій певним статусом.
Спрямованість особи — це особливе ставлення людини до дійсності й до самої себе, котра проявляється в цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях та ідеалах. Вона виявляється в соціальній поведінці особистості.
Цікавим є підхід американського соціолога й економіста А. Маслоу, визнаного теоретика менеджменту. За його міркуваннями, у суспільстві існує п'ять рівнів потреб, які він умовно розташував на шкалі, починаючи від нижчих (примітивних) і закінчуючи вищими.
Перший рівень - фізіологічні потреби чи вітальні.
Другий рівень - екзистенціальні (потреби безпеки власного існування, здоров'я, відсутності насильства, безпеки на вулицях, захист від війн тощо).
Третій рівень - потреби в комунікації, дружбі, спілкуванні.
Четвертий рівень - потреби статусу, визнання, престижу, оцінки інших людей, самоповаги.
П'ятий рівень - потреби самовираження через творчість, самореалізації, розкриття та реалізації здібностей, досягнення сенсу життя.
Потреби першого та другого рівнів - нижчі, потреби третього, четвертого та п'ятого рівнів - вищі. Усі ці потреби відображають об'єктивну шкалу потреб, яка існує в суспільстві. Пересічна людина може мати суб'єктивну шкалу потреб, яка не обов'язково збігається з об'єктивною, тобто такою, що складається на рівні суспільства. За А. Маслоу, особистість - це така людина, в якої суб'єктивна й об'єктивна шкали потреб збігаються, крім того вищі потреби на суб'єктивній шкалі розташовані згори, а нижчі - знизу. Виходячи з цього, не кожний індивід, який живе в суспільстві, є особистістю.
Він стає такою, якщо його діяльність не обмежується задоволенням примітивних потреб (фізіологічних і екзистенціальних), а пов'язується з досягненням значущих сенсожиттєвих цілей: набуттям знань і вмінь, усебічним розвитком особистості, її гармонійністю, здійсненням творчих задумів. Це врешті-решт веде до повної самореалізації особистості, включення у процес життєдіяльності всього внутрішнього духовного потенціалу людини, її соціальної активності.
Структура особистості за 3. Фрейдом - це єдність трьох елементів: самосвідомої частини психіки людини - "Воно" ("Передсвідоме"), "Я" ("Его", або "Свідоме") та "Над-Я", ("Супер-Его", або "Надсвідоме"), що складається на рівні суспільства та виконує оцінну й моральну функцію.
На думку 3. Фрейда, останній рівень психіки - "ідеалізований батько", котрий диктує та нав'язує людині норми, правила поведінки, заборони, стереотипи, пояснює, що є добрим, а що поганим. Структурний елемент особистості, що становить дві третини психіки людини, - це "Воно" ("Ід", або "Підсвідоме") - джерело енергії, котре спрямоване на отримання задоволення. 3. Фрейд наголошував, що розвинута особистість має навчитися переводити вимоги підсвідомої частини психіки людини під контроль розумного, розсудливого "Я".
Відомий соціолог і психолог, представник символічного інтеракціонізму Дж. Мід структуру особистості зобразив за допомогою понять "І" ("Я") - подібне до фрейдівського "И" ("Воно") та "Ме" ("Мене", "Мені") - споріднене з фрейдівським "Супер-Его" й означає "значущі інші".
"І" - це внутрішній стержень особи, що має автономний характер
та є джерелом непередбачуваної поведінки людини, а "Ме" - це частина особистості, яку визначає суспільство через засвоєння людиною норм, що панують у цьому суспільстві. Процес впливу "Ме" на "І" називається соціалізацією.
