Пшеничнюк
Соціологія особистості - галузь соціології, предметом вивчення якої є особистість як суб'єкт та об'єкт соціальних відносин суспільно-історичного процесу на рівні взаємозв'язків особи й соціальних спільностей.
Соціологія особистості - це об'єкт наукових пошуків для багатьох західних дослідників –
Ч. Кулі, Дж. Міда, В. Томаса, Ф. Знанецького, П. Сорокіна, Т. Парсонса, 3. Фрейда, Е. Фроммата ін.
Плідно працюють над проблемами соціології особистості й українські дослідники:
Л. Сохань, Н. Паніна, Є. Головаха, В. Хмелько, О. Донченко, В. Андрущенко та ін.
Основні проблеми соціології особистості:
• вивчення особистості та властивих їй рис, які залежать від специфіки умов життєдіяльності соціальних спільнот, до яких належить індивід;
• формування і розвиток особистості, тенденції її соціалізації;
• вивчення особистості як об'єкта соціальних відносин;
• розгляд особистості як суб'єкта суспільних відносин, закономірностей її взаємозв'язків із суспільством, групою, колективом;
• вивчення регуляції та саморегуляції соціальної поведінки особистості;
• соціальна типологія особистості;
• структура особистості, формування й розвиток її потреб, інтересів і ціннісних орієнтацій.
Поняття "особистість" дуже багатогранне, воно відтворює зв'язок з життєдіяльністю та соціальною сутністю людини, а також індивідуальне відображення соціально значущих рис, сукупності соціальних відносин.
Особистість - це стійка система соціально значущих рис і властивостей людини, котра реалізується в процесі соціальних зв'язків через активну предметну діяльність та спілкування.
Особистість є об'єктом і суб'єктом соціальних відносин.
Особистість як об'єкт соціальних відносин характеризується через:
• соціалізацію - процес входження в суспільство, включення особистості в соціальні зв'язки, в різні типи соціальних спільностей, засвоєння нею соціальних норм і культурних цінностей. Вона охоплює як соціально контрольовані процесії цілеспрямованого впливу на людину, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування;
• соціальну ідентифікацію — усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної спільноти, її поведінки відповідно до усталених у групі норм. Рівень вимог з приводу ідентичності залежить від широти та значущості набору ролей, що їх реалізує людина в межах певної спільності, від ступеня згуртованості й форм регламентації поведінки в суспільстві.
Особистість як суб'єкт соціальних відносин характеризується:
• самоусвідомленням особистості як соціально-психологічної характеристики людини. Джерелом усвідомлення власної самобутності є довколишні значущі для особистості люди;
• системою ціннісних орієнтацій, через яку вона сприймає та оцінює соціальну реальність. Вони набувають функцій найважливіших регуляторів соціальної поведінки;
• потребами, мотиваціями, соціальними настановами й соціальною поведінкою. Потреби відображають залежність людини від зовнішнього та соціального середовища. Природні потреби визначаються біологічною сутністю людини (житло, їжа, продовження роду, одяг).
Соціальні потреби є продуктами суспільного життя, рівня розвитку людини.
Мотивації - це внутрішні збудники поведінки людини. Найпоширенішими мотивами діяльності є матеріальна зацікавленість, бажання досягти успіху, самореалізуватися у творчості тощо.
До мотиваційної структури особистості належать настанови, що визначають схильність людини до певних дій, реакцію на об'єкти.
Соціальні настанови - це соціально визначені можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії. Складові елементи настанови:
• когнітивна частина, тобто усвідомлення ставлення до об'єкта;
• афективна частина, тобто емоційне ставлення до об'єкта;
• поведінкова частина, тобто послідовна поведінка щодо об'єкта.
У соціологічній літературі соціальні настанови називають "аттітюдами" (від англ. - позиція, ставлення до будь-чого).
На думку відомого російського соціолога В. Ядова, настанови не існують окремо, а становлять ієрархічну систему.
На першому рівні містяться елементарні настанови, що пов'язані із задоволенням життєвих потреб.
На другому рівні - соціальні настанови, які формуються на основі оцінки соціальних об'єктів і ситуацій.
На третьому рівні - узагальнені соціальні настанови, що визначають загальну спрямованість особи.
Четвертий рівень - система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності та досягнення цих цілей.
Соціальна поведінка - це усвідомлені, цілеспрямовані дії, засновані на взятті до уваги потреб, інтересів і дій інших людей, існуючих соціальних норм.
Людина-індивід-індивідуальність-особистість
Стосовно проблеми людини в соціології використовується значний поняттєвий апарат. Це зумовлено, передусім, складністю феномена людини.
Найбільш узагальненим родовим є поняття "людина". Зазвичай, людину визначають як біосоціальну істоту, що є вищою ланкою розвитку живих організмів шляхом їх еволюції, а також передумовою й активним суб'єктом культурної еволюції. Зважаючи на багатоаспектність вияву сутності людини, науковці визначають її через найбільш властиві їй характеристики, зокрема: людина як природна, діяльна, предметна, свідома та суспільна
істота. Соціологічний аналіз потребує розгляду людини з позицій її взаємодії з іншими людьми, соціальними інститутами, соціальною системою загалом тощо.
Поняття "індивід " характеризує людину як відособленого, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен). Це поняття в соціології використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації чи представників вибіркової сукупності. Існує специфіка використання цього поняття в соціології. Опитавши, наприклад, сто офіцерів, соціолог отримує інформацію від конкретних індивідів, і вона є суб'єктивною, але шляхом застосування певних соціологічних процедур здобуває знання про суспільну думку типового офіцера, що набуває об'єктивного характеру.
Поняття "індивідуальність " є похідним від поняття "індивід" і відтворює те неповторне, специфічне, унікальне, своєрідне, чим один індивід відрізняється від іншого. Ці відмінності можуть бути абсолютно різними, починаючи від природних рис, особливостей поведінки та закінчуючи манерою ходи чи специфікою одягу. Це поняття надзвичайно поширене в психології, у соціології ж його застосування обмежене.
Дещо ширше застосування в соціології має поняття "індивідуалізм", яке також є похідним від поняття "індивід".
Індивідуалізм - це тип світогляду, за яким індивідуальні інтереси протиставляються суспільним і переважають їх.
Поняття "особистість" входить у науковий обіг для визначення в людині не даних від природи, а в набутих у співжитті з іншими людьми характеристик, які називаються соціальними. Отже, особистість - це соціальна характеристика людини через комплекс ознак, яких вона набуває в суспільстві внаслідок залучення її до системи суспільних відносин. Саме тому особистістю не можна народитися, нею можна лише стати в суспільстві.
Формування особистості відбувається з часом, коли індивід із пасивного об'єкта перетворюється на активного суб'єкта суспільних відносин,
здійснюючи власну діяльність, набуваючи знань, досвіду, культури, досягаючи певних статусів тощо.
До соціальних рис індивіда належать:
- соціальні статуси, соціальні ролі, що їх відіграє індивід у суспільстві;
- соціальні риси, зумовлені взаємодією з іншими;
- почуття, думки, переконання, сформовані під впливом середовища;
- соціально визначена мета діяльності;
- загальний рівень освіти та культури індивіда;
- професійні здатності й уміння;
- ідентифікація себе з групою.
При аналізі цього поняттєвого ряду у пригоді може стати відома філософська тріада: загальне-одиничне-особливе, де під загальним можна розуміти людину, під одиничним -індивіда, під особливим - особистість.
