Соціальна група: внутрішні зв'язки

Становлення соціальної спільності - групи тривалий і складний процес її визрівання, що зв'язаний з усвідомленням свого становища, спільності інтересів, цінностей, формуванням гру­пової свідомості та норм поведінки. Група стає соціально зрілою тоді, коли усвідомлює свої інтереси, цінності, формує норми, мети і завдання діяльності. Саме усвідомлення інтересів перетворює гру­пу людей в самостійний суб'єкт соціальної дії. Соціальній групі як типу соціальної спільності властиві основні, важливі ознаки. Од­нією з важливих ознак в групі є взаємодія і регуляція інтересів, цінностей, потреб і самих дій по їх реалізації, що відрізняється багатошаровістю, багатоманітністю.

Візьмемо студентську групу, парний особистий зв'язок з однокурсни­ками, що виникає в зв'язку із взаємною залежністю один від одного. Значущість зв'язку, вчинку, дії іншого студента оцінюється з точки зору того, як вони впливають на вирішення особистих проблем студента. Зов­нішній парний особистий зв'язок з колегою із студентської групи, в тому числі надання допомоги, оцінки його дії з точки зору зміцнення престижу студентської групи та ін., хоча той або інший вчинок колеги із студентської групи може ніяк не вплинути на вирішення особистої мети інших, але вони оцінюють вчинок, надають допомогу, орієнтуючись на користь або шкоду, що їх здобуває студентська група. Ставлення (реакція, оцінка) до взаємодії між двома студентами може бути різне. Так, один студент підвів іншого: обіцяв попрацювати разом, та забув про обіцянку. На інших студентах це ніяк не відбилось, не позначилось. Але буває ставлення до взає­модії студентів в групі з точки зору функціонування студентської групи: зміцнення її позицій, спільних досягнень тієї чи іншої мети, здійснення тих чи інших потреб та ін. «Якщо не виконав обіцянки, підвів не тільки колегу студента, а й всю студентську групу». Це вже соціальна взаємодія, а не особисті взаємовідносини між окремими студентами та ін.

Звичайно, своєрідність зв'язків в тому, що встановлюються і розвиваються зв'язки з метою збереження тих умов, тих переваг, що закладені в координації взаємодопомоги та ін. В спільності лю­дей виникає складне переплетіння зв'язків, відносин. У житті бу­ває по-різному, виникає спектр залежностей та зв'язків, що іноді не тільки безпосередньо «зав'язані» на особистих потребах і меті, скільки на необхідності зміцнення позицій спільності, забезпечення умов функціонування спільності. В соціальній групі виникають і специфічні моменти духовної регуляції соціальних зв'язків. Для об'єднаних в соціальні групи людей характерна єдність провідних духовних регуляторів: цінностей, норм, принципів поведінки. Подіб­ність, співпадіння системи цінностей стає умовою і результатом стійкості, міцності внутрішніх зв'язків між членами соціальної гру­пи. Особливу роль відіграють і цінності соціальної солідарності (взаємна підтримка, узгодженість дій, співробітництво, координа­ція, взаємодопомога та ін.). В соціальній групі особа дивиться на себе очима колективу, а в основі самооцінки лежать не просто цінності, потреби, принципи поведінки, а колективна думка, виз­нання заслуг і помилок колективом та ін. Ознаками реальної гру­пи є також самоідентифікація з певною спільністю і сприйняття групи як якісно певної цілісності з іншими. Особливо важливі оз­наки полягають у спільному відстоюванні інтересів, створенні са­мостійних організацій структур. У суспільстві завжди існує безліч соціальних груп, які відрізняються об'єктивно за своїм положен­ням у системі соціальних зв'язків, тобто завжди існує соціальна нерівність. Зв'язки взаємної допомоги, «координації», солідарнос­ті в межах соціальної групи, інституалізуються, набувають перед­бачливого, управляючого характеру. Виникають певні соціальні фак­тори, що забезпечують стійкість групи, її мобільність, здатність ефективно і надійно вирішувати завдання, проблеми, що об'єдну­ють індивідів у соціальну групу. Особливості взаємодії людей в соціальних групах стосуються уже розвинутих. Але завжди є етап, коли починає формуватися система взаємодій.

Макеєв

 

Класи, групи, категорії

Класи

У XVIII ст. поступово формується та утверджується індустрі­альне суспільство. Головним джерелом багатства і добробуту стає переробна промисловість — індустрія, а основними суб'єкта­ми соціальних та політичних дій — класи.

У логіці та природознавстві поняття клас використовують з метою систематизації, об'єднання однорідних за якою-небудь істотною ознакою явищ у велику групу ("класи" висловлювань, тварин, рослин тощо). Щодо суспільства це поняття досить ши­роко вживається в Англії наприкінці XVIII ст. для позначення "класу бідняків" {lower class). Підприємець і мислитель Роберт Оуен у 1816 р. відокремлює "виробничий клас" (working class) від "бездіяльного (дозвільного) класу" (leisure class). Клод Анрі Сен-Сімон вважав виробничим класом власників капіталу, банкірів, купців, робітників. У XIX ст. європейське суспільство зображується і тлумачиться як класове суспільство. Чи не за­гальноприйнятим стає уявлення, згідно з яким класи визнача­ють соціальне обличчя суспільства, тенденції та напрями його розвитку. Поняття "клас" стає центральним у світогляді та полі­тичному вченні марксизму.

Класи виникають як результат радикальних соціальних транс­формацій. Революції XVII ст. в Англії та XVIII ст. у Франції поступово утверджують юридичну і політичну рівність різних суспільних груп. Дедалі помітнішу роль у житті цих країн відіграє "третій стан" — буржуазія (або "середній клас"), підприємниць­ка і виробнича верстви міст, що зайняли проміжне становище між "знаттю" та "черню". Стрижнем економічного порядку стає володіння і розпорядження не людьми (кріпаками, васалами), а власністю у вигляді капіталу, землі, знарядь та засобів виробни­цтва, знань та умінь. Приватна власність, ринок капіталів, товарів і праці стали гарантом зростаючих можливостей індивідів кон­струювати власну долю і досягати поставленої мети.

Кардинально змінюються організація праці та спосіб життя значної частини населення. В доіндустріальну епоху землероб міг бути, наприклад, ще й ткачем. З появою фабрик настає ера глибокої спеціалізації, а поділ праці надовго залишається най­ефективнішим засобом підвищення її продуктивності. Поєднувати землеробство з ремеслом відтепер неможливо, місце про­живання і місце праці як правило не збігаються. Більшість пра­цює поза межами дому, а отже, і за межами сім'ї. Праця в чис­ленних колективах мануфактур і заводів, життя у швидко зро­стаючих та погано впорядкованих містах, диференціація на робо­тодавців і найманих робітників — такі найбільш значущі озна­ки індустріального суспільства. Головні діючі особи в ньому (головні соціальні типи) — буржуа, землевласники, пролетарі.

У незавершеному 52-му розділі третього тому "Капіталу" Карл Маркс писав: "Наймані робітники, капіталісти і земельні власни­ки утворюють три великі класи сучасного суспільства, що ґрунту­ється на капіталістичному способі виробництва. В Англії сучасне суспільство у своїй економічній структурі досягло, безперечно, найбільш широкого, найбільш класичного розвитку. Проте і тут це класове розшарування не виступає ще в чистому вигляді. Навіть і тут середні і перехідні ступені скрізь затемнюють межові лінії (правда, на селі незрівняно менше, ніж у містах)". Отже, за К. Марк­сом, класи є елементами економічної структури, де володіння влас­ністю та джерела прибутку є ознаками, що власне конституюють класи, а міжкласові кордони досить розмиті, особливо в містах.

Буржуа спочатку — це дрібні власники, що досягають еконо­мічного та життєвого успіху наполегливою працею, ощадливі­стю, розрахунком, чесністю, творчою активністю, особливою жи­тейською мудрістю, а також за допомогою сили, хитрощів, обма­ну — так було в усі часи. І все ж законним шляхом досягнення успіху визнавалася праця. "Першим буржуа" іноді називають американського видавця, дипломата і винахідника Бенджаміна Франкліна (1706—1790) за чітко сформульовані ним етичні прин­ципи поведінки та запровадження їх у власне життя.

В "Автобіографії" він перелічує 13 чеснот, які постійно й мето­дично культивував у собі: помірність у їжі, небагатослівність, порядок, рішучість, ощадливість, любов до праці, щирість, спра­ведливість, невибагливість, охайність, спокій, доброчесність, скромність. Отже, буржуа не тільки володіє, розпоряджається, привласнює, виробляє, а і є носієм певних навичок, стратегій по­ведінки, певного способу життя і мислення. Саме таке уявлення про класи має право називатися власне соціологічним.

Фрідріх Енгельс у праці "Становище робітничого класу в Англії", користуючись матеріалами преси, статистичними дани­ми та власними спостереженнями, проаналізував формування класу пролетарів. Вже на ранніх етапах становлення капіталістичного суспільства були відмінності в умовах та рівні життя буржуа і робітника. Однак патріархальні відносини між капіта­лістом і робітником (господар дає роботу й засоби до життя, виявляючи чи не батьківське піклування), схожі погляди на життя та суспільний устрій, спільні цілі існування, спільна релігія об'єд­нують і згуртовують, прикриваючи відмінності у становищі.

Пролетарі ще перебувають у стані, якому К. Маркс пізніше дасть назву "клас у собі". Причину низьких заробітків робітни­ки могли вбачати, наприклад, у машинах і справді спрямовували свій гнів саме на них. "Класом для себе" пролетаріат стає тоді, коли набуває понять, навичок, цінностей та сподівань, що відпові­дають його життєвим умовам і дають змогу переконливо пояс­нювати існуючий порядок. Для того щоб це сталося, на місце попередньої згоди має прийти відчуження: тільки на віддалі, з певної дистанції можна розглядіти особисту й нерідко корисну зацікавленість протилежного класу, а також пояснити власну життєву ситуацію з огляду на задуми й наміри інших.

Відмінності у становищі в економічній системі мають доповню­ватися розбіжністю в поглядах на соціальний світ та відмінністю у прийнятих стандартах життя. В марксизмі цьому відповідає теза про взаємозв'язок та взаємозумовленість становища і свідо­мості (ідеології) класу. Об'єктивні життєві умови та розуміння їхньої специфіки порівняно з умовами життя інших спільнот, визнання обов'язковими до виконання вимог і норм, зумовлених ситуацією, необхідні для нормального перебігу процесу самоідентифікації, тобто віднесення себе до певної суспільної групи, а також для ідентифікації інших. Відтоді механізм розпізнаван­ня класу не зазнав кардинальних змін. Ось сучасний приклад.

Під час перепису населення в колишньому СРСР індивідів у облікових картках відносили до однієї з трьох великих кате­горій: робітники, селяни, службовці. Тому визначити як власне соціальне становище, так і становище інших могла, з огляду на названі категорії, значна частина дорослого населення. Однак у другій половині 80-х років сталося взаємне відчуження тих, хто уособлював державну та партійну владу, від мас. Більшість лю­дей, а до цього — лише інакодумці, раптом з'ясували для себе, що існує верства так званої партійно-державної номенклатури з цілою низкою домагань, навичок, стандартів споживання. Стала очевидною протилежність життєвих умов і відповідних їм по­нять, що призвело до формування в суспільній свідомості біпо­лярної структури: "вони" і "ми".

Макс Вебер про класи

М. Вебер також визнавав класи елементами економічної струк­тури. Він вважав можливим говорити про класи, якщо викону­ються такі три умови: 1) існує сукупність людей, для яких є спільною можливість задовольняти певний обсяг життєвих по­треб (мати велосипед, але не машину, володіти будинком, але не мати вілли на березі моря); 2) якщо ці можливості забезпечені певним рівнем винагороди і намаганням підтримувати або підви­щувати його; 3) якщо ці можливості є за умов ринку товарів та ринку робочої сили.

Виконання усіх трьох умов конституює те, що М. Вебер нази­вав класовою ситуацією, — сукупність можливостей забезпечи­ти себе матеріальними і соціальними благами, знаходити засто­сування знанням, навичкам і особистому досвіду. Тому термін "клас" є референтним для сукупності людей, що перебувають у подібній класовій ситуації, базисними категоріями якої є власність та відсутність власності (робітники, підприємці, банкіри, рантьє).

Крім того, індивідів об'єднує у клас економічний інтерес підтри­мувати або поліпшувати стандарт життя. Тому в класовій ситу­ації завжди можливі спільні дії, тобто однакові реакції на подібні життєві умови. Залежність між класовою ситуацією і життєви­ми шансами може бути більш-менш усвідомлена. Якщо зв'язок усвідомлюється, тоді стає зрозумілим, що відмінність у життєвих шансах є наслідком розподілу власності, а також структури кон­кретного економічного ладу. Обурення проти наявної класової структури в цьому разі ґрунтується на раціональних засадах.

Разом з тим М. Вебер завжди різко заперечував проти наді­лення класу здатністю володіти свідомістю або культивувати інтереси ("свідомість класу", "інтереси класу" в марксистській інтерпретації). Реально існують тільки індивіди, що перебува­ють в однаковій ситуації на ринку праці та ринку товарів.