Суть соціальних інститутів

У різних формах відбувається взаємодія як тип соціальних зв'язків. Задоволення найважливіших індивідуальних і суспільних потреб забезпечуються взаємодією, що відіграє особливу роль у соці­альних зв'язках, діях. У повсякденному житті багато явищ; безпека людини або її освіти, здоров'я або господарська діяльність, науковий пошук або відпочинок, дозвілля, що становлять реальний щоденний сенс життя, який набуває інституалізованого характеру, тобто гаран­тованого від випадковості, спорадичності, стійкості, самовідновлення. Саме в житті хаосу, нестабільності, неорганізованості, випадковості, протистоять інституалізовані соціальні явища, зв'язки, дії.

Соціальний інститут — стійкий комплекс формальних і нефор­мальних правил, принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх в систему ролей і статусів, що утворюють соціальну систему.

Надаючи стійкості і певності діяль­ності соціальних спільностей соціальні інститути інтегрують їх, нада­ють їх взаємодії цілісного характеру. Соціальний інститут — різно­вид особливих соціальних зв'язків, тобто зв'язків, що забезпечують цілісність.

 

Соціальні інститути діляться на п'ять груп, економічні, що займа­ються виробництвом і розподілом матеріальних благ, організацією праці, фінансово-грошовим обігом та ін., політичні — зв'язані із здій­сненням функцій влади. Інститути стратифікації визначають розпо­діл позицій і людських ресурсів. Існують також інститути сім'ї, які зв'язані зі шлюбом, соціалізацією (вихованням) молоді. Культурні інститути, зв'язані з релігійною мораллю, звичаями і діяльністю, з науковою і художньою творчістю, стверджують і розвивають прийнятність культури суспільства, передають її наступним поколін­ням, формують ставлення людей до релігії, культури та ін.

 

Соціальні інститути тісно взаємодіють із суспільством. Основою взаємодії є реалізація головної функції інститутів — задоволення конкретних соціальних потреб, інтересів та ін. Соціальні інститути бувають монофункціональні і поліфункціональні, залежно від кількос­ті основних і неосновних функцій, що вони реалізують. Проте якщо сталися зміни, що в соціальних потребах не знаходять адекватного відображення в структурі і функціях відповідного соціального інсти­туту, то в його діяльності виникають явища дисфункції. Дисфункції виражаються в нестачі матеріальних засобів і в організаційних непо­ладках, у неясності мети діяльності. Складність усунення дисфункції соціальних інститутів полягає в тому, що раз виникнувши, соціальні інститути і в умовах наростання дисфункції продовжують діяти, пра­цювати на себе, на інтереси, що не співпадають із суспільними. Адже «свій» інтерес завжди має свого конкретного носія. Така персоніфіка­ція приводить до виродження соціальних інститутів.

 

Соціальні інсти­тути — велике соціальне досягнення людини, що не тільки забезпечує досягнення головних переваг соціального (передбачливість, надійність, регулярність та ін.), але і дають підстави надіятись на те, що та або інша потреба так або інакше задовольняється і мета досягається на якісному рівні.

Якщо людина тисячами невидимих ниток зв'язана з людьми, із суспільством, то в системі соціальних зв'язків соціальні інститути найміцніші, могутні канати, що визначають життєздатність системи соціальних зв'язків, системи соціальних дій. Саме вирішальним фактором, що визначає рівень життєдіяльності індивіда, соціальної спільності є стверджуючий, відлажений і регулярний, тобто інституціональний аспект соціального життя.

 

Однією з важливіших умов динамічного розвитку суспільства, життєвого успіху особи є оволодіння певними знаннями, набутими поколіннями. І це вирішується соціальним інститутом освіти. Відомо, що чим вище освіченість членів суспільства, тим вище розвинуте суспільство. Та як соціальний інститут освіта сформувалась не відразу. Рідні від випадку до випадку передавали якісь знання, навики своїм дітям. Часто і діти підглядали: хто за ткачем, хто за ковалем, хто за тесляром та ін. Та це все спорадичні випадкові соціальні зв'яз­ки передачі знань. ї відрізняється освіта як соціальний інститут від випадкових поверхових контактів, безсистемних зв'язків передачі знань тим, що, по-перше, встановлюється постійна і глибока взає­модія між учасниками такого зв'язку, по-друге, чітко визначаються функції прав і обов'язків, що забезпечують високу ступінь опрацюван­ня, взаємодії кожного з учасників зв'язку (учителі і учні), по-третє, регламентація і контроль за взаємодією вчителя і учнів, наявність соціально-підготовлених людей для передачі знань молоді і концен­трація зусиль вчителів і учнів на професіоналізації та ін.

 

В повсякденному житті соціальні зв'язки, дії між людьми досяга­ються через соціальні інститути.

По-перше, особливим типом регламентації регулювання взаємо­відносин, механізмами регуляції соціальних інститутів більш твердо забезпечуються регулярність, велика чіткість, висока передбачливість і надійність функціонування соціальних зв'язків.

По-друге, чітким розподілом функцій, прав і обов'язків учасників взаємодії. Кожний виконує свої функції, а тому і кожний інший має досить надійні та обґрунтовані сподівання. Якщо не дотримуються обов'язки, то вживаються санкції, а звідси поведінка індивіда в межах соціального інституту володіє великою передбачливістю, а ді­яльність соціальних інститутів — регулярністю самовідновлення.

По-третє, регулярність і самовідновлюваність більшості соціаль­них інститутів забезпечується також знеособленістю вимог до того, хто включається в діяльність соціального інституту, а виконання певного кола обов'язків веде до поділу праці і професіоналізації, реалізації функцій та ін. Для виконання своїх функцій соціальний інститут має установи, в межах яких організується діяльність людей, здійснюється управління соціальними діями, зв'язками, контролюється їх діяльність та ін. Кожний соціальний інститут володіє необхідними засобами, ре­сурсами та ін. Соціальний інститут охорони здоров'я має такі устано­ви: лікарні, поліклініки, профілакторії, санаторії, має свої органи уп­равління. Для діяльності системи охорони здоров'я потрібні ресурси (приміщення, медичне устаткування, кваліфікація лікарів та ін.).

Соціальні інститути здійснюють функції закріплення і відтворення суспільних відносин в певній сфері суспільства; інтеграції і згуртування суспільства; регулювання і соціального контролю; включення людей в діяль­ність або комунікація суспільних зв'язків і дій.

Кожна з функцій знаходить конкретне відтворення в діяльності і своєрідності, в багатоманітних соціаль­них інститутах.

 

Інституалізовані соціальні зв'язки є формальні і неформальні.

Формальні соціальні інститути мають спільну ознаку: взаємодії між суб'єк­тами здійснюються на основі формально застережених правил, законів, рег­ламентів, положень та ін. Формальні соціальні інститути відіграють важливу роль у зміцненні суспільства.

Неформальні соціальні інститути хоча і регламентуються в соціальних діях, зв'язках, але не оформлені законом та ін. Візьмемо інститут дружби. Йому властиве багато ознак соціального інституту. Адже дружба — один з елементів, що характеризує життя будь-якого суспільства, є обов'язковим, стійким явищем в житті людей. Регламентація в дружбі досить повна, чітка, а часом навіть жорстка. Образа, суперечки, припинення дружніх зв'язків — своєрідність форми соціального контролю в інституті дружби. Та регламен­тація ніяк не оформлена у вигляді законів, адміністративних кодексів. У дружбі є ресурси (довір'я, симпатії, дії знайомства та ін.), але немає наста­нов. Дружба має чітке розмежування в тому числі від любові, взаємовідно­син з колегами по службі, братніх відносин, але немає чіткого професійного статусу, прав, обов'язків та ін. Природно, неформальні соціальні інститути засновані на тісних особистих зв'язках, взаємних симпатіях безпосередньо­му спілкуванні, спільності дій, прагненні, почутті, інтересів. Соціальний ін­ститут і соціальний контроль тут здійснюється з допомогою неформальних санкцій — моральних норм, звичаїв, традицій та ін.

 

Соціальні інститути відрізняються за типом потреб та інтересів, вирішуваних ними проблем.

Економічні інститути — найстійкіші, із суворою регламентацією соціальних зв'язків у сфері господарської діяльності (виробництво, розподіл благ і послуг, регулювання фінансів, організація і поділ пра­ці, трудова діяльність, ринок, власність та ін.).

Політичні інститути, тобто соціальні інститути, зв'язані з завою­ванням влади, її здійснення та розподілом, забезпеченням функціонування суспільства як цілісності: держава, адміністративні органи і засоби, політичні партії і рухи, об'єднання, армія та ін. Тут поширені певні форми діяльності: мітинги, демонстрації, вибори та ін.

Кожний з політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і включає соціальні спільності, групи, що спеціалізуються на її реалізації: політичні норми, регулюючі відносини в середині політичних інститутів і між ними, а також між політичними і неполітичними інститутами, матеріальні ресурси, необхідні для досягнення поставленої мети. В процесі інституалізації стихійні і нестійкі форми політичної діяльності набирають певності, а також здатності до саморегулювання. Політичні інститути виникають у процесі поділу політичної діяльності людей, втілюючись у різних політичних організаціях та установах. Політичні інститути забезпечують відтворення, стабільність і регулювання політичної спільності незважаючи на зміну її складу, посилюють соціальні зв'язки і внутрішньо групову згуртованість, здійснюють контроль за політичною поведінкою членів суспільства та ін.

Інститути культури і соціалізації — найстійкіші, чітко регламен­товані форми взаємодії з приводу зміцнення, створення і поширення культури, соціалізація особи, оволодіння ними культурних цінностей суспільства (сім'я, освіта, наука, художні творчі об'єднання та ін.). В сучасних розвинутих суспільствах домінуючим виступають інститути науки і масової вищої освіти, що забезпечують інтернаціоналізацію цінностей, компетентність, ерудицію, незалежність особистої відпо­відальності і раціональності, ефективності дії та ін.