В'ячеслав Липинський (1882-1931 pp.) свої погляди з політичної соціології виклав у таких творах, як "Листи до братів-хліборобів", "Теорія управління" (втрачена), у програмних виступах. Усі тексти В. Липинського емоційні, сповнені пафосу боротьби за незалежну українську державу. В історію України В. Липинський увійшов як фундатор державницької школи, за що його називають "українським Вебером".
Політика - це постійна боротьба, тому основними категоріями політичної соціології є сила, влада, воля. Щоб створювати нові форми політичного життя політик має реалізовувати принцип свободної волі. Політична боротьба в Україні ведеться за право володіти та розпоряджатися землею.
Основні тези соціології В. Липинського:
• у суспільному житті відтворюється біологічний закон нерівності й "асиметрії природного життя";
• соціальні верстви, групи та класи органічно виростають із потреб соціального життя;
• соціальні групи беруть на себе функцію організації, захисту й управління;
• народ створює державу для захисту свого права на володіння землею;
• держава потребує господаря, котрим може бути лише монарх (гетьман).
В. Липинський - автор теорії "дідичного" (спадкового) гетьманату як найкращої форми правління для України, прообразом якої для вченого слугує українська держава часів В. Хмельницького.
Між державою та суспільством існує певна взаємодія, що може набувати різних форм:
- суспільство пригнічує державу;
- держава пригнічує суспільство;
- суспільство та держава співіснують гармонійно.
Політико-соціологічна концепція В. Липинського підпорядкована вирішенню практичного завдання - побудові незалежної української держави. Важлива роль при цьому належить ідеології. Теоретичні міркування В. Липинського щодо ідеології можна звести до таких тез:
• ідеологія - історичне явище, пов'язане з матеріальним буттям;
• ідеологія завжди пов'язана з певною соціальною групою;
• головною функцією ідеології є інструментальна функція, її завдання - бути могутнім ефективним засобом національного відродження;
• ідеологія повинна протистояти ірраціональним прагненням народу.
Розглядаючи природу соціальних законів, В. Липинський виділяє принципи суб'єктивності та волі. Історія твориться не за об'єктивними законами, а згідно з інтересами соціальних груп, зусиллями елітарних груп. Еліта - це активна меншість, яка створює держави та нації.
В'ячеслав Липинський, на відміну від К. Маркса, вважав, що до класу люди належать, будучи.поєднаними виконанням однієї суспільної функції (наприклад, до промислового класу власники та робітники; до землеробського класу - земле власники й селяни).
У суспільствах існує вертикальний і горизонтальний поділи на класи.
Вертикальний поділ дає промисловий, хліборобський, фінансовий класи та інтелегенцію. Окреме місце посідає клас, пов'язаний з комунікаціями, - телеграфні та поштові службовці, водії, залізничники.
Горизонтальний поділ розподіляє суспільство на стани. Окремі стани формують організатори й організовувані.
Суспільство, поділене на класи та стани, постійно перебуває в процесі боротьби, конфлікту.
В'ячеслав Липинський вважав, що клас - це органічна, згуртована група, що містить різні колективи працівників. Завдяки їхньому органічному об'єднанню сумісною діяльністю об'єктивно формуються спільні психічні переживання, "стихійні хотіння", що переходять із покоління до покоління.
Головним класом у суспільстві В. Липинський вважає селянство, що є носієм державної ідеї та саме на нього покладає надію щодо створення незалежної української держави.
Промисловому класові, до якого він включає і робітників, і підприємців-капіталістів, відведено незначне місце в соціальній структурі.
Головною рушійною силою суспільства є "правляча верства" (еліта). Еліта здатна організувати суспільство, може перебороти деструктивні суспільні тенденції, створити та захистити національну державу.
Сила й авторитет - головні ознаки еліти. У цьому контексті В. Липинський піднімає нове для політичної соціології питання - легітимність правлячої верстви - та пропонує власну типологію еліти.
Охлократична - характеризує такий тип організації національної еліти, коли немає класового поділу суспільства, а існує політично безформний і економічно та расово недиференційований натовп. Джерело її - зовнішні кочівники, декласовані й непродуктивні члени суспільства.
Класократична - форма організації національної еліти, за якої в суспільстві існують класи, що володіють засобами виробництва. У такому суспільстві існує громадянська мораль і віра в закони, що заохочує трудову активність, зумовлює високий рівень розвитку техніки й духовної культури.
Демократична - з'являється тоді, коли розпадаються органічно об'єднані класи та виникає хаотичний конгломерат демократично рівних індивідів. Розпад класів супроводжується втратою спільної моралі та віри, котру витісняє раціональність, яка перероджується в утилітаризм.
Влада демократичної еліти сприяє підсиленню політичної боротьби за владу та привілеї, оскільки демократична еліта формується з людей різних поглядів, переконань, не обмежених релігією чи мораллю. Демократична еліта не спроможна створити національну державу, вона створює монархічну диктатуру.
Історія - це зміна політичних режимів і циркуляція еліт. Послідовність їхньої зміни така: охлократія, класократія, демократія.
В. Липинський увійшов в історію українського державотворення як мислитель, який запропонував своєрідне бачення політичного буття суспільства із соціологічного погляду.
