Макс Вебер (1864-1920 pp.) - учений-енциклопедист, найбільш знана фігура в історії соціології, економіці, праві, політології, релігієзнавстві, культурології, етиці. Дослідники творчості М. Вебера називають його "Галілеєм соціально-наукового пізнання" чи "буржуазним Марксом". Масштабність і глибина наукових досліджень ученого ускладнюють визначення пріоритету тієї галузі знань у науці, в яку він зробив найбільший внесок.
Основні, найбільш знані наукові праці М. Вебера: "До історії торгових спільностей у середні віки", "Римська аграрна історія та її значення для державного та приватного права", "Протестантська етика і дух капіталізму", "Господарство і суспільство", "Господарська етика світових релігій" та ін.
Макс Вебер вважається засновником "розуміючої соціології", що вимагає від дослідника вивчення та пояснення внутрішніх суб'єктивних мотивів, намірів, прагнень, цілей людей, котрі вступають у соціальну взаємодію. На думку М. Вебера, природні речі повинні бути пояснені, а суспільні процеси - зрозумілі людині. Отже, перш ніж пояснити людську дію, слід зрозуміти її, вловити таємний сенс, який вкладено в неї активним суб'єктом, а потім інтерпретувати (пояснити) її. Завдання "розуміючої соціології", за М. Вебером, - дістати об'єктивні знання про суб'єктивну реальність. "Розуміючу соціологію" пізніше стали називати суб'єктивною, якісною, мікросоціологією чи інтерпретивною соціологією. Соціолог-"якісник" якраз і намагається зрозуміти суб'єктивний сенс дій людей, виявивши мотивацію, суб'єктивні наміри тощо.
У руслі "розуміючої соціології" М. Вебер створює концепцію соціальної дії. Він розрізняє: традиційну дію, засновану на традиції; афективну, що ґрунтується на почуттях; ціле-раціональну та цінніснораціональну, які засновані на раціональному розрахунку та є осмисленими. Саме два останніх типи соціальної дії є суто соціальними й підлягають вивченню. Раціоналізація соціальної дії розглядається вченим як ключова проблема суспільного розвитку.
Макс Вебер є засновником економічної соціології, що починає займати домінантні позиції в соціології вже після смерті вченого. За цією теорією, провідну роль у появі капіталізму відігравали не суто економічні чинники, як вважав його опонент К. Маркс, а й значною мірою культурно-етнічні та релігійні. На думку вченого, протестантизм як релігія є тією ідеологічною основою, з якої пізніше з'являється "дух капіталізму". Автором поняття "дух капіталізму" є німецький економіст В. Зомбарт.
Макс Вебер відмітив і визначив тенденцію до співвідносності господарського статусу людини та її релігійної належності. Учений довів, що виховання людини в колі протестантів, прищеплення їй норм протестантської етики, що мають переважно аскетичний характер, зумовлює у подальшому у такої людини тенденції раціональної поведінки й успіхи в бізнесі. Норми протестантизму вимагають від віруючого пуританської, аскетичної поведінки, відмови від життєвих насолод, які можуть бути здобуті за гроші та стимулює вкладання грошей у виробництво, накопичення їх, що й призведе до багатства однієї людини, а згодом, - і до багатства всього суспільства.
Капіталізм, на думку М. Вебера, може бути і раціонально-продуктивним, й авантюрним, орієнтованим на війну, на політику, пов'язану з можливостями наживи.
Макс Вебер вважається фундатором політичної соціології. Пін рішуче виступав проти революційних методів перетворення суспільства та вибудовував еволюційний шлях запровадження раціонально-бюрократичного типу управління. Саме цей учений створив концепцію легітимних типів панування, серед яких він виокремив такі:
• традиційний тип, що заснований на звичаях і традиціях;
• раціонально-легальний тип (або раціонально-правовий), який базується на законах та праві;
• харизматичний тип, заснований на афектах і на вірі.
Ця типологія з часом не втрачає актуальності та широко використовується в сучасних дослідженнях. Цінними є рекомендації М. Вебера для тих, хто йде у велику політику. Мислитель рекомендує обирати на виборах людей, що мають сталий прибуток, володіють власністю, оскільки останні більше придатні до раціоналізації в політиці. Він закликає до формування класу кваліфікованих професіоналів-посадовців, які відрізнялися б високою честю, порядністю, відданістю народу - рисами, котрі б забезпечували ефективність дій державних службовців. М. Вебер приділяє значну
увагу аналізові явища партійно-політичної корупції, коли за віддану службу політики роздають усілякі посади та привілеї. Досить по-сучасному, з огляду на реформи в Україні, виглядають рекомендації М. Вебера щодо виховання державної бюрократії та партійних лідерів, а також раціоналізації владних відносин.
Розвиваючи методологічні проблеми науки, М. Вебер залучив у науковий обіг поняття "ідеальний тип" - специфічна мисленна (уявна) конструкція для пізнання саме соціальних явищ у дусі "розуміючої соціології".
На відміну від О. Конта, Г. Спенсера й інших учених, які не провели жодного емпіричного соціологічного дослідження, М. Вебер брав активну участь у шести дослідженнях, що були започатковані урядом Німеччини. Використовуючи методи статистики, спостереження, опитування, він досліджував умови праці, ціннісні орієнтації німецьких селян і промисловців, чинники напруженості між урядом і робітниками-соціалістами, причини еміграції до Прусії польських селян.
Суттєвим є внесок М. Вебера в розробку низки галузевих соціологій: соціології права, соціології релігії, соціології праці, соціології музики тощо.
