Михайло Драгоманов (1841 -1895 рр.) був одним із засновників української соціології, людиною, що перша використала поняття "соціологія" в курсі своїх лекцій.
Найбільш відомі твори М. Драгоманова: "Вопрос о значений Римской империи и Тацит", "Чудацькі думки про українську національну справу", "Шевченко, українофіли і соціалізм", "Положение и задачи науки древней истории".
Михайло Драгоманов вважав соціологію універсальною, але й точною наукою про суспільство. Він досить критично ставився до деяких концептуальних положень позитивізму О. Конта й органістичної теорії суспільства Г. Спенсера.
На думку М. Драгоманова, соціологія - це наука про діяльність людини в суспільстві, тому вона повинна містити такі ж узагальнення, формулювання законів, як і точні науки. Для цього необхідно використовувати соціологічний методологічної семантики", котрий означає класифікацію, типізацію та аналітичне групування суспільних явищ.
Структура суспільства, за М. Драгомановим, має три основні підсистеми:
• матеріал, з якого складаються суспільства (індивіди, народності);
• суспільства (їхні форми: сім'я, клас, державний союз, міждержавний союз);
• продукти суспільної діяльності (матеріальні та моральні).
Продовженням і розвитком соціологічного методу є порівняльний, або компаративний метод, яким часто користується вчений. Широко послуговуючись порівняльним методом, М. Драгоманов вивчає:
• різні соціальні, етнічні групи, а також їхніх представників у різні історичні періоди;
• життя сучасних йому народів, які перебували на примітивній стадії розвитку, що дає можливість перевірити факти стародавньої історії;
• певні артефакти минулого, що відобразилися у фольклорі, звичаях, народних традиціях.
Частиною соціологічного методу є принцип історизму у формі системного, конкретно-історичного підходу.
Розвиток суспільства пов'язаний із упливом багатьох різноманітних факторів: економічних, політичних, культурних, духовних. Отже, М. Драгоманов реагує на спроби зобразити всю різноманітність суспільних явищ як наслідок дії якого-небудь єдиного фактора - чи то економічного, чи то географічного.
Досить активно використовує М. Драгоманов поняття стан, клас, маси, корпорація. Визначаючи класи, він виходив із поділу суспільства на людей "м'язової та розумової праці". На соціальну структуру впливають не лише економічні відносини, спосіб виробництва, але й активність політичних, соціокультурних та інших учасників соціального процесу.
Поділ суспільства на можновладні й бідні класи пояснюється існуванням приватної власності, що є певним історичним явищем, яка виникає на досить високому рівні розвитку суспільства. Як історичне явище приватна власність невічна та з часом поступиться місцем власності колективу.
Основними чинниками суспільного прогресу М. Драгоманов вважає: економічний прогрес, вільну науку та філософію, а також культуру.
Соціальний прогрес, маючи незворотний характер, є закономірним, вільним від випадковостей процесом, який має власну логіку. Суспільно-історичний рух не є прямолінійним і зазнає змін темпу, тимчасових зупинок, відкатів назад, повернення до вже пройдених етапів.
Говорячи про соціальну еволюцію, М. Драгоманов, поряд із поступовим переходом суспільства на більш високий ступінь, визнавав і революційний шлях. Та перевагу він надає поступовому, невибуховому, стрибкоподібному, прогресивному рухові суспільства, в якому люди мають більші можливості для індивідуального та громадського самовираження й розв'язання власних життєвих проблем.
Значне місце у творах М. Драгоманова посідають проблеми політичних відносин. Він вважається фундатором політичного лібералізму в Україні. Відносини між державою та суспільством, міжзагальногромадськими пріоритетами й особис-і ими правами та індивідуальною свободою є предметом дослідження політичної соціології М. Драгоманова.
