Соціологічні погляди Михайла Драгоманова

Михайло Драгоманов (1841 -1895 рр.) був одним із заснов­ників української соціології, людиною, що перша використала поняття "соціологія" в курсі своїх лекцій.

Найбільш відомі твори М. Драгоманова: "Вопрос о значе­ний Римской империи и Тацит", "Чудацькі думки про україн­ську національну справу", "Шевченко, українофіли і соціа­лізм", "Положение и задачи науки древней истории".

Михайло Драгоманов вважав соціологію універсальною, але й точною наукою про суспільство. Він досить критично ставився до деяких концептуальних положень позитивізму О. Конта й органістичної теорії суспільства Г. Спенсера.

На думку М. Драгоманова, соціологія - це наука про діяльність людини в суспільстві, тому вона повинна містити такі ж узагальнення, формулювання законів, як і точні науки. Для цього необхідно використовувати соціологічний методологічної семантики", котрий означає класифікацію, типі­зацію та аналітичне групування суспільних явищ.

Структура суспільства, за М. Драгомановим, має три основні підсистеми:

• матеріал, з якого складаються суспільства (індивіди, на­родності);

• суспільства (їхні форми: сім'я, клас, державний союз, міждержавний союз);

• продукти суспільної діяльності (матеріальні та моральні).

Продовженням і розвитком соціологічного методу є по­рівняльний, або компаративний метод, яким часто кори­стується вчений. Широко послуговуючись порівняльним методом, М. Драгоманов вивчає:

• різні соціальні, етнічні групи, а також їхніх представ­ників у різні історичні періоди;

• життя сучасних йому народів, які перебували на при­мітивній стадії розвитку, що дає можливість перевірити факти стародавньої історії;

• певні артефакти минулого, що відобразилися у фольк­лорі, звичаях, народних традиціях.

Частиною соціологічного методу є принцип історизму у формі системного, конкретно-історичного підходу.

Розвиток суспільства пов'язаний із упливом багатьох різно­манітних факторів: економічних, політичних, культурних, духовних. Отже, М. Драгоманов реагує на спроби зобразити всю різноманітність суспільних явищ як наслідок дії якого-небудь єдиного фактора - чи то економічного, чи то гео­графічного.

Досить активно використовує М. Драгоманов поняття стан, клас, маси, корпорація. Визначаючи класи, він виходив із по­ділу суспільства на людей "м'язової та розумової праці". На соціальну структуру впливають не лише економічні від­носини, спосіб виробництва, але й активність політичних, соціокультурних та інших учасників соціального процесу.

Поділ суспільства на можновладні й бідні класи по­яснюється існуванням приватної власності, що є певним історичним явищем, яка виникає на досить високому рівні розвитку суспільства. Як історичне явище приватна власність невічна та з часом поступиться місцем власності колективу.

Основними чинниками суспільного прогресу М. Драгоманов вважає: економічний прогрес, вільну науку та філософію, а також культуру.

Соціальний прогрес, маючи незворотний характер, є закономірним, вільним від випадковостей процесом, який має власну логіку. Суспільно-історичний рух не є прямо­лінійним і зазнає змін темпу, тимчасових зупинок, відкатів назад, повернення до вже пройдених етапів.

Говорячи про соціальну еволюцію, М. Драгоманов, поряд із поступовим переходом суспільства на більш високий ступінь, визнавав і революційний шлях. Та перевагу він надає поступовому, невибуховому, стрибкоподібному, прогресив­ному рухові суспільства, в якому люди мають більші можливості для індивідуального та громадського самовираження й розв'язання власних життєвих проблем.

Значне місце у творах М. Драгоманова посідають проблеми політичних відносин. Він вважається фундатором політич­ного лібералізму в Україні. Відносини між державою та су­спільством, міжзагальногромадськими пріоритетами й особис-і ими правами та індивідуальною свободою є предметом до­слідження політичної соціології М. Драгоманова.