На початку XX ст. відбувається поступове переміщення географічного центру соціологічних досліджень із Західної Європи до США, а найбільш знаними у світі соціологами стають американці. Такий процес зумовлений низкою обставин.
По-перше, йдеться про могутнє кадрове забезпечення американської соціології за рахунок масової еміграції вчених із країн Західної Європи, де формувалися тоталітарні політичні режими.
Подальшому розвиткові соціології в США сприяв демократичний політичний режим американського суспільства. Соціологам забезпечувалася свобода дій, творчості, вільний вибір тем дослідження, можливість відкритої публікації даних об'єктивних досліджень незалежно від симпатій чи антипатій влади. Саме на американському континенті емпіричним шляхом підтверджувалася теза про те, що демократія та соціологія - співвідносні поняття. До соціології ставилися як до науки, не вимагаючи від неї виконання невластивих науці функцій - критичності чи апологетичності щодо влади.
Водночас у Західній Європі розпочався повільний процес формування тоталітарних політичних режимів, які здійснювали власний диктат на єдино правильну політичну думку, забороняючи ті дослідження, котрі були невигідні владі. Фактично, соціологія перетворювалася на прислужницю влади, а її функції як науки розглядались як тотожні функціям ідеології. Такі процеси зумовили масову еміграцію вчених-соціологів до США - найбільш мобільних, талановитих і перспективних. Так, із Росії, хоча й вимушено, емігрував П. Сорокін, з Австрії - П. Лазарсфельд, із Польщі - Ф. Знанецький, з Німеччини - А. Щюц.
По-друге, переміщенню центру соціології до США сприяла інституціоналізація соціології та швидке набуття нею статусу університетської науки. У Європі, де соціологія виникла як наука в середині XIX ст., вже склалася система університетської освіти й новий предмет складно було втиснути в уже сформовані навчальні плани. Із фундаторів соціології університетської кафедри не мали ні О. Конт, ні Г. Спенсер. Тільки Е. Дюркгейм започаткував соціологію як предмет викладання. У США соціологія відразу ж здобула статус університетської науки, зокрема, в 1892 р. був заспоши іий Чиказький університет, де був створений факультет соціології; у 1894 р. - Колумбійський університет, у котрому також існував соціологічний факультет. Уже в
1901 р. соціологіЯ викладалася в 170університетах і коледжах США.
Процесу інституціоналізації соціології сприяло започаткування в 1898 р. спеціалізованого наукового видання - соціологічного журналу, на сторінках якого велися дискусії між ученими з приводу актуальних проблем соціології.
По-третє, проведення соціологічних досліджень вимагало значних фінансових витрат. У США - провідної країни капіталізму—уже на початку XX ст. існували сприятливі можливості для цього. На проведення соціологічних досліджень витрачаються кошти як держави, так і приватного бізнесу.
По-четверте, на відміну від європейської соціології, американська соціологія відразу набула практичної (емпіричної) спрямованості.
Визначальні риси національної філософії США — прагматизм, утилітаризм і практицизм — повністю відповідали завданнм прикладної соціології. Прикладні соціологічні дослідження, викликані соціальним замовленням, стають переважними в Америці. Соціологія, застосовуючи специфічні методи, широко використовується в боротьбі суспільства з негативними явищами: проституцією, алкоголізмом, наркоманією, маргінальністю, порушенням сімейних зв'язків, злочинністю тощо.
У 20-30-ті рр. XX ст. актуальними стають проблеми ефективного управління та виникає модне на той час гасло: "Соціологія на службі менеджменту", котре не втратило актуальності й сьогодні. Відомі Хотторнські експерименти, с оціометія, мейоїзм — видатні здобутки в соціальних науках, де значний внесок належить саме соціології.
Аналіз наукової тематики соціологічних досліджень американських учених підтверджує прагматичну спрямованість американської соціології та тісний її зв'язок із життям. Так, у 20-3 0-ті рр. XX ст. активно вивчаються проблеми безробіття, впливу його на сімейне життя, проблеми девіантної поведінки, і пенітенціарна система тощо. У 40-ві рр. вивчається вплив масової агітації та пропаганди на індивідуальну, масову свідомість і роль ЗМІ в суспільстві. У 60-ті рр. предметом дослідження науковців стають антирасистські рухи, вплив маскультури на індивіда, електоральні процеси. Наприкінці XX ст. активно вивчаються тендерні проблеми, соціологічні аспекти релігійних рухів, глобальні зміни й екологічна проблематика, світ-системні явища, отримує розвиток соціологія психічного здоров'я та психічних хвороб, саморуйнівної поведінки людини тощо.
Ентоні Гіденс у роботі "Дев'ять тез про майбутнє соціології" (1993 р.) передбачає надалі більш тісний зв'язок теорії та практики соціології, втрату нею теоретичного присмаку минулого й набуття більш практичної спрямованості. Учені, на думку Е. Гіденса, залишать кабінети та будуть працювати з реаліями світу, в якому людство безпосередньо перебуває. Він виокремлює найбільш актуальні теми для дослідження в майбутньому. Серед них — вивчення світової системи з її міжнародним розподілом праці, влади, військовим порядком; аналіз соціальних рухів: екологічних, жіночих, рухів за мир, релігійних, зокрема й ісламістських рухів; дослідження внутрішніх процесів у державі через призму зовнішніх упливів; осмислення сучасних етнічних процесів; вивчення ролі соціології у формуванні соціальної політики та її завдань у впровадженні реформ.
