Поняття "парадигма" ввів у науковий обіг американський соціолог Т. Кун. Під соціологічною парадигмою розуміють сукупність основних принципів і положень певної теорії, що мають власний поняттєвий апарат і визнаються групою вчених.
Соціологія належить до наук із багатопарадигмальним статусом. Це означає, що для соціології характерним є плюралізм у розумінні суспільства, а отже, можливість усебічно охопити та детальніше вивчити соціальне життя в ньому.
Розрізняють парадигмальні імена в соціології (наприклад, О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, К. Маркс, М. Вебер, Дж. Мід, Т. Парсонста ін.) і парадигмальні школи в соціології (з окрема, Чиказька, Франкфуртська, Колумбійська, Гарвардська школи тощо).
За характером методологічних підходів до вивчення суспільства розрізняють структурні (макросоціологічні) парадигми й інтерпретивні (мікросоціологічні). У свою чергу, структурні парадигми поділяють на функціоналістські та конфліктні.
Визначними класиками функціоналістських парадигм Г. Спенсер та Е. Дюркгейм. Засновником сучасного структурного функціоналізму вважають американського соціолога Т. Парсонса, декана факультету соціології Гарвардського університету, котрий очолив його після П. Сорокіна. Значний внесок у розвиток структурного функціоналізму зробив американський соціолог Р. Мертон.
Функціоналістські парадигми націлюють дослідника на розгляд суспільства з позицій системнооргапізованого явища, що складається з частин, які взаємодіють і становлять єдине ціле. При цьому певні частини суспільства є також складноструктурованими.
Функціоналісти наголошують на стабільності, сталості, гармонії, порядку, солідарності, співробітництві в суспільстві. Суспільство ж розуміють як таке, що тяжіє до рівноваги, самозбереження, а розвиток у ньому тлумачать як повільні, поступові еволюційні зміни.
Конфліктні парадигми розглядають суспільство як суперечливе єдине ціле внаслідок існування конфліктів у ньому з різною природою, розв'язання яких і поява нових зумовлюють постійний розвиток соціуму та зміни в ньому. Прибічники конфліктних парадигм акцентують увагу на існуванні розбіжностей, протилежностей, суперечностей між різними соціальними суб'єктами, розв'язання яких є джерелом постійного оновлення суспільства, отже, його генези.
Класики конфліктного підходу - К. Маркс, Г. Зіммель, Л. Гумплович. Сучасні теоретики конфліктного підходу в соціології - Р. Міллс, Р. Дарендорф, Л. Козер.
Наприкінці XX ст. провідною стає думка сучасних учених про доцільність поєднання функціоналістського та конфліктного підходів для пояснення суспільних процесів.
Інтерпретивні парадигми пояснюють суспільство з погляду буденного життя людини в її найближчому оточенні, а тому предметом їхнього розгляду є переживання, думки, прагнення, мотивації, суб'єктивні відчуття людей, суб'єктивні смисли, що їх вкладає людина в різні судження, дії. Найбільш плідно інтерпретивні парадигми почали вивчатися з 60-х рр. XX ст. їх розглядають як подальший розвиток "розуміючої соціології", започаткованої М. Вебером.
Найбільш відомі серед цих парадигм: теорія соціальної дії(М. Вебер), теорія символічного інтеракціонізму (Дж. Мід), феноменологія (А. Щюц, Т. Лукман), етнометодологія (Г. Гарфінкель, Е. Гоффман), теорія соціального обміну (Д. Хоманс, П. Блау).
За змістом і методами дослідження структурні парадигми тяжіють до політології, права, економіки, а інтерпретивні тісно пов'язані з психологією, педагогікою, етнографією та іншими "поведінковими" дисциплінами, котрі ще називають біхевіористичними.
Кожному типові парадигм відповідають певні методи дослідження. Так, структурним парадигмам відповідають "жорсткі" (кількісні, статистичні) методи збору інформації. Приміром, при вивченні суспільства загалом, його соціальних інститутів, взаємозв'язку між ними виникає потреба у знанні, заснованому на описові, на поясненні узагальнювальних даних.
Інтерпретивним парадигмам відповідають "м'які" (якісні) методи. Вони застосовуються тоді, коли досліднику необхідно знати не тільки певний стан речей, а й виявити внутрішні, латентні, приховані механізми, які неможливо ґрунтовно дослідити за допомогою масових опитувань і збору кількісних даних. Наприклад, при вивченні життєвого світу людини, його самосвідомості, мотиваційної сфери соціолог повинен здобути такі знання, які б ґрунтувалися на розумінні та поясненні. Видів "м'яких" методів дослідження дуже багато. Серед них можна виокремити: історію сім'ї, історію життя людини, біографічний метод (біографічне інтерв'ю, соціальна автобіографія), групові дискусії, метод "фокус-груп", глибинні інтерв'ю та ін.
