Розвиток соціологічних теорій у поглядах Г. Спенсера, Е. Дюркгейма і М. Вебера

Герберт Спенсер (1820—1903) — видатний англійський мисли­тель, творець вчення про соціальну еволюцію. Спенсера вважають засновником школи органічної аналогії: він порівнював суспільства з біологічними організмами, а окремі частини суспільства (держава, церква, освіта тощо) — із частинами організму (серцем, нервовою системою тощо). Кожна частина приносить якусь користь цілому й виконує життєво важливу функцію. Економічне життя в суспільстві, стверджу­вав Спенсер, подібне до обміну речовин в організмі, уряд аналогічний головному мозку, торгівля виконує функції, подібні до кровообігу тощо. Зміни суспільства не можуть відбуватися без зміни його частин і вико­нуваних ними функцій: змінилася економіка — змінюється соціальна структура суспільства, оскільки виникають нові класи. Спенсер першим застосував у соціології поняття структури й функції.

Наукове визнання одержала закладена Спенсером теорія соціаль­ної еволюції, зокрема, його ідея про те, що всі суспільства послідовно розвиваються: від простого стану, коли всі частини взаємозамінні, до складного суспільства із зовсім не схожими між собою елементами. Такий розвиток еволюційний за своїм характером і виражає єдність і боротьбу двох взаємозалежних процесів — диференціації й інтеграції. Чим більша різниця між частинами суспільства, тобто чим сильніша їхня диференціація, тим більш невмолимо діє зустрічний закон інтеграції частин. Об'єднання прагнуть регіони однієї країни, нації, народи.

Спенсеру вперше вдалося розробити системний підхід до суспіль­ства й з'єднати його з еволюціонізмом. Він першим використав такі найважливіші категорії соціології, як соціальна система, соціальна структура, соціальна функція, соціальний інститут, соціальний кон­троль і та ін.

Еміль Дюркгейм (1858—1917) — засновник французької со­ціологічної школи. Дюркгейм висунув принципи нової методології в соціології: натуралізм — розуміння законів суспільства за аналогією

Із законами природи й соціологізм —твердження специфічності й автономності соціальної реальності, її переваги над індивідами.

Дюркгейм вважав, що основним завданням соціології с вивчення соціальних фактів, під якими він мав на увазі незалежну від індивідів реальність, що володіє «примусовою силою» (спосіб мислення, закони, звичаї, мова, вірування, грошова система). При вивченні соціальних фактів Дюркгейм рекомендував широко застосовувати метод порівняння.

Е. Дюркгейму вдалося одному з перших органічно з'єднати емпі­ричне й теоретичне, фундаментальне й прикладне в соціологічному дослідженні. 8ін розробив не тільки загальну теорію й методологію соціологічного дослідження, але і його конкретні методи, правила й процедури. Великий внесок Дюркгейма у розробку багатьох спе­ціальних галузей соціології: права, моралі, релігії, сім'ї, виховання, поведінки, що відхиляється (девіантної), та ін.

Макс Вебер (1864—1920) — видатний німецький філософ, соціо­лог, один з найважливіших авторитетів суспільної думки кінця XIX — початку XX ст. М. Вебер € засновником нового напрямку в соціологічній науці — «розуміючої соціології», надавши їй статусу загальномето­дологічного предмета, що дозволяє зрозуміти суть, характерні риси і тенденції поступу цивілізації західного типу.

Соціологія, за М. Вебером, -— наука про соціальну поведінку, що прагне «зрозуміти», «інтерпретувати», «пояснити». Соціальна поведін­ка — це здійснення певного вчинку або утримання від нього.

М. Вебер розробив практично всі базисні теорії, які сьогодні ста­новлять фундамент соціології. Це вчення про соціальну дію й моти­вацію, суспільний поділ праці, відчуження, професію як покликання, основи соціології релігії, соціології міста, соціології соціального па­нування, економічної соціології й соціології праці, теорія бюрократії, концепція соціальної стратифікації й статусних груп, основи політо­логії й інституту влади, вчення про соціальну історію суспільства й раціоналізацію.