Р-14 «Довгострокові фінансові інвестиції» призначений для узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном, і має такі субрахунки:
141 «Інвестиції пов’язаним сторонам за методом обліку участі в капіталі»;
142 «Інші інвестиції пов’язаним сторонам»;
143 «Інвестиції непов’язаним сторонам».
Для обліку поточних фінансових інвестицій призначений
Р-35 «Поточні фінансові інвестиції», який має субрахунки:
351 «Еквіваленти грошових коштів»;
352 «Інші поточні фінансові інвестиції».
Кт- обліковуються за собівартістю придбані фінансові інвестиції Р-35 і 14.
Дт- собівартість інвестицій списується у разі їх реалізації або погашення.
Однією з основних ознак, яка зумовлює відмінності в обліку фінансових інвестицій є вид відносин, які складаються між інвестором та об’єктом інвестування, — відносини позики або власності.
[21. Облік рахунків зі страхування.]
Право працівників бюджетних установ на матеріальне забезпечення у старості, а також у випадку хвороби і втрати працездатності закріплене Конституцією України. Згідно з основами законодавства страхувальниками за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці, тобто бюджетні установи, і застраховані особи — наймані працівники бюджетних установ, а страховиками виступають: цільові фонди: з пенсійного страхування; медичного страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; страхування на випадок безробіття.
Для обліку розрахунків зі страхування призначено активно-пасивний Р-65 «Розрахунки зі страхування»
651 - «Розрахунки з пенсійного забезпечення»;
652 - «Розрахунки із соціального страхування»;
653 - «Розрахунки зі страхування на випадок безробіття»;
654 - «Розрахунки з інших видів страхування».
Аналітичний облік розрахунків зі страхування ведеться на картках за фондами.
[22. Метод бухгалтерського обліку.]
Бухгалтерський облік побудований на певних принципах і має свій метод, що об*єднає сукупність способів та прийомів, за допомогою яких він виконує свої функції.
Основними елементами цього методу є: - документація;- інвентаризація; - оцінка і калькуляція;- рахунки і подвійний запис;- бухгалтерський баланс і звітність.
Докуметація- початковим етапом є складання первинних документів – документів зміст яких несе інформ.про подію, що відбулась виражену, як у натуральних, так і в грошових вимірниках.
– це 1 із складових методу БО, що забезпечує поточний контроль, рівень достовірності кінцевого продукту облікової системи, а також надає юридичної сили облікової інф.
Інвентаризація – перевірка в натуральному виразі вказаних в обліку об*єктів і в разі виявлення розбіжності доводження в облікових документах наявність до фактичного стану, таким чином вона забезпечує контроль та достовірність облікової інформації.
Оцінка – відображення об*єктів БО в єдиному грошовому вимірнику (грн.) для узагальнення їх в цілому по підприємству.
Калькулювання – це своєрідний спосіб оцінки, які п-тва викор.для визначення розрахунку собівартості продукції (благ). Оцінка і калькуляція тісно взаємопов*язані, оскільки достовірна калькуляція є необхідною умовою правильної раціональної оцінки п-тва.
Рахунки – це госп.операції відображені в первинних документах, що реєструються в обліку в спец.таб. Бух.Рахунки – це мережа обліку в якій знаходить відображення вся д-сть п-тва.
Подвійний запис – це запис,що здійснює взаємопов*язане відображення господарської операції, що стосується, як мін.2 сторін. Слід зазначити, що бух.рах і подвійний запис операції становлять функціональну основу обліку, оскільки є способами групування та систематизації о*єктів БО.
Бухгалтерський баланс – це спосіб узагальнення та групування господарських засобів п-тва і джерел їх надходження на певну дату. За своїм складом – це двочастинна таблиця. Ліва частина – актив, а права – пасив.
Звітність – це система підсумкових показників, які всебічно характеризують господарську і фінансову д-сть п-тв. Результати використання його активів, рух пасивів,стан зобов*язань тощо. Звітність – це форми в яких знаходить своє відображення підсумкова інформація БО; це продукт ф-ння облікової системи.
[23. Утримання із з\п.]
Із заробітної плати робітників і службовців можуть здійснюватись тільки дозволені законом утримання: прибутковий податок (з суми понад неоподатковуваний мінімум доходів громадян); утримання збору до Пенсійного фонду (в розмірі 1% заробітку, якщо сукупний оподатковуваний доход не перевищує 150 грн., і 2%, - якщо такий доход перевищує 150 грн.), до Фонду соціального страхування на випадок безробіття (в розмірі 0,5% заробітку), за виконавчими листками (аліменти тощо); за рішенням адміністрації (у відшкодування втрат від браку, нестачі матеріальних цінностей тощо).
Відповідно до Закону України «Про оплату праці» загальна сума утримань не повинна перевищувати 20% (а в окремих випадках, передбачених законодавством, - 50%) суми заробітку, який залишається після вирахування прибуткового податку, збору до Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування на випадок безробіття. Ці обмеження не поширюються на утримання із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт, а також при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.
Прибутковий податок з доходів громадян утримується згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12. 92 № 13-22, Законом України від 13.12.98 № 129 «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92 № 13-22», а також інструкцією про прибутковий податок з громадян від 21.04.93 № 12.
Об'єктом оподаткування громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік, одержаний з усіх джерел як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є доход, одержаний із джерел України.
При визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються доходи, одержані як в грошовій, так і в натуральній формі. При цьому доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за вільними ринковими цінами, крім доходів, одержаних від сільськогосподарських підприємств, які визначаються за цінами продажу державі. Забороняється оплата прибуткового податку з громадян за рахунок підприємств, установ і організацій, а також суб’єктів підприємницької діяльності, крім колективних сільськогосподаззрських підприємств. Колективні сільськогосподарські підприємства, включаючи риболовні колгоспи, суми прибуткового податку з громадян сплачують за рахунок прибутку (доходу), що залишається в розпорядженні підприємства, за ставками згідно з чинним законодавством.
[24. Облікові регістри та їх види.]
Необхідну для відображення в БО інформацію, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, нагромаджують і систематизують в облік.реєстрах. Такі зведені БДок. – облікові реєстри – це документи у формі спеціальної таб, призначені для відображення документально оформлених господарських операцій у системі рахунків, накопичення та збереження облікової інформації.
Іншими словами- це носії спеціального формату у вигляді від відомостей, журналів, книг призначених для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інф.з первинних документів, що прийняті до обліку.
Реквізити регістрів: назва документа (форми), дата і місце складання, назва п-тва від імені якого складений документ, короткий виклад змісту та обсягу господарської операції, зазначені одиниці виміру, посади осіб, що відп.за здійсн.господ.інформації та правильність її оформлення, особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, що брала участь в господарській операції.
[25. Узагальнення даних Бухгалтерського обліку.]
Відображення господарських операцій за синтетичними та аналітичними рахунками — це поточний бухгалтерський облік. Оскільки баланс завжди характеризує наявність та стан господарських засобів і їх джерел формування у вартісному вимірнику на певну дату, то для поточного відображення змін цих засобів і джерел призначені рахунки. Рахунки відкривають на підставі даних балансу, залишки якого на початок місяця у вигляді початкового сальдо записують: на активних рахунках — за дебетом, на пасивних рахунках — за кредитом. Протягом місяця з журналу реєстрації господарських операцій зроблені кореспонденції рахунків (бухгалтерські проводки) переносять на відкриті на підставі балансу синтетичні та аналітичні рахунки. Наприкінці місяця за кожним синтетичним та аналітичним рахунком вираховують обороти за дебетом і кредитом і виводять кінцеве сальдо (залишок на кінець місяця).
Дані синтетичних і аналітичних рахунків узагальнюють за допомогою оборотних відомостей, які складають окремо за синтетичними й аналітичними рахунками.
Технологію бухгалтерського узагальнення поточних облікових даних розглянемо на спрощеному прикладі за рис. 5.4.
[26. Класифікація господарських засобів за функціональною участю в процесі діяльності.]
За функціональною участю в процесі діяльності господарські засоби (ресурси) підприємства поділяються на необоротні й оборотні активи. Згідно з Міжнародними стандартами, під активами розуміють ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому.
До необоротних належать:
- основні засоби – матеріальні активи, які функціонують у натуральній формі як сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері протягом тривалого часу (більше одного року);
Нематеріальні активи – необоротні довготривалі активи, які не мають матеріальної форми,але мають вартість і можуть приносити підприємству дохід. До них належать вартість придбаних підприємством прав на користування природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об’єктами промислової інтелектуальної власності (патентами, винаходами тощо) вартість права на використання програмного забезпечення для ЕОМ та інші права, які визнані об’єктом права власності підприємства;
- довгострокові фінансові інвестиції – фінансові вкладення у цінні папери (акції, облігації тощо) інших підприємств на період більше одного року з метою одержання доходів (дивідендів, відсотків), збільшення власного капіталу та інших вигод для підприємства;
- інші необоротні активи (зокрема довгострокова дебіторська заборгованість юридичних і фізичних осіб, отримання якої очікується після 12 місяців з дати балансу) та ін.
До оборотних активів належать грошові кошти та їх еквіваленти, які не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу (або протягом 12 місяців з дати балансу).
До складу оборотних активів належать:
Грошові кошти в касі та на рахунках в банках, якщо вони можуть бути вільно використані для поточних операції.
Короткострокові фінансові інвестиції за умови, якщо вони є ринковими (тобто існує активний ринок, який дає змогу відновити їх ринкову вартість) і, як очікується, будуть реалізовані протягом строку, що не перевищує оди рік;
Дебіторська заборгованість, пов’язана з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), належать до оборотних активів, якщо їх очікується, буде погашена протягом операційного циклу;
Виробничі запаси (сировини, матеріалів, палива, готової продукції, товарів тощо), які є частиною звичайного операційного циклу підприємства.
Витрати майбутніх періодів, тобто витрати, які мали місце в поточному або попередніх звітних періодах, але відносяться до наступних звітних періодів (наприклад, витрати на освоєння нових видів продукції оплачена наперед орендна плата, передплата періодичних видань тощо), можуть включатися відповідно до складу як оборотних так і необоротних активів.
[27. Бухгалтерський облік розрахунків з оплати праці.]
Для нарахування з\п використовують первинні документи, що свідчать про відпрацьований час чи обсяги виготовленої продукції, виконання робіт, послуг.
За погодинної форми ОП основним первинним документом є Табель обліку робочого часу. Цей документ, у якому спеціально призначена особа щоденно впродовж місяця за кожним працівником проставляє виходи на роботу. Таким чином ведеться табельний облік робочого персоналу та кількості відпрацьованого часу.
За відрядною формою ОП, а також обліку обсягу виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг здійснюється у первинних документах з обліку виробітку – Наряд на відрядні роботи.
Облік виробітку продукції в серійному виробництві здійснюється за допомогою маршрутних карт.
Для проведення в обліку розрахунків із персоналом із з\п призначено
Р-66 «Розрахунки з оплати праці» -(п, б)
Дт- виплати з\п, премій, допомог,а також суми утриманих податків.
Кт- нарахування основної, додаткової з\п, допомоги по тимчасовій непрацездатності.
661- розрахунки за з\п;
662- розрахунки з депонентами;
663- розрахунки за іншими виплатами.
[28. Господарські процеси як об*єкт БО.]
Господарські процеси — це процеси заготівлі, виробництва та реалізації.
Активи підприємства постійно змінюють свою форму — за гроші купуються виробничі запаси, які потім використовуються у виробництві готової продукції; реалізація продукції знову приносить гроші і так далі. Отже, господарські процеси зумовлюють постійний кругообіг активів.
В окремих галузях діяльності може бути відсутній той чи інший процес: в торгівлі практично відсутній процес виробництва, в науковій та навчальній діяльності часто майже відсутній процес заготівлі. Бувають і специфічні процеси, до яких, наприклад, можна віднести організацію споживання в громадському харчуванні.
Господарські процеси складаються з окремих господарських операцій, наприклад, операції оприбуткування на склад виробничих запасів, їх оплата, передача зі складу у виробництво тощо.
Доходи від основної діяльності — це кошти, отримані від реалізації продукції, робіт, послуг, які виробляє (здійснює, надає) підприємство, за цінами, визначеними ринком. Витрати на виробництво цієї продукції складаються з витрат живої (оплата праці працівників) та уречевленої (сировина, матеріали, паливо, електроенергія тощо) праці.
Доходи та витрати від іншої операційної діяльності включають доходи від операційної оренди активів, дохід і втрати від операційної курсової різниці, штрафи, пені, неустойки отримані та сплачені та ін.
Фінансова діяльність — це одержані дивіденди, відсотки тощо, витрати — це витрати на сплату відсотків за кредит тощо.
Інші доходи і витрати включають доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів за вирахуванням їх собівартості, витрати від списання та уцінки необоротних активів, доходи і втрати від не операційної курсової різниці тощо.
[29. З\п: поняття, види, форми.]
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Згідно зі статтею 96 Кодексу законів про працю України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик.
Тарифна система оплати праці — це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.
По відношенню до оплати праці система включає два напрямки: організацію праці та нарахування заробітної плати. Перше пов’язане з обліком відпрацьованого часу. а друге - з кількістю виконаної роботи. Тому система оплати праці розподіляється на дві форми: погодинна та відрядна, а вони в свою чергу мають різновидності.
Відрядна оплата праці - система заробітної плати, при якій заробіток залежить від обсягів виконаної роботи, потребує якості. Відрядна оплата праці має два різновиди: пряма відрядна та відрядно-преміальна. Різновид відрядної форми оплати праці є відрядно-прогресивна та акордна форми.
При прямій відрядній формі оплати праця працівника винагороджується по відрядних розцінках за одиницю обігу незалежно від рівня виконаних норм виробки.
Заробіток визначається помноженням обсягу якісно виконаних робіт на відрядну розцінку. Непряма відрядна система праці – застосовується для оплати праці допоміжних робітників (підсобників).Заробітна плата підсобників залежить від результатів роботи основних робітників, яких вони обслуговують.
При відрядно-прогресивній оплаті праці робочого, об’єм робіт, виконаний сверх норми, сплачується по збільшених розцінках.
При відрядно-преміальній - виплачуються премії по відрядних розцінках сверх заробітку за досягнень результати роботи. Акордна оплата праці - одна з форм заробітної плати, яка є різновидністю відрядної заробітної плати. Акордна заробітна плата нараховується на весь встановлений (узгоджений) обсяг робіт. Існує також акордно-преміальна оплата праці, при якій виплачуються премії за досягненні показники в роботі. Почасова заробітна плата - форма оплати праці, коли обсяг виконаної роботи не піддається обліку та нарахуванню. Відомі дві форми почасової оплати праці - проста почасова та почасово-преміальна.
[30. Облік переоцінки ОЗ.]
Переоцінка об’єктів основних засобів здійснюється, якщо залишкова вартість їх більш як на 10 % відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.
Якщо переоцінка групи основних засобів проведена підприємством, то надалі вона повинна здійснюватись щорічно.
Переоцінена вартість об*єкта = Первісна вартість х Індекс переоцінки.
Переоцінена сума взносу = Сума зносу нарахована за час експлуатації х Індекс переоцінки.
Індекс переоцінки = Справедлива вартість об*єкта \ Залишкова вартість об*єкта.
У разі переоцінки об*єкта ОЗ здійснюється переоцінка всіх об*єктів групи ОЗ, до якої належить цей об*єкт. Сума дооцінки залишкової вартості ОЗ відображається у складі додаткового капіталу. Сума уцінки - у складі витрат звітного періоду.
· Якщо під час чергової дооцінки залишкової вартості сума попередніх дооцінок є меншою за суму попередніх уцінок, то перевищення включається до складу доходів звітного періоду з відображенням різниці між сумою останньої дооцінки і вказаним перевищенням у складі іншого додаткового капіталу.
· Якщо під час чергової уцінки залишкової вартості сума попередніх дооцінок є більшою за суму попередніх уцінок, то перевищення спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу з включенням різниці між сумою останньої уцінки залишкової вартості об’єктів основних засобів і вказаним перевищення до витрат звітного періоду.
· У разі вибуття об’єктів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.
Підприємствам надано право на кінець року здійснювати переоцінку основних засобів за справедливою вартістю.
При цьому в разі переоцінки окремого об'єкта основних засобів переоцінці підлягають всі інші активи, які належать до даної групи.
Переоцінена первинна вартість і знос об'єкта основних засобів визначаються як добуток відповідно первинної вартості або зносу на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається шляхом ділення справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів відображається в складі додаткового капіталу (рахунок 42 «Додатковий капітал», субрахунок 423 «Дооцінка активів»), а сума уцінки — в складі витрат звітного періоду (рахунок 975 «Уцінка необоротних активів і
фінансових інвестицій»).
Уразі перевищення суми попередніх уцінок над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів при черговій дооцінці вартості об'єкта основних засобів сума такого перевищення включається до складу доходів звітного періоду (рахунок 746 «Інші доходи від звичайної діяльності») 3 відображенням різниці між сумою
останньої дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і зазначеним перевищенням у складі додаткового капіталу (рахунок 42 «Додатковий капітал», субрахунок 423 «Дооцінка активів»).
Перевищення суми попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості об'єкта основних засобів спрямовується на зменшення додаткового капіталу (дебет рахунка 42 «Додатковий капітал», субрахунок 423 «Дооцінка активів») з включенням різниці між сумою чергової уцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів і
зазначеним перевищенням до витрат звітного періоду.
У разі вибуття об'єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості таких об'єктів включається до складу нерозподіленого прибутку (кредит рахунка 441 «Прибуток нерозподілений») з одночасним зменшенням додаткового капіталу.
Порядок відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій, пов'язаних з переоцінкою об'єктів основних засобів, наведено в таблиці 1.2.
Облік операцій, пов'язаних з переоцінкою основних засобів
Відображення результатів дооцінки основних засобів
10 «Основні засоби»
423 «Дооцінка активів»
423 «Дооцінка активів»
131 «Знос основних засобів»
Відображення результатів уцінки основних засобів
131 «Знос основних засобів»
10 «Основні засоби»
975 «Уцінка необоротних активів і фінансових Інвестицій»
10 «Основні засоби»
Відображення результатів уцінки основних засобів раніше до оцінених
131 «Знос основних засобів»
10 «Основні засоби»
423 «Дооцінка активів»
10 «Основні засоби»
975 «Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій»
10 «Основні засоби»
Відображення результатів дооцінних засобів раніше уцінених
10 «Основні засоби»
746 «Інші доходи від звичайної діяльності»
10 «Основні засоби»
423 «Дооцінка активів»
423 «Дооцінка активів»
131 «Знос основних засобів»
Відображення суми перевищення сум попередніх дооцінок
над сумою попередніх уцінок
об'єкта основних засобів
при його вибутті з підприємства
423 «Дооцінка активів»
441 «Прибуток нерозподілений»
[31. Створення та використання резерву на оплату відпусток.]
Отже, виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню, визнаються зобов’язанням через створення забезпечення у звітному періоді (п. 7 П(С)БО 26). На підставі п. 13 П(С)БО 11 та п. 5 П(С)БО 16 суми створених забезпечень визнаються поточними витратами. Рішення про створення цього резерву відображають у наказі про облікову політику підприємства. Ця подія не спричинює жодних наслідків у податковому обліку. Валові витрати виникають у підприємства безпосередньо у момент нарахування відпускних до виплати (тобто у момент використання зарезервованих сум). Створені забезпечення використовують для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких їх створено (п. 17 П(С)БО 11), — тобто для оплати: щорічних відпусток, додаткових відпусток, компенсацій за невикористані відпустки. А ось оплату навчальних і творчих відпусток за рахунок резерву відпусток не покривають, а відносять відразу на витрати відповідного місяця.
Формування резерву
Якщо на підприємстві створюють резерв для забезпечення виплат відпусток, то до витрат виробництва (обігу) в бухгалтерському обліку включають щомісячні відрахування на створення такого резерву. Для визначення цих сум Інструкція №2912 пропонує певну формулу. Її доцільно доповнити, адже резерв повинен збільшуватися і на суму, достатню для сплати внесків до соціально-страхових фондів, які нараховуються на відпускні суми. Отже, сума щомісячних відрахувань до резерву обчислюється так:
РВ = ЗПф х (Вр: ФОПр) х КН,
де: РВ — резерв відпусток;
ЗПф — фактична заробітна плата за місяць;
Вр — річна планова сума оплати відпусток у майбутньому році;
ФОПр — загальний запланований річний фонд оплати праці;
КН — коефіцієнт нарахувань до фондів, який, своєю чергою, розраховується так:
КН = (31,8 + 2,9 + 1,3 + Т + 100): 100,
де: 31,8 — ставка до ПФУ; 2,9 — ставка внеску з тимчасової непрацездатності; 1,3 — ставка збору на випадок безробіття; Т — ставка тарифу до Фонду соціального страхування від нещасного випадку.
Бухгалтерський облік
Облік руху і залишків коштів на оплату чергових відпусток працівникам ведеться на субрахунку 471 «Забезпечення виплат відпусток». За кредитом рахунка відображається нарахування забезпечень, а за дебетом — їх використання. Кореспонденцію рахунків при створенні та використанні резерву подано у таблиці.
[32. Синтетичний та аналітичний облік необоротних активів.]
Необоротні активи – це активи, що немають матеріального форми і використовується підприємством для отримання у майбутньому економ.вигід і переваг.
Облік НА регулюється П(с)БО – 8 НА.
Р-12 (Нематеріальні активи НА), (а,б).
Дт -відображається надходженням НА, поліпшення їх та дооцінка;
Кт- зменшення їх вартості, списання.
121- права корист. природніми рес;
122- права корист. майном;
123- права на комерц.позначення;
124- права на об*єкти пром..варт;
125- автор.право та суміжне з ним права;
126- виключений;
127- ІНА.
Рахунок 11 "Інші необоротні матеріальні активи"
Дт- відображається надходження (придбаних, створених, безоплатно отриманих інших необоротних матеріальних активів на підприємство (за первісною вартістю); сума витрат, яка пов'язана з поліпшенням об'єкта (реконструкція, модернізація), що приводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта; сума дооцінки вартості об'єкта необоротних матеріальних активів.
Кт- відображаються вибуття інших необоротних матеріальних активів внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом, а також у разі часткової ліквідації об'єкта та сума їх уцінки.
111"Бібліотечні фонди"
112 "Малоцінні необоротні матеріальні активи"
113 "Тимчасові (нетитульні) споруди"
114 "Природні ресурси"
115 "Інвентарна тара"
116 "Предмети прокату"
117 "Інші необоротні матеріальні активи"
[33. Оцінка об*єктів обліку.]
Основні засоби. Для потреб бухгалтерського обліку здійснюють оцінку кожного об'єкта основних засобів — закінченого пристрою з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремого конструктивно відокремленого предмета, що призначений для виконання самостійних функцій.
Придбані (створені) основні засоби зараховують на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісна вартість — історична собівартість основних засобів у сумі грошових коштів або справедливої вартості активів, сплачених (переданих) на дату придбання (створення) основних засобів.
Витрати на придбання (створення) основних засобів капіталізуються і в подальшому підлягають систематичному розподілу між звітними періодами — амортизації. Наступна оцінка об'єкта основних засобів — балансова, яка визначається як різниця між первісною або переоціненою вартістю та сумою нарахованої амортизації. Амортизація може нараховуватися чотирма методами: прямолінійним, зменшуваного залишку, кумулятивним, виробничим.
У процесі використання основних засобів їхня первісна вартість може змінюватись. Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, яке приводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від його використання.
Наступна оцінка балансової вартості нематеріального активу може відрізнятися від його собівартості, якщо було здійснено додаткові витрати, у результаті яких очікується збільшення притоку на підприємство економічних вигід від використання активу. Витрати на створення чи придбання нематеріального активу капіталізуються і в подальшому підлягають розподілу в часі протягом строку його корисного використання. Амортизація нематеріального активу здійснюється на систематичній основі протягом строку корисного використання, який не повинен перевищувати 20 років. Амортизація нематеріального активу може нараховуватись прямолінійним або іншим методом, якщо він краще відображає форму, в якій вигода від використання активу надходить на підприємство.
Капітальні інвестиції. Прикладом капітальних інвестицій може бути будівництво, яке здійснюється не будівельною організацією, або процес придбання основних засобів, який займає значний час. Оцінюють такі інвестиції за сумою фактичних витрат, пов'язаних з ними.
Фінансові інвестиції. Фінансові інвестиції — активи, які утримують з метою збільшення прибутку, зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора (акції, облігації, частки в статутних капіталах інших підприємств та інші боргові та капітальні цінні папери). Первісне визнання фінансових інвестицій здійснюється за їхньою історичною собівартістю, яка включає: ціну придбання; комісійні винагороди; гонорари; мито; податки, що не відшкодовуються підприємству; банківські збори; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням інвестицій.
Методичні підходи до подальшої оцінки балансової вартості фінансових інвестицій, які дають право власності та інвестицій у боргові цінні папери відрізняються.
Методи оцінки довгострокових фінансових інвестицій, які дають право власності (далі — капітальні), залежать від впливу інвестора на підприємство, акції якого він придбав. Довгострокові інвестиції в капітальні цінні папери підприємства, на яке інвестор не має суттєвого впливу, оцінюють за нижчою з двох оцінок — собівартістю або ринковою вартістю, визначеною на основі інвестиційного портфеля. Неринкові цінні папери оцінюють за їхньою собівартістю протягом періоду їх утримання.
Якщо інвестор має суттєвий вплив на об'єкт інвестування (асоційоване підприємство), то облік довгострокових фінансових інвестицій здійснюється або за собівартістю, або за методом участі в капіталі. Згідно з методом участі в капіталі балансова вартість інвестиції, яку спочатку оцінюють за собівартістю, збільшується (зменшується) відповідно до частки інвестора у власному капіталі об'єкта інвестування. Балансова вартість інвестиції зменшується на суму отриманих дивідендів. Інвестиції в підприємства, над якими інвестор здійснює контроль обліковуються або за собівартістю або за методом участі в капіталі.
Інвестиції в боргові цінні папери оцінюють в обліку за собівартістю їх придбання. Якщо інвестиції (в облігації) мають довгостроковий характер, то різниця між вартістю їх придбання та погашення має амортизуватися з моменту придбання до закінчення строку їхньої дії. Балансова вартість таких довгострокових фінансових інвестицій дорівнює дисконтованій вартості їх погашення в майбутньому.
Фінансову інвестицію оцінюють за методом собівартості, якщо інвестиція придбана та утримується тільки для продажу.
Виробничі запаси. Для цілей обліку до запасів відносять: сировину і матеріали, комплектуючі та інші цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг; незавершене виробництво; готову продукцію; товари; малоцінні та швидкозношувані предмети, які використовують протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більший за рік.
Придбані або вироблені запаси оцінюються за первісною вартістю. При придбанні до собівартості запасів включаються такі фактичні витрати: суми, сплачені постачальнику; плата за посередницькі консультаційні послуги; ввізне мито; сума непрямих податків, що не повертається підприємству; витрати на заготівлю, завантаження та розвантаження, страхування; інші витрати, пов'язані з придбанням і доведенням їх до стану придатного для використання.
Первісною вартістю виготовлених запасів (а також незавершеного виробництва) є їхня виробнича собівартість. Відповідно до національного стандарту № 16 "Витрати", виробнича собівартість включає: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.
В інших випадках для оцінки запасів використовується в тому чи іншому варіанті справедлива вартість. На підприємствах роздрібної торгівлі для оцінки товарів використовують ціну реалізації.
Запаси відображаються в обліку за найменшою із двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Чиста вартість реалізації — очікувана ціна реалізації запасів за умов звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо вони зіпсовані, застаріли або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.
Дебіторська заборгованість. Оцінка дебіторської заборгованості залежить від виду цієї заборгованості. Заборгованість за товари, роботи, послуги визнається як актив одночасно з визнанням доходу від реалізації й оцінюється за первісною вартістю, яка дорівнює справедливій (контрактній) вартості. Поточна оцінка дебіторської заборгованості здійснюється за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю та резервом сумнівних боргів. Резерв визначається на основі платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості.
Грошові кошти та їх еквіваленти. Грошові кошти та їх еквіваленти в національній валюті оцінюються за номіналом (готівка, гривня на рахунках), грошові кошти та грошові документи в іноземній валюті перераховуються в гривні на дату отримання або на дату складання звітності за курсом НБУ.
Зобов'язання. Для оцінки зобов'язань можуть бути використані всі зазначені вище основи оцінки: історична собівартість зобов'язання; поточна собівартість зобов'язання; вартість погашення зобов'язання; теперішня вартість зобов'язання. Вибір способу оцінки залежить від характеру зобов'язання, його строковості, способу погашення.
[34. Калькулювання в системі Бо.]
Суть калькулювання як елементу методу бухгалтерського обліку полягає в обчисленні у грошовому вираженні витрат підприємства на придбання, виробництво окремого виду матеріальних цінностей, виробів (виконання робіт, надання послуг) і витрат на реалізацію (збут).
Калькулювання – це процес оцінювання результатів господарських процесів: постачання, виробництва.
Етапи: групування витрат; розмежування витрат між об'єктами калькулювання; визначення собівартості продукції, робіт, послуг; відображення собівартості виробів у калькуляції; контроль плану із собівартості щодо нормативу; аналіз собівартості та визначення результату.
Калькулювання - це групування, розмежування та розподіл витрат між об'єктами калькуляції, обчислення їх фактичної собівартості з метою контролю за результатами праці, прийняття управлінських рішень щодо підвищення ефективності виробництва.
Частини: калькуляційний облік та калькуляцію. Калькуляція - це спосіб розрахунку, визначена сукупність розрахункових процедур собівартості продукту. Одночасно калькуляція є і результатом калькулювання - визначеним і структурованим переліком витрат, які стосуються продукту.
Методи калькулювання: простий, позамовний, попередільний, нормативний методи, проте стрункої класифікації немає через труднощі виділення класифікаційної ознаки, яка б задовольняла всі існуючи методи.
Простий метод використовується в однопродуктових виробництвах (виробництво пари, електроенергії, видобування нафти, вугілля). На цих виробництвах усі витрати відносять на цей продукт.
У послідовних виробництвах використовують попередільний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. При цьому витрати обліковують за кожним переділом (цехом), передають з переділу на переділ, і на останньому калькулюють собівартість готової продукції.
У складних паралельних виробництвах, коли в ряді основних цехів паралельно виготовляють окремі частини, вузли, а потім збирають у збиральному цеху, використовується позамовний метод. При цьому методі всі витрати збираються (групуються) за замовленнями, для виконання яких вони здійснені.
Витрати можуть обліковуватись фактично або за нормативним методом. Останній полягає в тому, що витрати обліковуються за нормами, а фактична собівартість визначається як алгебраїчна сума витрат за нормами, відхилень від норм, а також змін норм.
[35. Облік розрахунків з постачальниками і підрядниками.]
Взаємовідносини з постачальниками оформлюються договором. В договорі вказуються умови постачання, вимоги до продукції, яка поставляється, терміни і розміри поставок, терміни оплати, штрафні санкції за невиконання умов договору тощо.
Первинні документи при розрахунках з постачальниками ті самі, що і при обліку надходження запасів — накладні, рахунки-фактури, платіжні вимоги-доручення, платіжні доручення та ін.
Аналітичний облік ведеться в розрізі кожного постачальника.
Регістри синтетичного обліку:
— повна форма журнал-ордер 6;
— скорочена відомість 3.3, журнал-ордер 3;
— спрощена; відомість 3-м, розділ І (або В-7).
Синтетичний облік ведеться на
Р-63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», пасивному. Кт- відображають збільшення заборгованості перед постачальниками, Дт — її погашення.
У разі попередньої оплати дебетується субрахунок 371 «Розрахунки за виданими авансами", активний. Така методологія обліку дає змогу уникнути виникнення дебетового сальдо на Р-63 Розрахунки з вітчизняними постачальниками відображуються на субрахунку 631.
Якщо цінності від постачальника надійшли без товарно-супроводжувальних документів, має місце невідфактурована поставка. Ці запаси оприбутковуються, але спочатку треба перевірити, чи не є вони попередньо оплаченими.
Якщо поставка не відповідає умовам договору, отримувач може відмовитися від цих цінностей. У такому разі їх обліковують на позабалансовому Р-02 "АКТИВИ на відповідальному зберіганні" і зберігають до отримання вказівок від постачальника, куди відвантажити цінності.
[36. Сутність і значення вартісної оцінки.]
Особливістю бухгалтерського обліку, яка відрізняє його від інших видів обліку, є відображення господарських засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовому виразі, тобто у вартісному вимірюванні. Іншими словами, бухгалтерський облік відображає ті засоби, процеси та явища, які підлягають вартісному вимірюванню.
Вимірюваність вважається необхідною передумовою визнання.
Під вимірюванням, або оцінкою, слід розуміти привласнення числових значень об'єктам і подіям за визначеними параметрами. Оцінка включає три елементи: 1) об'єкт або подію; 2) належну до кількісної оцінки властивість (якість, ознаку, характеристику); 3) шкалу виміру або сукупність одиниць виразу властивості.
Оцінка — це спосіб вартісного вимірювання господарських засобів, джерел їх утворення, а калькуляція — спосіб вартісного вимірювання процесів придбання матеріальних цінностей, виробництва продукції, їх реалізації, а також окремих етапів процесу розширеного відтворення.
Ціна як грошове вираження вартості є базовою категорією при оцінці активів і господарських операцій. Будь-яка ціна складається з таких елементів: собівартості реалізації; накладних витрат (адміністративні, збутові тощо); прибутку; податків; торговельних націнок (знижок).
Теорія бухгалтерського обліку ставить до оцінки основні вимоги, що забезпечують правильність відображення об'єктів обліку та достовірність оцінки. До цих вимог належать: реальність (адекватність), єдність та цілеспрямованість оцінки.
Існування різноманітних грошових оцінок: економічних, юридичних, експертних, статистичних, страхових (актуарних).
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку передбачають можливість декількох різних основ оцінки одночасно з різним ступенем та в різних комбінаціях. Виділяють такі бази оцінки:
історична собівартість. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів та їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання. Зобов'язання відображаються за сумою надходжень, отриманих в обмін на зобов'язання або за сумою грошових коштів, що, як очікується, будуть сплачені з метою погашення зобов'язання під час звичайної діяльності підприємства;
поточна собівартість. Активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку було б сплачено в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент. Зобов'язання відображаються за недисконтованою сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов'язання на цей момент;
вартість реалізації (погашення). Активи відображаються в обліку за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації. Зобов'язання відображаються за вартістю їх погашення, тобто за недисконтованою сумою грошових коштів, яку, як очікується, буде сплачено для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства;
теперішня вартість. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об'єкт обліку під час звичайної діяльності підприємства. Зобов'язання відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих відпливів грошових коштів, які, як очікуються будуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства.
[37. Облік нерозподілених прибутків (непокритих збитків).]
На Р-44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» ведеться облік нерозподілених прибутків чи непокритих збитків поточного та минулих років, а також використаного в поточному році прибутку.
Кт- відображається збільшення прибутку від усіх видів діяльності,
Дт- збитки та використання прибутку.
441 "Прибуток нерозподілений"
442 "Непокриті збитки"
443 "Прибуток, використаний у звітному періоді"
На субрахунку 441 "Прибуток нерозподілений" відображаються наявність та рух нерозподіленого прибутку.
На субрахунку 442 "Непокриті збитки" відображаються непокриті збитки. Їх списання здійснюють за рахунок нерозподіленого прибутку, резервного, пайового чи додаткового капіталу тощо.
На субрахунку 443 "Прибуток, використаний у звітному періоді" відображаються розподіл прибутку між власниками (нарахування дивідендів), виплати за облігаціями, відрахування в резервний капітал та інше використання прибутку в поточному періоді.
Виправлення помилок за минулий рік, що виявлені в поточному році, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах" (від 28 травня 1999 року N 137) відображається кореспонденцією рахунку 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" з рахунками бухгалтерського обліку відповідних об'єктів класів 1 – 6
[38. Вплив господарських операцій на баланс.]
Бухгалтерський баланс, як відомо, відображає в узагальненому грошовому вимірнику стан засобів підприємства та джерел їх формування на певну дату. Проте у процесі господарської діяльності відбуваються безперервний рух засобів, зміна їхнього складу, розміщення та зміни в джерелах їх формування. Господарські засоби та їх джерела під впливом господарських операцій збільшуються або зменшуються, що приводить і до зміни окремих статей балансу в активі й пасиві. У деяких випадках ці зміни зумовлюють появу нових статей балансу або зникнення інших.
Операція 1. Отримано в касу підприємства з його поточного рахунка готівку для виплати заробітної плати працівникам у сумі 40 000 грн.
Операція 2. За рішенням зборів засновників підприємства частку прибутку в сумі 90 000 грн. розподілено на збільшення статутного капіталу.
Операція 3. Від постачальників надійшли й були оприбутковані товари на суму 70 000 грн.
Операція 4. Перераховано підприємством з поточного рахунка в банку заборгованість за раніше отриманим кредитом на суму 100 000.
Розглянуто чотири типи операцій, які охоплюють всі можливі варіанти змін у балансі й дають змогу зробити такі висновки.
Кожна господарська операція зачіпає не менше ніж дві статті балансу. Це обумовлено особливостями кругообороту і пояснюється двоїстою сутністю господарських операцій (єдність протилежностей і взаємообумовленість), при цьому зберігається збалансованість активу і пасиву.
Усе розмаїття господарських операцій, що мають місце в діяльності підприємства за характером змін, які вони викликають у балансі, зводиться до чотирьох типів операцій.
Підсумок активу і пасиву балансу змінюється тільки тоді, коли господарська операція стосується одночасно засобів і джерел їх утворення.
Рівність підсумків активу і пасиву балансу зберігається після будь-якої операції, у цьому і полягає контрольний прийом подвійного відображення операцій.
Розглянуті типи балансових змін мають важливе значення для розуміння економічної суті господарських операцій, правильного відображення їх у балансі.
[39. Облік резервів підприємства.]
Резервний капітал – це сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.
Створюється Резервний капітал в акціонерному товаристві у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25% Статутного капіталу. Щорічні відрахування на поповнення Резервного капіталу передбачаються установчими документами та здійснюються за рахунок чистого прибутку, але не можуть бути менше 5% його загальної вартості.
Призначається Резервний капітал на покриття непередбачених витрат, збитків, на сплату боргів підприємства при його ліквідації. Залишки невикористаних коштів Резервного капіталу переходять на наступний рік.
Р-43 «Резервний капітал» призначений для узагальнення інформації про стан та рух резервного капіталу підприємства, створеного відповідно до чинного законодавства та установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку. Резервний капітал формують за рахунок щорічних відрахувань не менше 5% його суми і в акціонерних товариствах він має бути більшим, ніж 25% статутного капіталу.
Кт - відображають створення резервів.
Дт – їх використання.
Сальдо цього рахунку відображає залишок резервного капіталу на кінець звітного періоду. Аналітичний облік резервного капіталу ведуть за його видами та напрямками використання.
[40. Синтетичні та аналітичні рахунки, їх обов*язок.]
Залежно від обсягів інформації і рівня узагальнення рахунки бухгалтерського обліку поділяють на синтетичні і аналітичні.
Синтетичними називають рахунки призначені для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовому вимірнику. Облік, який здійснюють на підставі таких рахунків, називається синтетичним обліком. Дані синтетичного обліку використовують при складанні бухгалтерського балансу та інших форм фінансової звітності.
Термін «аналітичний» походить від лат. analysis — розкладання, розчленування цілого на складові (елементи). Облік, здійснюваний на підставі аналітичних рахунків, називається аналітичним. Це облік, в якому, крім грошового, застосовують натуральні й трудові вимірники.
Взаємозв'язок між синтетичними й аналітичними рахунками виявляється таким чином.
На рахунках синтетичного й аналітичного обліку залишок (сальдо) розміщується на одній і тій же стороні рахунка.
Якщо дебетується чи кредитується синтетичний рахунок, то однаково дебетуються чи кредитуються його аналітичні рахунки.
Кожну операцію на рахунках синтетичного обліку записують загальною сумою, а на відповідних аналітичних рахунках — частковими сумами.
Сума залишків (сальдо) і оборотів за всіма аналітичними рахунками має дорівнювати залишку (сальдо) й оборотам, відповідно, синтетичного рахунка. Відсутність такої рівності свідчить про наявність помилок у бухгалтерських записах, які треба знайти і негайно виправити.
[41. Фінансовий облік статутного капіталу та розрахунки з учасниками.]
Розрахунки з учасниками та засновниками підприємства, що пов'язані з розподілом прибутку (дивідендів) обліковують на рахунку 67 "Розрахунки з учасниками". За кредитом рахунку 67 відображається збільшення заборгованості підприємства перед засновниками та учасниками товариства, а за дебетом - її зменшення (погашення).
Рахунок 67 має два субрахунки:
- 671 "Розрахунки за нарахованими дивідендами";
- 672 "Розрахунки за іншими виплатами".
Нараховувати дивіденди можна раз на рік або квартал. В акціонерних товариствах дивіденди виплачуються один раз на рік. Нерезидентам дивіденди виплачують лише за наявності прибутку в емітента. Розрахунки за іншими операціями обліковуються на рахунку 68 "Розрахунки за іншими операціями". Рахунок 68 має шість субрахунків;
- 680 "Розрахунки, пов'язані з необоротними активами та групами вибуття, утримуваними для продажу
- 681 "Розрахунки за авансами одержаними";
- 682 "Внутрішні розрахунки";
- 683 "Внутрішньогосподарські розрахунки";
- 684 "Розрахунки за нарахованими відсотками";
- 685 "Розрахунки з іншими кредиторами".
[42. Метод подвійного запису.]
Економічна суть господарської операції полягає в тому, що вона викликає подвійні й рівновеликі зміни засобів та джерел їх формування. Двоїстий характер господарської операції зумовлює необхідність відображення її на рахунках методом, подвійного запису.
Подвійний запис — метод, що випливає з економічної суті відображення операцій, кожна з яких обумовлює зміни у двох Ті частинах в активі, у пасиві чи в активі й пасиві одночасно. Це важливий принцип однакового відображення господарських операцій на рахунках.
Відображення кожної господарської операції двічі, за дебетом одного і за кредитом другого рахунків в одній і тій же сумі називають подвійним записом.
Подвійний запис не тільки принцип однакового відображення операцій на рахунках, а й основний технічний прийом бухгалтерського обліку, бо забезпечує горизонтальний взаємозв'язок між рахунками, а також важливий контрольний прийом, оскільки очевидно, що скільки не було б операцій, але загальна сума записів за дебетом рахунків завжди дорівнюватиме загальній сумі записів за кредитом рахунків.
Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а такі рахунки кореспондуючими. Як синонім кореспонденції рахунків використовують терміни: бухгалтерська проводка, контировка.
[43. Власний капітал та його складові а загальний порядок обліку на рахунках 4-го класу.]
Власний капітал показує частку майна підприємства, яка фінансується за рахунок коштів власників і власних засобів підприємства.
Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями.
Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства.
Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.
Елементами власного капіталу є: Статутний капітал; Пайовий капітал; Додатковий капітал; Резервний капітал; Вилучений капітал; Неоплачений капітал, Нерозподілені прибутки (непокриті збитки;
Цільові надходження;Забезпечення майбутніх витрат;
[44. Рахунки БО, їх зміст і будова.]
Рахунки БО– це спосіб узагалнення даних про стан, наявність та рух госп. засобів та джеред їх утворення за певний проміжок часу, сис-ма їх обліку та контролю. Р БО представляють собою двостронню таблицю.
Ліва частина має назву дебет, права – кредит. Для обліку господарських засобів (активів) призначені активні рахунки; відповідно для обліку джерел господарських. засобів – пасивні (пас).
Залишок активів та пасивів на початок та кінець звіт. періоду підприємства називається сальдо. В активі рахунка сальдо завжди знаходиться в Дт, в пасиві – в Кт. Будь-які господарські операції викликають зміни в двух статях активу або пасиву балансу; або в одній статі активу, а в іншій в пасиву. Тому для відображення збільшення актив, запис проводиться по Дт активного рахунку. Операція, яка зменшує активи на рахунку буде показана по Кт. Для відображення змін, які відбувалися з пасивами підприєм, збільшення показується по Кт, а зменшення пасиву - по Дт пасивного. рахунка. Весь перелік госп. операцій, їх підсумок за звітний період наз. оборот по рахунку.
Оборот – це підсумок операцій, що відбулися на підприємстві з відповідними активами та пасивами. Оборот по Дт активного рахунку показує загальне збільшення відповідного активу підпр. А оборот по Кт – відповідно зменшення цього ж активу. Оборот по Дт пасивного. рахунку показує зменшення пасиву підпр. А оборот по Кт пасивного рахунку збільшення цього ж пасиву. Щоб визначити сальдо на кінець місяця по активному рахунку,- до сальдо на початок місяця додають оборот по Дт і віднімають оборот по Кт. Щоб визначити сальдо на кінець місяця по пасивному рахунку,- до сальдо на початок місяця додають оборот по Кт і віднімають оборот по Дт.
Порядок запису на рахунках БО.:
1)Рахунки відкриваються на початок звіт. періоду, виходячи з відповідних статей б-су
2)Всі госп. операції записуються по Дт або по Кт відповідних рахунків.
3) По закінченню звіт. періоду, на основі сальдо на кінець місяця складається новий б-с.
[45. Поточний облік витрат.]
Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.
Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах - продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат - це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на • калькуляційну одиницю.
Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи: 1.
Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця:
прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі - на збірно-розподільчих. 2. Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:
-змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;
-постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.
3. Розподіл витрат, зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (по кожній аналітичній позиції цих рахунків).
[46. Методи нарахування амортизації ОЗ.]
Нарахування амортизації (зносу) регламентується П(С)БО №7, за яким амортизація – це систематичне розподілення вартості основних засобів, яка амортизується протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
Нарахування амортизації основних засобів робиться такими методами:
-метод прямолінійного списання;
-метод зменшення залишкової вартості;
-метод прискореного зменшення залишкової вартості;
-кумулятивний метод;
-виробничий метод;
метод, передбачений податковим законодавством.
Методи нарахування амортизації умовно можна поділити на два види:
методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;
метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий метод нарахування амортизації.
Відмінність застосовуваних методів амортизації полягає в різному рівні нарахованих амортизаційних відрахувань, а також у способі їх розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, моральної зношуваності підприємством на власний розсуд застосовується найбільш економічно доцільний метод амортизації. Наприклад, метод прямолінійного списання характерний рівномірним розподілом вартості основних засобів протягом усього періоду експлуатації. Цей метод найдоцільніше застосовувати для пасивної частини основних засобів, таких, як будівлі, споруди, меблі тощо.
Застосування методу прискореного зменшення залишкової вартості найбільш економічно виправдане стосовно активної частини, зокрема машин, механізмів, верстатів, іншого виробничого обладнання. Справа в тому, що при використанні цього методу амортизаційні відрахування в перші роки експлуатації, коли об'єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. В результаті цього значна частина вартості основних засобів амортизується вже в перші роки експлуатації об'єкта. Те ж саме стосується і кумулятивного методу.
Метод зменшення залишкової вартості характерний тим же: з часом амортизаційні відрахування мають тенденцію до зменшення. Його використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися
[47. План рахунків БО]
План рахунків – це згрупований перелік можливих рахунків, на яких знаходять відображення всі господарські операції, активи та пасиви підприємства.
План рахунків складається з розділів 10 класів рахунків: I. Рахунки фінансового стану (1-8 клас) II. Рахунки управлінського обліку (9 клас) III. Позабалансові рахунки (0 клас)
План рахунків включає в себе: - назву; - шифри синтетичних рахунків, за балансових рахунків. Шифри синтетичних рахунків складається з двох цифр (від 10 до 99). За балансові рахунки від 01 до 08. Шифри субрахунків, нумеруються починаючи з одиниці до 9. Наприклад, 1 0 4 – субрахунок синтетичний рахунок
Всі рахунки в плані рахунків згруповані у відповідні розділи:
1. Необоротні активи.
2. Запаси.
3. Кошти, розрахунки та інші активи.
4. Власний капітал та забезпечення зобов'язань.
5. Довгострокові зобов'язання.
6. Поточні зобов'язання.
7. Доходи і результати діяльності.
8. Витрати за елементами.
9. Витрати діяльності.
Крім цього, у структурі бухгалтерського синтетичного рахунку виділяють субрахунки – складові рахунки, які деталізують однорідні підгрупи об*єкта, що обліковуються на синтетичних рахунках.
До плану рахунків прийнята інструкція щодо його застосування. В ній надається коротка характеристика кожного бухгалтерського рахунку, перелік господарських операцій, що підлягають обліку на цьому рахунку, а також кореспонденція рахунку з іншими рахунками. План рахунків бухгалтерського обліку забезпечує єдиний порядок обліку однорідних господарських операцій на підприємствах різних галузей народного господарства різних галузей народного господарства країни.
[48. Документи як джерело первинної інформації.]
Документування є важливою ланкою в ланцюгу функціонування бухгалтерського обліку. Це початок і основа бухгалтерського обліку. Без належно оформленого документа не може бути бухгалтерського запису, від нього залежать повнота і достовірність облікової інформації для користувачів.
Документ (лат. dokumentum) буквально означає свідоцтво, доказ. У
