Предмет соціології та її методи. Основні принципи соціологічного мислення

Серед соціально-гуманітарних наук важливе місце займає соціологія. Як випливає з етимологічного змісту цього терміну (societas (лат.) -суспільство, logos (грецьк.) - наука, вчення),соціологія,- це наука про суспільство та закономірності, що притаманні суспільним явищам.

Наука ця відносно молода. Як самостійна галузь вона почала розвива­тись з 30-х років минулого століття, коли французький вчений Огюст Конт, створюючи інтелектуально узгоджену систему знань, прийшов до висновку щодо необхідності науки про суспільство. Спочатку він назвав її соціальною фізикою, тобто наукою про соціальну природу, а потім дав їй ім'я "соціологія".

Соціологія намагається з'ясувати, чому люди поводять себе певним чи­ном; вступають чи ні в ті чи інші відносини, тобто все, що відбувається з ними під час взаємодії, яка і створює суспільство. Тому її можна визначи­ти як наукове вивчення суспільства та соціальних відносин.

Визначаючи сутність науки, слід з'ясувати відмінність понять "об'єкт" та "предмет" пізнання. Об'єкт пізнання - це те, на що спрямована пізна­вальна діяльність дослідника. Предмет означає, що завдяки саме цій науці ми вивчаємо якусь специфічну сторону об'єкта. Об'єкт науки - це емпі­рично дана реальність, яка виражає ту чи іншу сторону об'єктивного світу. Предмет є відтворенням згаданої вище реальності на абстрактному рівні через виявлення найбільш важливих з практичної точки зору закономірно­стей і відносин цієї реальності.

Соціологія фактично має два різних за широтою вивчення предмети. Насамперед, це наука про суспільство в цілому, загальні закономірності його розвитку. І в цьому найширшому розумінні вона охоплює усе знання про суспільство, так би мовити, включає в себе інші соціально-гуманітарні науки, предметом вивчення яких є суспільство. Але суспільство - це ре­зультат взаємодії людей, виникаючих на засадах цієї взаємодії спільно­стей, організацій, соціальних інститутів, відносин. Соціологічний аналіз передбачає вивчення суспільства на трьох рівнях:

- суспільство в цілому;

- спільності (соціальні групи);

- людина в її особистісному виявленні.

Врешті-решт, саме вивчення взаємодії та взаємовпливу особистості та суспільства є центральним завданням соціології. Звідси своєрідне головне питання соціології: що первинне - суспільство чи особистість?

В зв'язку з цим в соціології вирізняють макро- та мікросоціологічний підходи. Дослідженням соціальних процесів взагалі, складових частин та найбільш загальних законів функціонування суспільства займається макросоціологія. Вона приділяє головну увагу моделям поведінки, що допо­магають зрозуміти сутність будь-якого суспільства. Ці моделі, які називають структурами, охоплюють соціальні спільності, соціальні інсти­тути, політичний та економічний устрій. Отже, макросоціологія досліджує основні структури суспільства, вивчаючи взаємозв'язок між ними і те, як він змінюється.

Мікросоціологічний підхід - це дослідження суспільних явищ через вивчення сутності та закономірностей взаємодії окремих структурних елементів суспільства та соціальних відносин. Мікросоціологія вивчає спілкування між людьми у повсякденному житті - інтеракцію, їх взаємо­дію.

Головною темою досліджень мікросоціологів є поведінка індивідів, їх вчинки, мотиви, що визначають взаємодію між людьми.

Макросоціологічний підхід представлений в соціології двома напрям­ками: функціоналізм і теорія конфлікту. Функціоналізм розглядає суспіль­ство як систему взаємозалежних елементів, кожен з яких впливає на його функціонування в цілому, що забезпечує його усталене, цілісне існування.

Теорія конфлікту походить з того, що в суспільстві постійно відбуваються зміни і виникають конфлікти внаслідок суперечливих його елементів та тенденцій розвитку.

Головною парадигмою мікросоціології є інтеракціонізм, символічний інтеракціонізм. Розглядаючи суспільство як взаємодію людей, останній походить з того, що люди символізують вплив зовнішнього світу і реагу­ють в більшості на ці символи, а не на саму дію зовнішнього світу.

Якщо макросоціології властивий історико-еволюційний метод пізнан­ня, то мікросоціології - структурно-аналітичний. Предмет макросоціології часом співпадає з суспільствознавством в цілому.

Історичний розвиток супроводжувався звуженням предмета цієї науки та його конкретизацією. Тому постає питання про співвідношення соціології з іншими соціально-гуманітарними науками. По-перше, слід підкреслити, що об'єкт дослідження цих наук - соціум і людина - співпадає.

По-друге, предметом більшості соціальних наук є не суспільство в цілому, а лише окремі царини його соціального буття: економіка вивчає економічну сфе­ру (виробництво, розподіл і споживання матеріальних ресурсів), політологія - політичну владу, її використання і розподіл між різними політич­ними утвореннями, психологія - психічні аспекти суспільної взаємодії: Іс­торія вивчає суспільство в еволюційно-часовому аспекті його розвитку, антропологія досліджує племінні суспільства. Окремо слід сказати про соціальну філософію, предметом якої теж є суспільство в цілому. Але як­що вона дає концептуальне осмислення суспільства з точки зору "яким воно має бути", то соціологія - "яке воно є".

Таким чином, предмет у кожної науки один, відрізняється від усіх ін­ших. А от об'єктів може бути декілька і вони можуть бути спільними з іншими. Одним з об'єктів соціологічного дослідження є людина. Вона є також об'єктом медичного пізнання. Але якщо медицина розглядає люди­ну як живий організм, його функціонування в нормі та патології, то соціо­логія досліджує людину в її особистісному виявленні, як соціальний тип, шляхом вивчення її соціальних зв'язків та відносин. Одним з найвідчутніших недоліків сучасної медицини якраз і є те, що вона розглядає людину як патологію, а не як особистість. Тому-то й трапляється, що лікарі ліку­ють хворобу, а не хворого. Між тим, ще великі медики минулого зауважу­вали, що діяти потрібно саме навпаки. Усунення цієї натуралістичної кор­поративності має сприяти тому, що успіхи медицини будуть більш знач­ними. А це можливо лише за умови, коли кожен лікар буде бачити у своє­му пацієнтові людину не лише як біологічний вид, а як особистість, інди­відуальність.

Соціологія, як і інші науки, має свою методику дослідження, яка являє собою своєрідний засіб побудови та обґрунтування соціологічних знань, сукупність засобів, операцій та процедур. При пізнанні соціальних явищ соціологія використовує загальнофілософські (діалектика, позитивізм, прагматизм);

загальнонаукові (метод системного аналізу, структурно-функціональний, кінетичного аналізу, логіко-математичний та статистичний) методи.

Разом з тим, соціологія розробила і спеціальні методи дослідження: аналіз доку­ментів, спостереження, соціологічне опитування, соціальний експеримент. Вони є основними засобами збору первинної соціальної інформації, на якій ґрунтується будь-яка соціологічна теорія.

Вивчення документів, що містять інформацію про ті чи інші соціальні процеси, структурні елементи суспільства, події сучасного життя здійс­нюються через аналіз та одиниці рахунку, за допомогою контент-аналізу. Контент-аналіз (від англійського contenst - зміст) - це метод кількісного вивчення соціальної інформації через підрахунок представлених в деяко­му інформаційному масиві одиниць змісту. Документи, що аналізуються, підрозділяються на особисті та безособові, офіційні та неофіційні, цільові та нецільові. Цей метод використовується при вивченні матеріалів засобів масової інформації, архівних, офіційних, особистих документів, відпові­дей на відкриті запитання анкет, тощо.

Спостереження - це засіб збору первинної соціальної інформації шля­хом прямої та безпосередньої реєстрації дослідником подій та умов, за яких вони мають місце. Воно завжди цілеспрямоване та жорстко структуровано. Існують такі його види: включене та невключене, польове та ла­бораторне, систематичне та випадкове.

Соціологічне опитування - це збір соціальної інформації, що містить суб'єктивні думки та оцінки респондентів (опитуваних) з тих чи інших проблем, при якому через кількісну обробку та контент-аналіз отримую­ться об'єктивні показники. Воно проводиться у двох формах - ін­терв'ювання та анкетування. Інтерв'ю - це цілеспрямована бесіда дослід­ника та респондента з метою отримання відповідей на питання, що пе­редбачені програмою дослідження через їх безпосередній соціально-психологічний контакт. Анкетування - це отримання первинної соціальної інформації на основі вербальної комунікації шляхом самостій­ного заповнення респондентом листка опитування. Анкета у перекладі з французької - листок опитування. Якщо перевага першого засобу в кра­щих можливостях врахування індивідуальних особливостей респондента, то другого - в меншому впливі дослідника на нього.

Соціальний експеримент допомагає отримувати інформацію шляхом планомірного маніпулювання одним чи декількома факторами та реєст­рації виникаючих при цьому змін в поведінці людей. В соціології принци­пи експериментального дослідження починають використовуватись з кін­ця XIX ст. Характерною ознакою цього методу є ситуація, яка контролює­ться. Сутність її в тому, що дослідник бере дві групи, які максимально схожі за всіма ознаками окрім однієї, яка називається соціологами неза­лежною змінною і впливає на різницю результатів. Вирізняють природний та уявний соціальний експеримент. Оскільки носієм соціального є людина, перший має застосовуватись дуже обережно, не порушуючи основних прав людини та етичних норм. І сьогодні його використання досить обме­жене. Другий тип є відображенням прогностичної функції соціології. По­деколи ті чи інші історичні події, що характеризувалися високим рівнем маніпулювання поведінкою людей і супроводжувалися погіршенням їх життя, називають соціальним експериментом. Але в соціології експери­мент - це свідома зміна дослідником умов соціальної взаємодії та дії.

Соціологічний аналіз дійсності потребує дотримання певних принци­пів, що визначають сутність соціологічного мислення. Соціологічне мис­лення - це здатність бачити, розуміти, пояснювати життя суспільства, знаходити своє місце в ньому та вміння формувати відповідні уявлення. Воно передбачає:

- розгляд будь-якого соціального явища в русі від минулого через сьо­годення в прийдешнє;

- вміння співвідносити соціальні умови та зусилля кожної конкретної людини;

- врахування багатомірності позицій людини в суспільстві, що передба­чають виконання численних, подеколи суперечливих соціальних ролей;

- усвідомлення цілісності людини і через це необхідності цілісного її розвитку;

розуміння, що суб'єктом соціальних відносин є не лише людина, а й різні соціальні спільності, що утворюються внаслідок взаємодії людей;

- виявлення закономірного характеру соціальних явищ, їх суперечли­вості, багатопричинності, заданості в минулому та пролонгованості в майбутнє;

- переважання загальноцивілізаційних та загальнолюдських підходів до їх аналізу;

- розуміння і виявлення конкретних рушійних сил соціальних процесів;

- врахування ефекту запізнення між соціальною дією та результатом, а тому важливість передбачення не лише близьких, а й віддалених наслідків;

- розуміння обмеженості наших уявлень про соціальне буття і усвідомлення умовності евристичних моделей соціального розвитку, а че­рез це - неприпустимості тотальної регуляції соціального життя.