Історія сучасного олімпійського спорту тісно пов'язана з розвитком спортивних споруд як основних елементів його матеріальної бази – стадіонів, залів, басейнів, іподромів, тирів, веслувальних каналів тощо. На зміну найпростіших спортивних споруд кінця минулого – початку теперішнього століття прийшли ультрасучасних споруд наших днів, при будівництві й обладнанні яких використовуються найостанніші досягнення в галузі будівництва й архітектури, електроніки й інформатики, охорони навколишнього середовища і безпеки.
Одна з основних проблем, що постійно виникає перед організаторами ОІ – створення таких спортивних споруд, котрі дозволили б спортсменам демонструвати найвищі показники спортивної майстерності і в той же час задовольняли б постійно зростаючі запити глядачів і представників засобів масової інформації.
Міста, в яких проводяться ОІ, з проблемою спортивних споруд зустрічаються тричі.
В перший раз, коли місто висувається кандидатом на проведення ОІ. Місту необхідно відповісти на запитання МОК, в котрих є розділ про спортивні споруди. Ці відповіді стосуються характеристик спортивних споруд. Крім того, у кожній МСФ з видів спорту є ряд технічних вимог, що пред'являються до спортивних споруд.
Олімпійські об'єкти повинні не тільки відповідати високим вимогам, що пов'язані з проведенням змагань, але і демонструвати досягнення країни-організатора в галузі архітектури, науки і техніки.
Звертає на себе увагу протиріччя у вимогах, що пов'язані з необхідністюстворення оптимальних умов для проведення найкрупніших змагань в присутності великої кількості глядачів і наступної експлуатації споруд. Тому, як правило, олімпійські спортивні об'єкти носять універсальний характер.
Серед основних умов, котрім повинні відповідати спортивні споруди ОІ, особливе місце займає кількість місць для глядачів. В першу чергу враховується популярність виду спорту, його видовищність і привабливість засобів масової інформації.
Вимоги до спортивних споруд по кількості місць для глядачів:
- стадіони, на котрих проводяться змагання з футболу й легкої атлетики – не менше 30 тисяч місць;
- басейни – не менше 12 тисяч місць;
- зали (баскетбол, волейбол) – не менше 15 тисяч;
- трек, не менше 5 тисяч;
- зал для важкої атлетики – не менше 5 тисяч;
- зал для гімнастики спортивної – не менше 15 тисяч;
- зал для гімнастики художньої – не менше 6 тисяч;
- басейн для стрибків у воду – не менше 1,7 тисяч.
При вирішенні питань розташування олімпійських об'єктів виникають протиріччя: з однієї сторони спортивні споруди бажано розташовувати поблизу місць проживання спортсменів, з другої – доцільно розташувати по всій території міста, наблизивши їх до жилих масивів і місць розміщення гостей ОІ. Всі питання будівництва спортивних споруд ОІ вирішує під постійним контролем МОК і МСФ.
Офіційне пояснення до правила 37 олімпійської хартії: "комісії вивчають кандидатури всіх міст-кандидатів, представляють письмовий звіт про всі кандидатури в МОК не пізніше ніж за 2 місяця до дати відкриття Сесії, на котрій буде обране місто – організатор ОІ.
Другий етап починається після обрання МОК міста столицею чергових ОІ. Це відбувається не сесії МОК не менш ніж за 6 років до початку даних Ігор. За підготовку необхідних для ОІ змагальних і тренувальних об'єктів відповідає ОК ОІ. Його постійно контролюють МСФ, МОК, НОК країни, де проводяться Ігри і засоби масової інформації.
Основну відповідальність за будівництво і підготовку олімпійських об'єктів, відповідно Олімпійській хартії, несуть МСФ з видів спорту. відповідно Олімпійської хартії, місто – організатор "може проводити передолімпійської змагання у відповідності із затвердженою виконкомом МОК формулою для перевірки споруд, що будуть використані для ОІ". Наприклад, за два роки до проведення Ігор Олімпіади-88 (Сеул) відбулися на на олімпійських спорудах Х Азіатські ігри, що допомогло організаторам у підготовці до ОІ.
Третій етап починається після закінчення ОІ. Особливо гострою стає проблема подальшого використання найбільш крупних спортивних споруд, що вимагають великих витрат на їх утримання. І тут можуть виникнути різні рішення: використання споруд для підготовки спортсменів і проведення змагань; переорієнтування їх (масовий спорт, проведення виставок, театральних вистав, виступів зірок естради та інше); нове переобладнання споруд або їх демонтаж (олімпійський стадіон в Атланті).
1. Особливості побудови і підготовки спортивних споруд
Оргкомітет ігор, місто – організатор чергових ОІ повинні вирішити ряд питань, найважливішими серед котрих є:
- вибір міста проведення змагань і тренувальних занять олімпійців у відповідності з вимогами МСФ і МОК;
- проектування і будівництво нових, модернізація діючих спортивних споруд з врахуванням збереження навколишнього середовища і екологічних вимог місцевих органів;
- фінансування будівництва нових і модернізація діючих спортивних споруд, придбання необхідного обладнання;
- контроль за ходом виконання плану будівництва і модернізації діючих спортивних споруд;
- прийняття заходів для найбільш зручного транспортування спортсменів, сіддів, офіційних осіб, гостей і глядачів до місць проведення змагань;
- проведення передолімпійських змагань з метою перевірки спортивних споруд;
- використання олімпійських спортивних об'єктів після закінчення ОІ.
Після ОІ 1964 року в Токіо виникла ще одна проблема в проведенні ОІ – розвиток і вдосконалення міста, що приймає Олімпіаду. Це будівництво доріг, ліній зв'язку, отелей, аеропорту, системи телебачення, упорядкованість міста, будівництво нових і реконструкція діючих спортспоруд. Оргкомітет Ігор ХУІІ Олімпіади (Токіо, 1964) витратив безпосередньо на проведення Ігор біля 25,5 млн доларів, на будівництво і реконструкцію спортспоруд і їх обладнання -–460 млн доларів, а на розвиток і вдосконалення інфраструктури міста – більше ніж 2,6 млрд доларів. За підрахунками економістів внесок в розмірі 9,4 млрд доларів у підготовку і проведення ОІ 1992 року в Барселоні за 1986-1993 роки принесли економіці міста і країни 26 млрд доларів.
Оргкомітет по підготовці і проведенню ОІ безпосередньо відповідає за витрати, що пов'язані з утворенням матеріально-технічної бази Ігор і безпосереднім проведенням Ігор.
Практика проведення сучасних ОІ свідчить, що витрати на будівництво і обладнання спортивних споруд та інших об'єктів набагато перевищує витрати, що пов'язані з безпосереднім проведенням Ігор.
Що стосується економічної сторони питання підготовки спортивних споруд і олімпійського селища, то слід відзначити, що, як правило, ці витрати в бюджетах Оргкомітетів складають від 20 до 50% в залежності від того, за якими умовами з Оргкомітетом ОІ місцева влада бере участь в підготовці до ОІ.
Аналізуючи діяльність Оргкомітету ОІ 1984 року в Лос-Анжелесі (ЛАООК), що пов'язана з будівництвом і підготовкою олімпійських об'єктів до Ігор, слід відзначити перш за все приватний характер Оргкомітету. в основу було поставлено завдання провести самі "спартанські", а точніше, самі найдешевші ОІ за післявоєнний період.
З метою економії коштів ЛАООК передоручив фінансування будівництва нових і реконструкцію старих діючих спортивних споруд для ОІ фірмам і корпораціям – спонсорам Ігор. Зекономивши гроші на створенні матеріально-технічної бази, ЛАООК в значній мірі випустив з під контролю будівництво спортивних споруд (покриття велодрому було зроблено з бетону, а не з дерева). Виникли проблеми з Олімпійським селищем.
"Найбільш комерціалізовані" Ігри принесли небувалий прибуток – біля 225 млн доларів 0 майже половину загальної суми витрат ЛАООК на проведення ОІ.
На жаль негативний досвід цієї олімпіади нічому не навчив організаторам Ігор ХХУІ Олімпіади в Атланті (1996), коли в основу підготовки спортспоруд і Олімпійського селища знову були закладені не інтереси спортсменів та інших учасників ОІ, а прагнення до до отримання максимальних прибутків. Значна частина спортивних споруд і Олімпійське селище з багатьох принципових позицій не відповідали мінімальним вимогам, що пред'являються до змагань такого рівня і їх не можна порівняти з спорудами Ігор в Москві, Сеулі, Барселоні.
Оргкомітет Ігор в Мюнхені (1972) об'явив місто олімпійським центром "малих відстаней і зелених ландшафтів". У 5 км від центру міста на зеленій ділянці був створений олімпійський комплекс "Обервізенфельд", де проводились змагання з більшості видів спорту і знаходилось олімпійське селище з комплексом тренувальних споруд і прес-центром.
У Монреалі (1976 р.) для проведення Ігор було підготовлено 15 крупних спортивних комплексів, розташованих в радіусі 8-10 км. Головний олімпійський центр і олімпійське селище були зручно пов'язані (знаходились на відстані 5 км від центру міста) лініями метро і швидкою магістраллю.
Основою структури розташування спортспоруд Ігор 1980 р. в Москві став генеральний план розвитку міста, а головною ідеєю – розвиток існуючих спортивних комплексів. Всі об'єкти були компактно розташовані в декількох районах і пов'язані швидкісними транспортними магістралями.
Сеульський олімпійський спортивний комплекс, що займавтериторію 545 тисяч кв. метрів, був побудований ще у 1977 році. Його постійно модернізували. На відстані 4 км від нього розміщений національний спортивний комплекс з Олімпійським селищем.
Оргкомітет Ігор в Барселоні визначив чотири головних райони, де пройшла більшість змагань, що входили в програму ОІ: Монтжуік, Діагональ, Валь д'Еброн, Парк де Мар. Тут мешкали учасники і гості Олімпіади, а також були розташовані багаточисленні служби Ігор. Ці факти займають площу від 140 до 210 га, розташовані в радіусі не більш 5 км один від одного (20 хв їзди) і мають чудове транспортне сполучення.
Оргкомітет Ігор в Атланті в основу підготовки спортспоруд поклав два принципи: максимальну економію коштів і раціональне використання спортивних споруд чи місць, на котрих вони знаходяться, після закінчення Ігор. Це відсунуло на задній план інтереси спортсменів і глядачів. Неможна вважати вдалим використання в якості Олімпійського селища комплексу студентських гуртожитків університету Кларка. Умови проживання студентів не відповідали вимогам спортсменів.
В цілому тільки половина споруд Атланти відповідала сучасним вимогам проведення Ігор Олімпіад останніх десятиріч.
Одним з самих вузьких місць у вирішенні проблеми олімпійських об'єктів є їх віддаленість одного від другого, а це транспортування спортсменів, суддів, офіційних осіб, гостей.
Високу оцінку фахівців отримали спортивні споруди, що були побудовані для проведення ОІ 1994 року в Лілліхаммері. Олімпійський комплекс включав трамплін для стрибунів на лижах, арени для лижників – марафонців, біатлоністів і змагань з триатлону, стадіон для урочистої церемонії нагородження переможців і два катки "Кристин Холл" і "Хакан Холл".
Спираючись на багатий досвід проектування підземних споруд, організатори пішли на сміливий експерімент: льодова арена в Евіке була побудована в гірській ущелині, звідки і її назва "Маунтин Холл" (гірський палац). Палац, крім хокейного майданчика і залу глядачів (5,5 тисяч місць), має плавальний басейн. Будівництво цього комплексу, котрий займає загальну площу 10,2 тисяч кв. метрів, коштувало 134,7 млн крон (20 млн дол.). Максимальна віддаленість всіх олімпійських об'єктів одного від другого складала 58 км.
