У боротьбі за галицькі землі, яка йшла зі змінним успіхом, симпатії більшості галичан були на боці Любарта. Але сили були надто нерівними. В 1349 р. Польща знову захопила Галицько-Холмське та Перемишльське князівства, а король польський Казимир проголосив себе "правителем Королівства Русі", тобто Галичини. Великий князь литовський Альгірдас (Ольгерд Гедимінович) у 60-х роках XIV ст. підпорядкував собі інші українські землі — Поділля, Київщину, Переяславщину. Галицьке князівство з 1370 р. опинилось під владою Угорського королівства, причому в 1372—1378 і 1385—1387 pp. тут правив як васал угорського короля онімечений князь із Сілезії Володислав Опольський. Він прагнув незалежності від Угорщини і навіть почав карбувати у Львові монету з гербом Галичини і власним ім'ям. Однак 1387 р. Галицька земля і західна частина давньої Волині (Холмщина) були надовго захоплені Польським королівством. Належні раніше до Галиць-ко-Волинського князівства землі між Дністром і Прутом, у тому числі територія сучасної Буковини, опинились у складі Молдавського князівства, яке сформувалося саме в цей час. Поряд з румунською більшістю значну частину населення цього князівства становили українці, а деякі волості були цілком українськими. В устрої і правовій системі Молдавського князівства було чимало рис, які сформувались у Галицько-Волинському князівстві, навіть грамоти господарів (князів) Молдавії протягом тривалого часу укладались українською мовою.
3. Культура Галицько-ВолинськоїРусі. Вивчення третього питання треба розпочати з того факту, що у культурному житті Галицько-Волинської землі, як і всюди у той час, велику роль відігравали церковні установи — монастирі, єпископії, парафії. Про існування шкіл на Волині можна зробити висновок з житія іконописця Петра, згодом митрополита, волинянина родом. Його, коли досяг семи років, "віддали батьки книг учитись". Освічені люди, знавці іноземних мов працювали в князівських і єпископських канцеляріях. Вони готували тексти грамот, вели дипломатичне листування. Збереглися, зокрема, латиномовні грамоти галицько-волинських князів
Тема З
І скріплений печаткою лист ради м. Володимира раді м. Штральзунда (Німеччина) з вимогою повернути володимирським купцям сукно з розбитого корабля. У Галицькій землі була створена найдавніша східнослов'янська редакція тексту Нового Заповіту, яка помітно відрізняється від першої редакції, запозиченої від південних слов'ян. Низка давніх пам'яток (Христи-нопольський Апостол XII ст., Бучацьке Євангеліє XII—XIII ст. та ін.) збереглись у монастирі південноволинського с Городище (поблизу сучасного Червонограда), що був у XIII—XIV ст. великим культурним центром. У Холмі за Льва Даниловича переписано два Євангелія, в яких типово народні українські мовні риси чітко проступають крізь церковнослов'янську основу тексту літургійних книг.
Велика книгописна майстерня була при дворі князя Володимира Василь-ковича. Він "був книжник і філософ, якого не було у всій землі, і опісля нього не буде". Як розповідає літопис, князь зробив щедрі пожертви церквам у своїх містах (Володимир, Берестя, Більськ, Кам'янець, Любомль) і єпископським кафедрам інших князівств — Луцькій, Перемишльській, Чернігівській. Серед дарів літописець описує 36 книг. Шкіряна оправа найдорожчих книг оздоблювалася золототканими тканинами (оловір), металевими накладками із зображенням в техніці перегородчатої емалі (фініптом). Всі ці розкішні оправи виготовлялись місцевими ремісниками. Деякі книги прикрашались чудовими мініатюрами.
Літописання в Галицькій землі з'явилось рано. "Повість про осліплення Василька", яка увійшла до "Повісті минулих літ", — винятково талановитий твір. Простота і безпосередність викладу вміло поєднуються з реалістичними штрихами.
Перший літопис (життєпис Данила Галицького) написано високоосвіченим книжником у Холмі, в основному з метою звеличення політики Данила — спадкоємця і продовжувача справи давніх володарів Києва. Він — "князь добрий, хоробрий і мудрий", його славу можна порівняти лише зі славою Святослава Ігоревича та святого Володимира Великого. На повний голос звучить у літопису патріотичний заклик: "Краще на своїй землі кістками лягти, ніж на чужій славним бути".
Волинська частина літопису починається 1261 р. Здебільшого вона писалася при дворі володимирського князя Володимира Васильковича в останні роки його життя. Можливе місце перебування літописця — містечко Любомль, де любив бувати володимирський князь. З приводу смерті князя в текст включено написану іншою особою похвалу Володимирові, значна частина якої — переробка "Слова о законі і благодаті" митрополита Київського Іларіона. Якщо холмський літописець писав з погляду вірних князю бояр, то волинський більше враховує опору князівської влади і на "простих людей" — "містичів", селян. Описуючи подвиг одного з воїнів, автор літопису підкреслює, що то був "не боярин, ані знатного роду, а простий муж". Зазначено, що Володимир Василькович "світився правдолюбством" також і "щодо
Київська Русь. Галицько-Волинська держава
простих людей", те саме повторено і про Мстислава Даниловича. У мові волинського літописця порівняно багато елементів, які ставали характерними для тодішньої української народно-розмовної мови.
У літописі згадані й частково переказані окремі "слави" — величальні пісні, з якими мають спільні риси обрядово-величальні колядки, що становлять один із найдавніших пластів української народнопоетичної творчості. Напевне, подібні пісні співав славетний перемишльський співець Митуса, покараний за непокору князю.
Яскравий вияв високого рівня культури — архітектура краю. Будували
переважно з дерева, кам'яними спершу були лише храми, рідше князівські
палати. Збережений (у реконструкції) володимирський Успенський собор,
будівництво якого було завершене 1160 p., повторює план Успенського со
бору Києво-Печерської лаври. У містах Галичини — Перемишлі, Звениго
рода Василеві, Галичі започатковано білокам'яне будівництво церков. В
одному лише Галичі відомо розташування не менше 30 мурованих монумен
тальних споруд, однак лише частина їх вивчена археологами. Спорудження
найбільшого в Галичині храму — Успенського собору — пов'язують зі ство
ренням тут єпископії в 1157 р. Це — яскравий зразок галицької архітекту
ри. Про чудові храми Данила Галицького в Холмі ми знаємо з літописної
розповіді. Особливою красою відзначалась церква св. Івана. Різьба на них
настільки вразила літописця, що він повідомив ім'я скульптора — "хитре-
ця" Авдія. На головних дверях "був зроблений Спас, а на північних святий
Іван, так що всі, хто дивився, дивувалися..." За Василька і його сина
Володимира Васильковича працював видатний фахівець у галузі містобудування "муж хитр" Олекса, який спорудив ряд дерев'яних міських амортифікацій. Яскравим виявом майстерності галицьких будівничих була п'ятиповерхова дерев'яна наскельна фортеця IX—XIV ст. Тустань поблизу с. Урич у Карпатах.
Місцевий іконопис розвивався в Галицько-Волинській землі під впливом київського. З робіт художників високого професійного рівня збереглась ікона Богоматері-Одигітрії кінця XIII—XIV ст. з Покровської церкви м. Луцька (нині у Київському державному музеї українського мистецтва). Галицьке образотворче мистецтво гідно представляє відома ікона святого Юрія-змієборця на чорному коні (зберігається у Львівському державному музеї українського мистецтва). Багато українських ікон залишаються в руслі художніх традицій Галицько-Волинської землі, їм, попри індивідуальну манеру окремих майстрів, властиві лаконізм і цілісність композиції, стриманість колориту й одночасно вміння користуватись контрастами барв, емоційна насиченість образу-символу. Ці особливості, органічно зливаючись у ході подальшого розвитку з новими рисами, стали в майбутньому одним із компонентів національної своєрідності українського образотворчого мистецтва. Також у багатьох творах народного декоративного мистецтва Західної Украї-
Тема З
ни (килими, вишивки, писанки) справедливо вбачають використання і дальший розвиток мотивів, відомих ще з середньовіччя.
У культурі галицько-волинської доби ще виразніше, ніж раніше, спостерігається оригінальне поєднання слов'янської спадщини і нових рис, зумовлених зв'язками з Візантією, Західною і Центральною Європою, країнами Сходу. Князівству належить почесне місце у формуванні української культури, у зміцненні її зв'язків з культурами інших народів. Протягом століть у важкі часи панування іноземних держав українські діячі літератури, мистецтва, освіти звертались до спадщини минулих епох, у тому числі доби Га-лицько-Волинського князівства. Спогад про його колишню велич підтримував дух визвольної боротьби українців. Державницькі традиції доби Київської Русі і Галицько-Волинського князівства мали велике значення для збереження і зміцнення історичної самосвідомості українського народу.
Основні терміни і поняття
Дуумвірат — урядування у певній державі двох осіб, споріднених чи не-споріднених сімейно, що володіють рівними правами у вирішенні економічних, соціальних, культурних, політичних питань.
Монархія — це форма державного правління, за якої верховна державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави і передається у спадок.
Окупація — загарбницька політика військ і адміністрації певної країни щодо території іншої з метою оволодіння, загарбання.
Олігархи — представники вищих прошарків суспільства, які володіючи достатніми матеріальними і комунікативними засобами впливу на політичну ситуацію, з метою розширення владних повноважень часто нехтують поширеними у суспільстві правилами, встановленими як державними можновладцями, так і звичаєм.
Опозиція — цілеспрямована діяльність представників групи людей, що відстоюючи власні інтереси, здійснюють заходи, які суперечать основній лінії державної політики, що проводиться керівними колами держави
Територія — землі, що внаслідок історичних, політичних, культурних відносин належали певним етнічним, політичним об'єднанням на правах повного або обмеженого урядування і стали однією з найважливіших рис самоідентифікації людських спільнот.
Хан — тюркський і монгольській титул. Спочатку означав вождя племені. В Монгольській імперії XIII—XIV ст. — правитель улусу, а після роз паду її — титул государя.
Київська Русь. Галицько-Волинська держава
Персонали
Ярослав Володимирович (1153—1187) — князь галицький, син Володимира Володаревича й дочки угорського короля Коломана. В 1150 р. одружився з дочкою Юрія Долгорукого Ольгою. Отримав від батька галицький престол (1152) і мусив вести затяжну війну з київським князем Ізяславом Мстиславичем за порубіжні міста. Утримав їх за собою. Провадив виважену внутрішню і зовнішню політику. В 1 167 р. уклав союз із візантійським імператором Мануїлом. Водночас значно залежав від бояр. Перед смертю заповів галицький престол синові від Анастасы Олегові, а законному синові Володимиру віддав Перемишль. Помер у Галичі й похований в Успенському соборі.
Роман Мстиславич (бл. 1150—1205) — князь новгородський, волинський, галицько-волинський. Син Мстислава Ізяславича. В 1168—1170 pp. княжив у Новгороді Великому, від 1170 до 1199 — у Володимирі-Волинсь-кому, який дістав у спадщину від батька. Особливо уславився успішними походами проти половців у 1197—1198, 1201 і 1204 pp. У 1199 р. "вокня-жився" в Галичі. У 1202 р. оволодів Києвом, об'єднавши під своєю владою всю Південно-Західну Русь. Був видатним полководцем і мудрим державним діячем. Підтримував мирні відносини з Угорщиною і Польщею.
Данило Романович (1200 — 1264) — князь галицько-волинський. Син Романа Мстиславича. У 1213 р. бояри офіційно проголосили його князем. Данило утвердився на Волині (1221) за підтримки населення. У 1238 р. "вок-няжився" в Галичі. У 1239 р. оволодів Києвом, пославши туди свого тисяцького Дмитра. Після битви під Ярославом він остаточно повернув собі Галичину. Розпочав будувати міста Львів (1256), Холм. 1253 p. коронований у м. Дорогочині. Змушений був підтримувати мирні відносини з Угорщиною і Польщею, Золотою Ордою, що часто переривалися воєнними конфліктами.
Найважливіші події
1199—1205 рр. — князювання Романа Мстиславича, який у 1199 р. об'єднав Галичину і Волинь.
1201—1264 pp. — роки життя князя Данила Галицького (князював у Галицькій землі з 1238 по 1264 p.).
1238 p. — розгром Данилом Галицьким війська хрестоносців під Дорого-чином.
1240 p., 6 грудня — захоплення Києва монголо-татарами.
1241 р. — вторгнення монголо-татар на територію Галицько-Волинсько-го князівства.
1256 р. — Перша згадка про будівництво Львова.
1301 — 1308 pp. — князювання онука Данила Романовича Юрія, який знову об'єднав Галицько-Волинські землі.
Тема З
1308 — 1321 pp. — правління в Галицько-Волинському князівстві дуумвірату синів Юрія: Лева Юрійовича — в Галичині та Андрія Юрійовича — на Волині.
1325 — 1340 pp. — князювання Юрія II Тройденовича — останнього галицько-волинського князя.
Контрольні запитання та завдання
1. Чому після занепаду Києва саме Галицько Волинське князівство стало основою української державності?
2. Якими були особливості політичного та соціально-економічного розвитку Галицько Волинської держави у другій половині XIII — першій половині XIV ст.?
3. У чому полягали причини завоювання монголо-татарами Київської Русі?
4. Які основні творчі здобутки і досягнення культури України-Русі XII— XIV ст.? Які пам' ятки цієї культури дійшли до наших часів?
Теми рефератів
1. Галицькі землі у складі Київської держави. Утворення удільного Галицького князівства та його розвиток у XII cm.
2. Виникнення та розвиток Волинського князівства.
3. Утворення Галицько^Волинськоїдержави таїї розвиток у 1199 — 1240рр.
4. Галицько-Волинське князівство у 40 — 60 х pp. XIII ст. Боротьба Данила Галицького проти Орди.
5. Основні віхи політичного життя Галицько Волинської держави у другій половині XIII — першій половині XIVcm.
6. Особливості суспільно політичного та економічного розвитку Галицько Волинського князівства.
7. Історичне значення Галицько Волинської держави.
Рекомендована література
І.Андрущенко І. Галичина: між Польщею й Австро-Угорщиною // Київська старовина. — 2001. — № 1. — С 73—81.
2. Бойко ОД. Історія України. — К., 1999. — С 71—80.
3. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. — К., 1999. — С 111—138.
4. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. — Л., 1991. — С. 81—99.
5. Ісаєвич Я. Галицько-Волинська держава. —Л., 1999.
6. Історія України / За ред. В.А. Смолія. — К., 1997. — С. 50—56.
7. Історія України в особах. IX—XVIII ст. — К., 1993. — С. 89—132.
8. К о тпляр М.Ф. Галицько-Волинський літопис. —К., 1993.
Київська Русь. Галицько-Волинська держава
9. Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь. — К., 1998.
10. Кралюк П. Роман Мстиславич, князь Волинський і Галицький. Історико-біографічний нарис. — Луцьк, 1999.
11. Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. — К., 1984.
12. Нариси історії України: новий погляд. — 4.1. — К., 1994.
13. Моця О.П. Населення південно-руських земель IX—XIII ст. — К., 1993.
14. Шаров 1. 100 видатних імен України. — К., 1999.
15. Полное собрание русских летописей. — Летописный сборник, именуемый Патриаршею или Никоновскою летописью. — СПб., 1885.
16. Полное собрание русских летописей. — Летопись по Воскресенскому списку. — СПб., 1856.
Тема 4
