На думку багатьох дослідників, література Скандинавії виросла з давньоісландської літератури. Відкриття і заселення Ісландії було одним із результатів походів вікінгів. Історія ісландської літератури, як, власне, і історія країни нараховує більше тисячі років. Дізнатися про події тисячолітньої давнини нам допогають саги. Сага – давньоскандинавське народне епічне оповідання, поетичний переказ, легенда, повість про богів та героїв. На відміну від героїчної поезії та міфів сага – явище суто ісландське. Дослідження саг та інших творів ісландців переконує в тому, що при всій ізольованості і розкиданності їхніх поселень і відірваності острова від великого світу вони зовсім не були байбаками, мешканцями ведмежих барлог. Можна почати з того, що вони не були домосідами. За найменшої можливості вони відвідували сусідів та друзів, а при зустрічі жадібно розпитували про новини. З викладення правил, якими повинна керуватися людина, що прийшла в чужий дім, власне, і починаються «Промови Високого», збірник життєвих афоризмів у «Старшій Едді» [1]. Ідеал ісландця добре виражений в короткій розповіді «Про Аудуна з Західних Фьордів». Аудун – небагатий бонд, який здійснив велику подорож в Норвегію, Гренландію, Данію, Рим і повернувся на батьківщину. Це захоплююча розповідь, але цікаво, що ісландці, які створили її, не мали потреби в тому, щоб якось пояснити причини такої далекої мандрівки Аудуна, - просто він захотів побачити світ і показати себе. Любов до заморських мандрівок, а також подорожей по Ісландії була своєрідним коррелятом замкненості повсякденного буття ісландців. Усі зв’язки між персонажами саги та історичними подіями – реальні та конкретні. Втеча з Норвегії, що об’єднувалася королем; відносини ісландців з іноземними правителями, участь їх у війнах та походах, виконання місій, торгові подорожі та ін. – все це свідчить про те, що широкий світ саги зовсім не є «чужим світом» персонажів. Навпаки, вони всюди відчувають себе як вдома, легко освоюються, перебування на чужині не сковує їхньої ініціативи. Герой саги – частина реально соціального цілого, учасник історичного процесу. Не дивлячись на те, що деякі саги, як от «Сагу про Людей з Піщаного Берега», можна назвати «місцевими хроніками», їх зміст був широко відомий і в інших районах Ісландії. Сага була загальноісландським здобутком не в меншій мірі, ніж еддична чи скальдична поезія. Навряд чи знайдеться така сага про ісландців, яка обмежувалася б однією невеликою ділянкою, - завжди в наявності й більш широка перспектива: інші місцевості в Ісландії, Норвегія, Гренландія, інші країни Півночі, Англія, Ірландія, Схід, а то і Новий Світ! Заслуговує уваги ще й та обставина, що історія Норвегії відома переважно з творів, створених ісландцями (основні саги про норвезьких конунгів – ісландського походження), і те, що більшість скальдів на службі у північних конунгів також були ісландцями [2 Ісландцям був властивий живий інтерес до новин, звідки б вони не приходили, до збирання і передачі цих відомостей з покоління в покоління – до тих пір, доки частина цієї інформації, звичайно, відібранної і переробленої за законами, які керують усною традицією, не отримувала нове життя в письмовому вигляді, у формі саги [3].
Мистецтво слова досягло на острові неабиякого розквіту та багатоманітності. В цих формах соціальної пам’яті втілювались головні духовні цінності ісландців, їхні уявлення про світ і людину, та її гідність. Культура була тим засобом, який об’єднував ісландців у народ, підвищував його самосвідомість і зміцнював життєздатність. Звичайно, неабияка повага, якою, користувались ісландці за морем, наприклад у норвезьких конунгів, що незмінно відзначали їх перед усіма іншими людьми, визнаючи їхні особливі якості і виключні переваги, - культивована сагою вигадка, і важко сказати, які факти за нею стояли. Але ці численні розповіді – показник самооцінки ісландців. Навряд чи доводиться сумніватися в тому, що високі етичні стандарти, втілені в сагах та «Едді», слугували суттєвим фактором суспільного життя, стимулом, який сприяв виробленню життєвої стійкості ісландців, такої необхідної в умовах їхнього буття, бідного в матеріальному відношенні, навіть якщо вимірювати його невисоким європейським масштабом середніх віків [4]. Усна прозова розповідь про людей і факти була найважливішою формою зберігання та передачі соціальної інформації в Ісландії. Уся інформація про ісландців, їхнє життя та інтереси відображувалась у сагах. Сагам надавалося виключного значення, їх ретельно культивували та зберігали. І тому при всіх сумнівах у достовірності саг як історичних свідчень беззаперечно, що про життя ісландського народу на початкових стадіях його історії завдяки сагам нам відомо набагато повніше і краще, ніж життя і побут будь-якого іншого народу Європи тієї ж епохи [5]. Зазначимо, що саги відігравали значну роль в житті ісландців у сереньовіччя. Вони змістовно відображають особливості суспільного життя мешканців Ісландії. Звичайно, саги мають величезне значення для істориків-скандинавістів, що мають змогу реконструювати історичне минуле північних народів на основі цих розповідей. Але тут постає питання достовірності даних творів, тож дослідникам доводиться проводити ретельний аналіз усіх джерел і робити наприкінці вірні висновки. Саги ще довгий час слугуватимуть феноменальною пам’яткою культурного життя ісландців.
