Під предметом українського екологічного права розуміють специфічні для нього відносини в галузі взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем. Ці відносини є органічними і стійкими, що зумовлює стабільність галузі екологічного права.
Предмет екологічного права зумовлений комплексним характером його об'єкта, а отже, він також є комплексним. З урахуванням особливостей правового регулювання щодо охорони і використання зазначених складових елементів об'єкта екологічного права можна виділити чотири блоки екологічних відносин, які є визначальними для характеристики предмета правового регулювання екологічного права.
До першого блоку належать відносини щодо охорони навколишнього природного середовища як комплексного природно-антропогенного явища.
Другий, похідний від першого, блок екологічних відносин — це відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права.
Третій блок становлять екологічні відносини, що стосуються забезпечення проголошеного Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9), а потім і Конституцією України (ст. 50) права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення екологічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей.
Нарешті, до четвертого блоку екологічних відносин належать відносини у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі.
Метод екологічного права — це сукупність засобів і способів впливу на учасників суспільних відносин з метою забезпечення правових вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та екомережі, раціонального використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.
Для комплексної галузі екологічного права його метод не є таким «своїм», як, наприклад, методи класичних однорідних галузей права — адміністративного, кримінального, цивільного. Екологічне право запозичує методи правового регулювання у цих галузей права, використовуючи їх для власних потреб.
У цьому випадку класичні галузеві методи немовби отримують «подвійну прописку» — в однорідній і комплексній галузях права. При цьому, як зазначають С. С. Алексєєв та В. Ф. Яковлєв, пристосовуючи галузеві елементи до комплексного їх застосування, комплексна галузь не деформує ці елементи і не позбавляє їх галузевої природи і належності.
Найбільш широко у сфері еколого-правового регулювання використовується імперативний адміністративно-правовий метод. Це виявляється у встановленні дозволів та заборон, нормуванні, сертифікації, ліцензуванні та екологічній експертизі, застосуванні заходів адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.
Але трансформація суспільних відносин в умовах формування ринкової економіки, заснованої на приватній власності, висуває завдання певної пристосованості екологічного права до таких змін, розробки і впровадження альтернативних методів правового впливу, заснованих на стимулюванні суб'єктів екологічного права до підвищення ефективності власної природоохоронної діяльності, до проявлення ініціативи у здійсненні природоохоронних заходів. Такими є економічні, стимуляційні методи. Вони передбачають таке: встановлення нормативів плати і розмірів платежів за використання природних ресурсів, за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище; надання підприємствам (установам, організаціям) і громадянам податкових, кредитних та інших пільг на умовах здійснення ними ефективних заходів, які забезпечували б природоохоронний ефект, впровадження устаткування для використання відходів і вторинної сировини; звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища; надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів щодо екологічної безпеки.
