Земельне законодавство довгий час було основою природоресурсного законодавства, тому найбільш повно визначає засади компенсації правомірної та протиправної шкоди, що фактично формує механізм її реалізації, зокрема через:
а) принципи державної політики, такі як: раціональне використання, відтворення та охорона земель; гарантії прав на землю; пріоритети вимог екологічної безпеки при використанні землі; охорони земель як основного національного багатства Українського народу; відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням законодавства України; нормуванні і планомірному обмеженні впливу господарської діяльності на земельні ресурси; поєднанні заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель; публічності у вирішенні питань охорони земель, використанні коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель;
б) права власників земельних ділянок та землекористувачів на відшкодування збитків, передбачених законом, в тому числі одержання від нового власника землі, землекористувача, або місцевої ради компенсацію за підвищення родючості ґрунтів, у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки;
в) обов’язки осіб, що проводять розвідувальні та інші роботи, відшкодувати власникам землі та землекористувачам усі збитки, включаючи неодержані доходи, приводити за свій рахунок займані земельні ділянки у стан, придатний для використання їх за призначенням, передавати за спеціальним актом власникові землі або землекористувачу;
г) заходи економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель щодо виділення коштів відповідних бюджетів громадянам та юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини; компенсації з бюджетів коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок резервування земель для наступного заповідання, тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини;
ґ) умови відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва при вилученні (викупі) земель відповідних категорій для суспільних потреб;
д) обмеження прав на земельну ділянку як умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт, обмеження у землекористуванні при погіршенні якості земель;
е) встановлені порядки відшкодування збитків землевласникам і землекористувачам та втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва;.
є) компенсації шкоди при невиконанні обов’язків власників землі, землекористувачів здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель, обов’язків додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля, в тому числі підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;
ж) загальні засади щодо відшкодування збитків, заподіяних порушенням земельного законодавства у межах цивільно-правової відповідальності, в тому числі при самовільному зайнятті земельних ділянок, порушенні умов договорів;
з) підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, зокрема у разі неусунення допущених порушень природоохоронного законодавства в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади;
и) способи захисту прав на земельні ділянки, визначені земельним законодавством.
Зроблено висновок, що компенсація шкоди за земельним законодавством України – це визначена правовими нормами система заходів відповідальності за правомірну та протиправну поведінку у сфері регулювання земельних відносин, способів цивільно-правового та еколого-правового (витратного, розрахункового, нормативного) характеру охорони та захисту прав власників земельних ділянок та землекористувачів, прав громадян на безпеку земель, договірних та позадоговірних (деліктних) зобов’язань щодо відшкодування завданих збитків, утрат, неодержаних доходів, а також шкоди, завданої забрудненням земельних ділянок, а через їх властивості – життю та здоров’ю людей. Такі заходи мають як загальний (цивільно-правовий), так і спеціальний (еколого-правовий) характер, що свідчить про комплексність у питаннях компенсації шкоди, однак вони містяться у значній кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили, що обтяжує практику їх застосування та потребує відповідної систематизації.
