Екологічну політику можна визначити як організаційну та регулятивно-контрольну діяльність суспільства і держави, спрямовану на охорону, невиснажливе використання та відтворення природних ресурсів, оздоровлення довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування та охорони природи, забезпечення норм екологічної безпеки. Неефективна екологічна політика або ж її відсутність є коренем усіх екологічних проблем, може спричиняти екологічні катастрофи різного масштабу, порушення екологічної рівноваги, що загрожує існуванню цивілізації.
Складовими екологічної політики в демократичному суспільстві вважають: належну та ефективну систему державного управління у сфері охорони, невиснажливого використання та відтворення природних ресурсів; належний державний та громадський нагляд за дотриманням чинного природоохоронного законодавства та міжнародних природоохоронних зобов’язань країни; належну інформаційну політику щодо довкілля; належний рівень екологічної експертизи
екологічно небезпечних проектів; належну систему прийняття державних рішень з питань, що стосуються довкілля, яка б передбачала обов’язкове залучення громадськості; належну систему відповідальності влади, конкретних посадових осіб та громадян за порушення принципів збалансованого розвитку, норм та положень природоохоронного законодавства; належну освітню та просвітницьку діяльність.
Екологічна політика - це здійснювана економічнім суб’єктом вищого рівня (державою, міждержавним утворенням) генеральна лінія дій або система заходів, що визначають напрями природокористування і стан довкілля. Екологічна політика визначає екологічну спрямованість діяльності окремих складових господарського суб’єкта згідно з його цілями, завданнями та інтересами. З екологічною політикою пов’язані структурна, інвестиційна, фінансово-кредитна, соціальна, зовнішньоекономічна, науково-технічна, податкова, бюджетна політика суб’єкта господарювання.
Державна екологічна політика охоплює певні способи впливу на галузі виробничо-господарської діяльності з метою координації еколого-економічних процесів у сфері природокористування.
Сутність екологічної стратегії можна коротко виразити через дві ключові функції, які вона забезпечує:
• визначення цільової настанови, перспективних напрямів і траєкторії руху даного господарського суб’єкту в часі й просторі;
• створення динамічної моделі доцільної системної діяльності людей, що враховує вплив факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.
Екологічна тактика - це засоби та методи, лінія поведінки, що використовується в екологічній політиці для досягнення стратегічних цілей. На відміну від стратегії тактика - це більш деталізоване, спеціальне планування, схема дій, можливі сценарії розвитку конкретної ситуації протягом обмеженого періоду. Тактика реалізації будь-якої стратегічної мети, як правило, передбачає: встановлення проміжних цілей, вибір засобів для досягнення цих цілей, визначення в часі послідовності операцій, розподіл обов’язків і відповідальності між різними учасниками процесу на різних його етапах, визначення витрат і джерел фінансування на кожному з етапів тощо.
Ще одним важливим механізмом забезпечення державної екологічної політики є екологічний моніторинг, яким є спостереження за природними і техногенними процесами і явищами, аналіз їх впливу на місцеві екосистеми, на основі сучасних підходів та прогноз екологічної ситуації для вироблення ефективної екологічної політики в регіоні. Завдяки проведенню моніторингу прискорюється екологічний, відбувається вдосконалення соціальних структур, відбувається прискорення процесу ефективного розв’язання екологічних проблем тощо.
