Окремий блок екологічних відносин — це відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права. Його тільки умовно можна розглядати як існуюче окремо від права охорони навколишнього природного середовища (екологічного права). Адже раціональне природокористування неможливе без еколого-охоронних заходів, і навпаки.
Предмет природоресурсного права є похідним від інтегрованого предмета права екологічного. Водночас він має свої особливості. Вони, зокрема, зумовлені тим, що відносини з використання природних ресурсів мають місце насамперед у сфері економіки. Саме тут відбувається поєднання природних речовин з працею людини, створюється новий матеріальний продукт, призначений для задоволення різноманітних суспільних потреб з урахуванням екологічного чинника.
Після створення СРСР розвиток природноресурсового і природоохоронного законодавства здійснювався як на союзному, так і республіканському рівнях. Найчастіше це законодавство мало характер державно-правового регулювання використання і охорони окремих природних об'єктів, наприклад, Лісовий кодекс (1923), постанови ЦВК і РНК "Про основи організації рибного господарства Союзу РСР" (1924), Горне положення Союзу РСР (1927), Загальні засади землекористування і землеустрою (1928), постанова РНК СРСР "Про організацію лісового господарства" (1931), постанови уряду СРСР "Про організацію мисливського промислу" (1933), "Про регулювання рибальства і охорони рибних запасів" (1935) тощо.
У 1938 р. на Першій всесоюзній нараді юристів було зроблено висновок про створення самостійної галузі права - земельного права. Виникла наука земельного права і відповідна навчальна дисципліна. На той час до структури земельного права належали інші природноресурсові галузі: лісове, водне та інше законодавство. При цьому стосовно цих галузей приймалися самостійні нормативні акти.
У 1940-1950 рр. союзні республіки, зокрема УРСР, продовжують удосконалення свого природноресурсного, природоохоронного законодавства, а в період 1957-1963 рр. в усіх союзних республіках були прийняті закони про охорону природи. У них було наведено перелік об'єктів природи, які підлягали охороні, та визначено організаційно-правові заходи щодо охорони кожного об'єкта природи і відповідальність за порушення правил природокористування й природо-охорони.
У 60-ті рр. ХХ ст. у науці почали висловлюватися думки щодо необхідності вдосконалення всього законодавства про природні ресурси та охорону природи, вносилися пропозиції про прийняття єдиного природоохоронного закону СРСР і аналогічних законів про охорону природи в союзних республіках, а пізніше - і про необхідність створення загальносоюзного спеціального природоохоронного органу.
Варто зазначити, що питання природокористування і правової охорони природи ще певний час викладалися в курсі земельного права, а згодом - як факультативна дисципліна. У цей період вникають ідеї щодо самостійного правового регулювання охорони природи, обґрунтовується самостійність галузі природоохоронного права.
Пізніше професор Н. Казанцев обґрунтував ідею природноресурсового права як самостійної інтегрованої галузі права. Отже, вперше була обґрунтована ідея існування двох комплексних інтегрованих галузей права - природноресурсового і природоохоронного. Це стало підґрунтям послідовного формування комплексної інтегрованої галузі: права навколишнього природного середовища, а пізніше - екологічного права.
Період 1968-1981 рр. увійшов в історію законодавства як період активної кодифікації загальносоюзного законодавства про раціональне природокористування й охорону природи. Наприклад, були прийняті Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік (1968), Основи водного законодавства Союзу РСР і союзних республік (1970) тощо. Відповідно до цих нормативно-правових актів були прийняті кодекси і закони союзних республік. В Україні такими були: Земельний кодекс (1970), Водний кодекс (1972), Лісовий кодекс (1979), Кодекс про надра (1976), а також Закони "Про охорону атмосферного повітря" (1981) і "Про охорону і використання тваринного світу" (1981). Фактично з прийняттям двох законів СРСР про охорону атмосферного повітря і про охорону та використання тваринного світу на той час була завершена кодифікація природноресурсового та природоохоронного законодавства.
В науці поступово стала переважати думка, що екологічне законодавство становить собою єдність природноресурсового і природоохоронного законодавства. Згодом науковцями було прийнято рішення про необхідність включення в комплексну галузь екологічного права всього природноресурсового та природоохоронного права, а також екологізованих норм інших галузей права. Таким чином, з'явилася нова галузь права - екологічне право, куди увійшли і природоохоронні норми.
