Вітчизняний менеджмент якості пройшов такі самі шість етапів, як і зарубіжний. Але на відміну від нього мав не тільки рівень промислового підприємства, а також і територіальний (Бердянська міська система управління якістю), галузевий і, нарешті, державний, що знайшло своє відображення в розробленні Єдиної державної системи управління якістю. Як засвідчив вітчизняний досвід, ефективною система якості може бути лише на рівні промислового підприємства, тому нижче розглянуто лише етапи розвитку менеджменту якості на рівні промислового підприємства.
Початком системного підходу до управління якістю продукції в колишньому Союзі вважається впровадження у 1955 р. Саратовської системи бездефектного виготовлення продукції (система БВП), метою управління якої було виготовлення продукції без дефектів, об´єктом управління — якість праці виконавців у процесі виготовлення продукції, а показниками управління — відсоток (частка) здавання продукції з першого пред´явлення за певний період часу (зміна, місяць, квартал, рік).
Характерні особливості цієї системи такі:
впровадження кількісної оцінки якості праці за одиничним показником-відсотком здавання продукції з першого пред´явлення;
планування технічних, організаційних та ідеологічних заходів, спрямованих на виключення суб´єктивних заходів, і зменшення об´єктивних причин дефектів;
підвищення особистої відповідальності виконавців за якість виготовленої продукції;
зростання ролі самоконтролю у процесі праці.
У 1958 р. була створена Горьківська система "Якість, надійність ресурс з перших виробів" (ЯНАРЗПВ), метою управління якої було забезпечення надійності виробів, об´єктом управління — якість технічної підготовки виробництва нових виробів, а показниками управління — рівень надійності першого виробу.
Характерні особливості цієї системи такі:
підвищення ролі вирішення проблеми якості продукції на стадіях її проектування і поставлення на виробництво;
використання об´єктивних методів оцінювання надійності продукції на стадіях її розроблення і поставлення на виробництво.
У 1962 р. була створена Ярославська система наукової організації робіт з підвищення моторесурсу (НОРМ), метою управління якої було виготовлення продукції підвищеної надійності, об´єктом управління — якість деталей і складальних одиниць складної продукції, а показником управління — значення моторесурсу автодизеля.
Характерні особливості цієї системи:
систематичне підвищення надійності деталей і складальних одиниць за рахунок підвищення вимог до чинної технологічної документації;
створення на підприємстві спеціального відділу (бюро) надійності, відповідального за збирання й оброблення інформації про експлуатаційну надійність виробів та розроблення пропозицій з підвищення довговічності деталей і складальних одиниць;
підвищення ролі вирішення проблеми якості продукції на стадії її експлуатації (створення експлуатаційно-ремонтної служби).
У 1967 р. була створена Львівська система бездефектної праці (СБП),
метою управління якої було забезпечення бездефектної праці, об´єктом управління — якість праці окремих виконавців і колективів, а показником управління — комплексний показник якості окремих виконавців і колективів.
Характерною особливістю системи були:
удосконалення кількісної оцінки якості праці за рахунок введення комплексного показника якості праці;
поширення кількісної оцінки якості праці на інженерно-технічних працівників і службовців, а також на кожний структурний підрозділ.
У 1972 р. була створена Львівська комплексна система управління якістю продукції на базі стандартизації (КС УЯП), метою управління якої було виробництво продукції вищої категорії якості, об´єктом управління — рівень якості продукції, а показниками управління — доля і обсяг продукції вищої категорії якості.
Характерні особливості цієї системи такі:
комплексність, системність управління якістю продукції;
чітке визначення змісту управління якістю продукції через встановлений склад функцій управління якістю продукції;
широке використання в управлінні якістю продукції стандартизації;
створення передумов для автоматизованого управління якістю продукції.
КС УЯП започаткувала новий рівень вітчизняних систем комплексного
управління якістю продукції з використанням стандартів підприємства (СТП). Стандарти підприємства поділялися на три складові:
основний (базовий) СТП, що характеризував систему в цілому: основну мету системи, об´єкти, критерії ефективності, структуру спеціальних функцій, схему організаційної системи управління, розподіл функцій управління між ланками організаційної структури, склад системи, методи забезпечення функціонування системи на всіх етапах виробничого процесу, порядок розроблення і впровадження СТП та інші організаційно-методичні питання;
загальні СТП, що характеризували загальносистемні питання інформаційного забезпечення, порядок проведення днів якості, роботу різних громадських груп, комісій тощо;
спеціальні СТП, що характеризували вимоги до номенклатури і значення показників якості матеріалів, напівфабрикатів, деталей і збірних одиниць, методів їх визначення й оцінювання тощо.
Організаційна структура КС УЯП мала спеціальний відділ — відділ управління якістю, який здійснював координацію діяльності всіх підрозділів підприємства з управління якістю, проводив аналіз накопичуваної інформації про якість продукції і причини дефектів, розробляв заходи з підвищення якості продукції тощо.
У завершальному варіанті КС УЯП виконувала такі спеціальні функції:
прогнозування потреб, технічного рівня і якості продукції;
планування підвищення якості;
нормування вимог до якості;
оцінка якості продукції;
організація розробки і запуск продукції у виробництво;
організація технологічного забезпечення якості продукції;
організація метрологічного забезпечення якості продукції;
організація матеріально-технічного забезпечення якості продукції;
організація взаємовідносин підприємства стосовно якості продукції зі споживачами і постачальниками;
організація підготовки і підвищення кваліфікації кадрів у сфері якості;
забезпечення стабільності запланованого рівня якості продукції при її виготовлені, складуванні, відвантаженні та транспортуванні;
стимулювання підвищення якості продукції;
організація розробки і виконання заходів за результатами державного нагляду та відомчого контролю продукції;
техніко-економічний аналіз поліпшення якості продукції;
правове забезпечення управління якістю продукції;
інформаційне забезпечення КС УЯП.
У 1975 р. була створена Краснодарська комплексна система підвищення ефективності виробництва (КС ПЕВ), метою управління якої було підвищення ефективності виробництва (підвищення рівня якості продукції, поліпшення використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів), об´єктом управління — ефективність виробництва, а показниками управління — показники ефективності виробництва.
Характерні особливості системи такі:
розроблення комплексного плану підвищення ефективності виробництва, який містить перспективні і поточні завдання для кожного підрозділу підприємства;
впровадження нового методу оцінювання праці на основі принципу "зароблених премій";
розроблення ідеологічного забезпечення системи;
розширення сфери використання СТП.
У 1978 р. була створена Дніпропетровська комплексна система управління якістю продукції і ефективним використанням ресурсів (КС УЯП і ЕВР), метою управління якої було поліпшення господарської діяльності підприємства, об´єктом управління — рівень якості продукції й ефективність використання ресурсів, а показниками управління — показники якості продукції і ефективність використання ресурсів.
Характерні особливості цієї системи:
розширення змісту спеціальних функцій;
введення нових спеціальних функцій управління якістю продукції;
науково-технічний розвиток підприємства, забезпечення умов праці і побуту, охорона довкілля та ін.;
встановлення в планах і доведення до цехів, дільниць і бригад госпрозрахункових показників;
введення прогресивних планових оціночних норм і нормативів.
У 1979 р. була створена Комплексна система підвищення ефективності виробництва і якості роботи (КС ПЕВ і ЯР), метою управління якої було удосконалення господарського механізму підприємства, об´єктом управління — ефективність виробництва і якості роботи, а показниками управління — показники ефективності виробництва і якості роботи.
Характерні особливості цієї системи такі:
поліпшення використання виробничих потужностей, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;
укріплення господарського розрахунку, впровадження бригадних методів праці та підсилення ролі соціальних факторів;
організація соціалістичного змагання за підвищення ефективності виробництва і якості роботи.
У 1980 р. була створена Система управління виробничим об´єднанням і промисловим підприємством на базі стандартизації (СУ ВО і ПП),
метою управління якої було виконання планів, завдань, угод і соцзобов´язань з виробництва і поставок високоякісної продукції при мінімальних сумарних затратах на її дослідження, виготовлення, обіг, експлуатацію (споживання), об´єктом управління — процеси дослідження, проектування, виготовлення, обігу, експлуатації чи споживання продукції, а показниками управління — система показників діяльності підприємства.
Характерні особливості цієї системи такі:
забезпечення комплексності управління об´єднаннями (підприємством) шляхом створення єдиної системи управління на основі наукових методів проектування системи;
забезпечення підвищення цілеспрямованості управління шляхом формування у складі системи об´єднання (підприємством) цільових підсистем;
підсилення лінійного керівництва виробничими процесами на основі удосконалення виробничої й організаційної структур;
виділення сукупностей конкретних функцій управління, як відокремлених видів управлінської праці, і формування для їх реалізації спеціалізованих функціональних підсистем;
підвищення наукової обґрунтованості управлінських рішень і поліпшення стилю керівництва;
охоплення заводською стандартизацією всіх аспектів управлінської діяльності об´єднань (підприємств);
оцінювання ефективності управління об´єднанням (підприємством) за допомогою системи кількісно виражених критеріїв.
Отже, реалізація методичних основ управління якістю в СРСР відбувалася паралельно з передовим світовим досвідом, в окремих випадках випереджаючи його (система БВП), але в основному відставала на 15 років (якщо мати на увазі створення на підприємствах комплексних систем управління якістю продукції і впровадження ідей, реалізованих у стандартах ISO 9000).
Розвиток вітчизняних систем менеджменту якості закінчився в 1990-х роках. Незважаючи на певні успіхи окремих підприємств, суттєвого поліпшення якості продукції СРСР не відбулося внаслідок таких причин:
проектування надто складних систем було перекладено самі підприємства — виробників продукції, а не спеціалістів-професіоналів, тобто були проігноровані слова академіка В.М. Глушкова, сказані ним стосовно складних систем управління: "Літаки проектують не льотчики, вони тільки літають, а проектувати їх повинні зовсім інші спеціалісти, спеціалізовані організації";
увага розробників системи зосереджувалась на створенні досить значної кількості СТП, що призводило, як правило, до громіздкості систем, при цьому головним критерієм її функціонування ставав сам факт реєстрації системи в органах Держстандарту;
при узгодженні нормативних документів з усіма зацікавленими службами та особами якраз те, що необхідне для забезпечення якості, могло бути спрощене або усунуте, якщо воно вимагало зусиль з їхнього боку;
роботу з менеджменту якості продукції у межах системи очолювали відділи технічного контролю, а не керівники підприємств, що створювало природні протиріччя між ними у роботі "на план" та "за якість" у багатьох випадках не на користь останньої;
системи не давали змоги проводити "простежуваність" матеріалів, деталей, вузлів і продукції у випадках наявності у них дефектів та відмов;
об´єкти стандартизації у нормативних документах не завжди правильно визначались;
неорієнтованість у системі механізму менеджменту якості на споживача, на випуск конкурентоспроможної продукції, що має стабільно високі показники якості;
у межах системи недостатньо стимулювалося забезпечення високого рівня якості продукції;
менеджментом, як правило, охоплювався далеко не повний перелік умов та факторів, що впливають на якість продукції.
Все це призвело до того, що, як правило, розроблені у складі системи СТП перетворювались у формальні документи.
Крім того, як показали результати досліджень, у 1970—80-ті роки у країні сформувались негативні соціально-психологічні установки особистості:
стався зсув інтересів особистості зі сфери суспільного виробництва в сторону сімейно-побутової активності та активності споживачів;
знизився престиж професійної майстерності та якості праці;
на периферію суспільної свідомості був витіснений мотив орієнтації на споживача;
сформувався тип особистості з високим ступенем конформізму;
масово поширилась соціальна та трудова пасивність, байдужість до якості праці та продукції;
існуюча система менеджменту відтворювала бюрократичний тип працівника.
Крім того, глобальний дефіцит продукції в умовах адміністративно-планової економіки, командно-розподільної системи за всеохоплюючої державної власності мали систему цінностей, за якої на першому місці стояла не якість, а кількість. Це визначило несвоєчасність впровадження сучасної системи менеджменту якості і призвело у вирішенні проблеми якості до відчутного відставання підприємств від передової зарубіжної практики.
Перехід України до ринкової економіки дав вітчизняним підприємствам можливість повністю використати накопичений у світі потенціал наукових і практичних підходів та методів забезпечення якості продукції, а також взяти Україні більш активну участь у міжнародному співробітництві у сфері забезпечення якості.
