Загальна теорія і стан парламентаризму. Місце парламентів в системі вищих органів державної влади
Лекции.Орг

Поиск:


Загальна теорія і стан парламентаризму. Місце парламентів в системі вищих органів державної влади




Термін "парламент" походить від латинського слова "parlare", що означає "говорити, розмовляти". В усіх сучасних конституціях він визначений як носій законодавчої влади. Однак слід зауважити, що іноді законодавча функція може належати не тільки парламенту, а й виборчому корпусу, який здійснює законодавчу функцію через референдум. Іноді цю функцію можуть реалізовувати інші державні органи.

Сьогодні парламенти діють у понад 160 країнах світу. Окрім законодавчої, значне місце в діяльності парламенту посідають такі функції: представницька; установча;

парламентського контролю; бюджетно-фінансова; міжнародних зв'язків тощо. Кожна держава світу має свою назву парламенту - ВР в Україні; Федеральні збори (Росія, Швейцарія); Конгрес (США); Генеральні кортеси (Іспанія); Кнесет (Ізраїль); Всекитайські збори народних представників тощо. Місце і роль парламенту в державному механізмі значною мірою зумовлені формою правління в державі. На підставі цього критерію виділяють чотири моделі (види) парламентів:

1) парламенти країн з парламентською формою правління (так звана вестмінстерська модель: Велика Британія, Австрія, Італія, Німеччина, Болгарія, Угорщина). За цієї форми правління парламент відіграє вирішальну роль у формуванні уряду. Уряд відповідає перед парламентом. Але і діяльність парламенту може бути достроково припинено через розпуск;

2) парламенти країн з президентською формою правління (США, Бразилія, Венесуела, Мексика). Для таких країн характерний жорсткий поділ влади. Відсутні: вотум недовіри уряду, відповідальність уряду перед парламентом, інститут розпуску парламенту. За цієї форми правління законодавча влада часто послаблена та підпорядкована президенту;

3) парламенти країн зі змішаною формою правління (Франція, Україна, Росія). За цієї форми правління поєднуються елементи президентської і парламентської систем. Існує інститут парламентської відповідальності уряду, а президенту належить право розпуску та інші права щодо парламенту;

4) парламенти держав, де представницькі установи побудовані за так званим радянським зразком (КНР, КНДР, В'єтнам, Куба). Роль вищого законодавчого органу зводиться до схвалення прийнятих за його стінами політичних рішень.

У деяких державах роль парламентів применшується через відведення їм консультативної ролі (як правило, в мусульманських країнах, в яких існує абсолютна монархія: Бахрейн, Бруней, ОАЕ).

Парламент як юридична категорія тісно пов'язаний з терміном парламентаризм. Під ним розуміють систему організації державної влади, для якої характерним є визнання провідної або істотної ролі парламенту. Парламентаризм не можна пов'язувати з якоюсь конкретною формою державного правління. Явище парламентаризму притаманне кожній демократичній країні, незалежно від існуючої в ній форми правління.

Залежно від структури розрізняють:

- однопалатні (монокамерні) парламенти;

- двопалатні (бікамерні) парламенти, які, у свою чергу, поділяються на парламенти із слабкою верхньою палатою та парламенти з сильною верхньою палатою.

Кількісний склад парламентів та їх палат зумовлений такими факторами: кількість населення країни, її конституційний лад, традиції та ін. Найбільшим парламентом є Всекитайські збори народних представників - 3000 депутатів. Одним із найменших є парламент Ліхтенштейну, який налічує 15 депутатів. Нижні палати парламентів, як правило, численніші за верхні.

Складовими структури парламенту, окрім палат, є:

- керівництво парламенту (його палат): спікер, може бути президія та інші керівні органи;

- комітети (комісії);

- парламентська більшість та парламентська опозиція;

- депутатські партійні фракції (групи).

Щодо ВРУ, то в КУ не встановлено вичерпного переліку питань, з яких парламент України може приймати закони, але здійснення ним своїх повноважень має відбуватися лише в межах, визначених КУ. Тобто повноваження ВРУ обмежені КУ.

Представницька функція парламенту. Ідея представницького правління полягає в тому, що воля парламенту і є волею нації (народу). Але світовий досвід свідчить, що парламент тоді виступає дійсно представником нації (народу), коли в його складі є великі політичні об'єднання депутатів, що виражають інтереси значних прошарків суспільства.

Установча функція парламенту передбачає формування ним державних органів та установ, призначення чи обрання посадових осіб або участь парламенту у цих процедурах.

Функція парламентського контролю. Його об'єктом найчастіше виступає виконавча влада, іноді - глава держави, судова влада, місцеве самоврядування, збройні сили тощо. Контроль над виконавчою владою найчастіше має політичний характер, тобто він

спрямований на політичну діяльність уряду, хоча здійснюється в юридичних формах; тоді як стосовно всіх інших суб'єктів парламентський контроль має суто юридичний характер: якщо не вдається встановити порушення правових норм, то для підконтрольного суб'єкта не може виникнути негативних правових наслідків. Парламенти здійснюють контрольні повноваження безпосередньо на пленарних засіданнях або через спеціально створені та підпорядковані органи.

Парламентська відповідальність уряду реалізується переважно у двох формах:

o вотум недовіри - це результат парламентської ініціативи, що знаходить свій вияв у резолюції недовіри уряду. Вотум недовіри може бути:

- конструктивним, за якого парламент або палата не просто повинні прийняти резолюцію осуду, а й визначити голову нового уряду;

- деструктивним, за якого парламент або палата достроково припиняють повноваження уряду, не вчиняючи одночасно юридично значущих дій щодо формування його нового складу. Саме такий вотум недовіри передбачений у ст. 87 КУ;

o відмова в довірі має місце тоді, коли уряд сам поставив питання про довіру у зв'язку із певним актом, прийняття якого він вимагає від парламенту. Зазначений інститут невідомий вітчизняній системі організації державної влади.

Фінансово-бюджетна функція передбачає, перш за все, повноваження парламентів затверджувати державний бюджет та встановлювати податки. Відповідні повноваження реалізуються, як правило, через прийняття закону за спеціальною процедурою. Хоча іноді фінансово-бюджетна функція окремо не виділяється, а розглядається як складова законодавчої функції.

Зовнішньополітична функція полягає у ратифікації та денонсації міжнародних договорів, закріпленні за парламентами права оголошувати війну та укладати мирні угоди.

Ратифікація - це остаточна згода держави на укладення договору. Денонсація - це волевиявлення держави в установленій формі, спрямоване на розірвання договору.

Парламент, як правило, наділяється виключною компетенцією у питаннях війни та миру. Цю функцію парламенту деякі вчені виділяють як окрему його функцію у сфері оборони та зовнішньої безпеки4.

Призначення референдумів - порівняно нечасте у світовій практиці законодавче повноваження парламентів або їх палат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 85 КУ до повноважень ВРУ належить призначення всеукраїнського референдуму з питань, передбачених ст. 73 Конституції (про зміну території України).

Судові повноваження парламентів знаходять свій вияв у:

1) діяльності слідчих комісій;

2) праві порушувати перед судовими органами питання про обвинувачення вищих посадових осіб у вчиненні злочину;

3) у багатьох державах парламенти уповноважені оголошувати амністію.





Дата добавления: 2015-10-27; просмотров: 526 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов


Читайте также:

Рекомендуемый контект:


Поиск на сайте:



© 2015-2020 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.004 с.