Честь і гідність як проекція моральної цінності особи

Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об"єк­тивну цінність особистості, її соціальну значимість як відпо­відну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для су­спільства незалежно від її соціального стану, професії, націо­нальності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною се­бе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину.Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на ос­нові усвідомленого ставлення до себе як до суб"єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов"язків і прав людини і грома­дянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної само­оцінки моральних якостей в їх системній єдності.Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об"єктивна, суспільно-моральна цінність особистос­ті, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.Поняття гідності настільки тісно взаємопов"язане з понят­тям честі, що іноді досить складно чітко визначити відміннос­ті в їх змісті. Честь і гідність — показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окре­мої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність — це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, ді­яльності особистості з боку інших.Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформу­валось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом ус­відомлення свого місця в ньому.У подальшому розуміння честі особистості пов"язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людянос­ті, що і визначає міру пошани і поваги.Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю.Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі. Репутація — це ціліс­не уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною і виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.Іноді в цілях завоювання певної репутації, людина може створювати свій певний образ в очах оточуючих, або імідж (імідж «рубахи-хлопця», інтелектуала, модниці, радикально мислячої людини тощо), що пов"язане з проявом продумано­го відповідного стилю поведінки і стосунків. Ставлення колек­тиву, групи до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття, ухвалення поведінки можуть впливати на міру поваги, на честь особистості.Отже, категорія честі в етиці пов"язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг і достоїнств людини як представника певної спільноти (нації, держави, міста, трудового колективу тощо) і як виконавця конкретної соціальної ролі, діяльності (батьків, професіонала, громадського праців­ника, військового, спортсмена тощо).Насамкінець процитуємо Д. І. Писарєва: «Треба, можли­во, пройти цілий курс моральної гігієни, який скінчиться не тим, що людина наблизиться до ідеалу, а тим, що вона зро­биться особистістю»1. Моральні цінності, можливо, і склада­ють той смисловий простір, у межах якого можливі моральне очищення, моральна гігієна, які дозволяють людині здійсни­тись як особистості.