Добро та зло як провідні категорії етики

Моральні норма, принцип, оцінка, ідеал, ціннісна орієнта­ція, моральні якості особистості — це і є моральні цінності, або цінності моральної свідомості. Поряд з ними у моральній свідомості існує система понять, що відбивають більш висо­кий рівень цінностей моралі взагалі і моральної свідомості зокрема. Це поняття добра і зла, справедливості і блага, сенсу життя і щастя, обов'язку і совісті, гідності і честі, любові і дрркби, відповідальності тощо. Вони називаються вищими, оскільки забезпечують моральну саморегуляцію поведінки і діяльності людини. Немає сумніву, що моральні цінності, які постають орієнтирами для людської свідомості, і насамперед, вища з-поміж них цінність — ідея Добра, належать саме до вищих. Сенс існування самих індивідів, спільнот, культур, су­спільств і людства загалом суттєво пов'язаний з відкритістю для них ідеї Добра та інших основних моральних цінностей.

Найзагальнішими, широкими, провідними поняттями мо­ральної свідомості й категоріями етики що відбивають цінніс­ний бік моралі, є добро і зло, під якими нерідко уявляється моральне й аморальне.

На різних етапах суспільного розвитку уявлення про доб­ро включали у себе ідею корисності, цінності, у тому числі, і матеріальних благ, майна тощо. З розвитком духовної культу­ри й моралі як її складової під добром розуміється все те, що забезпечує розвиток у суспільстві і людині гуманності, свобо­ди, єднання людей, духовної злагоди. Це доброзичливість і взаємодопомога, взаєморозуміння і співпраця, милосердя і повага, співчуття і співпереживання, все те, що забезпечує не стільки етикетну, скільки моральну культуру спілкування. Отже, добро є одним з найзагальніших імперативно-оцінюваль-них понять моральної свідомості, категорія етики, у якій ви­ражається позитивне моральне значення явищ суспільного і морального життя у їх співвіднесеності з суспільством і мо­ральним ідеалом.

Під моральним злом розуміється все те, що перешкоджає єднанню людей, гармонізації суспільних відносин. Це насиль­ство і злочинність, скупість і грубість, байдркість до інтересів людини і суспільства, крайні форми егоїзму, агресивності, під­лість. Зло є одним з основних понять моральної свідомості і категорія етики, у якій відбиваються негативні сенси, боки суспільного і морального життя людей і стосунків між ними.

Боротьба добра і зла складає головний зміст морального розвитку суспільства. Протистояння злу має базуватись на мо­рально виправданих засобах.

Справедливість

Категорія справедливості передбачає не просто оцінку того чи іншого єдиного явища (добро це чи зло тощо), а співвідношення кількох (двох або більше) моментів, між якими й належить установити етичну відповідність; так, справедливо, щоб гідному вчинкові відповідала заслужена винагорода, злочину — кара, правам — обов'язки й т. п. Стосовно до між-людських стосунків і суспільного життя загалом справедливість вимагає етично обґрунтованого розподілу благ між людьми (хоча конкретні засади такого обґрунтування в різні часи і в різних культурах, звісно, виявляються різними) —так в етику вводиться уявлення про суспільство як певного роду системний об'єкт.Як належний стан речей у суспільстві, державі й світі справедливість витлумачується і мислителями Давнього Сходу, зокрема китайськими мудрецями Мо-пзи (479-^00 до н. е.), Мен-цзи (372—289 до н. е.) та ін. При цьому наголос поступово переноситься з розпізнання божественної справедливості й шанобливого наслідування їй на власні зусилля людей, які мають у дусі справедливості розв'язувати проблеми суспільного устрою і міжлюдськихстосунків.Але повернімося до Греції. Глибоке осмислення категорії справедливості, що надалі стає надбанням світової етичної думки, дає, як і в багатьох інших випадках, «хрещений батько» європейської етики Арістотель. Зокрема, в нього вперше проведений ґрунтовний поділ справедливості як відплати, зрівняльної й пропорційно-розподільчої справедливості. Арістотелем же простежені важливі взаємозв'язки власне етичних і правових, політичних, а також соціально-економічних аспектів справедливостідовгі тисячоліття чільним принципом людської справедливості залишалося правило тальйону (від лат. Іаііо — помста): «око за око, життя за життя!» Найяскравішим утіленням цього принципу став відомий звичай кровної помсти, що мав універсальне поширення на стадії родового розвитку людства.Тому, незалежно від свого географічного положення, етнічної, культурної специфіки тощо, держава на певному етапі розвитку мала вступити в боротьбу з даним первісним варіантом діючої справедливості — для того, щоб звільнити місце для більш цивілізованих її форм.Важливою рисою категорії справедливості є, як ми бачимо, те, що її власне етичний зміст надзвичайно тісно пов'язаний із проблематикою економічною, політичною, правовою. Можна сказати, що «вектор» справедливості з ідейних і моральних висот спрямований безпосередньо в конкретику реального суспільного життя — адже ті цінності, про етично обґрунтований розподіл яких ідеться, є значною мірою цінностями цілком матеріальними, або ж такими, що мають пряме відношення до життя людини, її основних прав і свобод, соціального статусу, влади й відповідальності тощо.