Щастя та шляхи його осмислення в етиці

Проблема щастя постійно фігурує в буденному спіл­куванні людей. Актуальна вона у філософії, мистецтві. Деякі мислителі вважали її найголовнішою, а всі інші проблеми — похідними щодо неї. Вона насправді досить актуальна, оскільки уявлен­ня про щастя, розуміння його сутності істотно вплива­ють (принаймні можуть впливати) на життєдіяльність особистості.Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно витлу­мачити це поняття. Часто це пов"язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щас­тя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як по­няття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу.Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове по­няття, є не об"єктом, а результатом пізнання. Етика досліджує не поняття «щастя», а власне щастя, фено­мен щастя.Аналіз феномену щастя можна розпочати з робочо­го визначення, згідно з яким воно тлумачиться як особ­ливий психічний стан, складний комплекс переживань людиною найвищої вдоволеності своїм життям. «Щастя, — на думку Дж. Локка, — у своєму повному обсязі є найвище задоволення, на яке ми здатні, а нещастя - найвище страждання». Можна жити змістовним, творчим життям і не переживати такого інтенсивного по­чуття, яким є почуття щастя. Проте бути щасливим без нього не можна. Це свідчить про істотність суб"єктив­ного начала в щасті.Щастя — стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умо­вами свого буття, повнотою і осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення.Об"єктивною основою щастя є міра доброчесності людини, сукупність факторів, які визначають її життєве благополуччя (здоров’я, матеріальний добробут, везінні тощо). Ілюзії вдоволення життям можна досягти й штучними засобами (алкоголем, наркотиками тощо). Проте після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломки тощо) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя принципово відрізняється від справжнього щастя. А щастя, за словами рос. письменника Льва Толстого (1828-1910), є задоволення без каяття.Визначаючи суб’єктивне начало істотним моментом щастя, необхідно з"ясувати об"єктивні основи щастя.Певний матеріал щодо цього дає буденна свідомість, зок­рема громадська думка, народна мудрість. Щасливими вважають людей здорових («Здоровий жебрак, — як вважав німецький філософ Артур Шопенгауер (1788— 1860), — щасливіший від хворого короля»); красивих; багатих, хоча б тому, що багатство забезпечує людині свободу дій (німецький мислитель Фрідріх Енгельс (1820—1895) стверджував, що прагненню до щастя найменше потрібні ідеальні пра­ва. Воно потребує передусім матеріальних засобів); зако­ханих, яким відповідають взаємністю («Найвище щастя в житті — це впевненість у тому, що вас люблять, — пи­сав французький прозаїк Віктор Гюго (1802—1885), — люблять заради вас самих, точніше сказати — люблять всупереч вам»); тих, хто має близьких друзів («.яке щастя — дружба, подібна до тієї, яка існує між нами, — писав К. Маркс Ф. Енгельсу. — Ти-то знаєш, що жодні стосунки я не ціную так високо»); тих, хто досягнув ви­сокого соціального статусу; хто максимально себе само-реалізував і заслужив повагу співвітчизників («Ми бува­ємо щасливими, — писав французький філософ Блез Паскаль (1623—1662), — тільки почуваючи, що нас по­важають») та ін.Зрозуміло, що одного здоров"я чи багатства замало для того, щоб бути щасливим, а володіти всіма благами майже неможливо. Без деяких із них людина може бути щасливою, без інших (здоров"я, повноцінне спілкуван­ня, реалізація творчих потенцій) — ні. Очевидно, іде­ально щасливих людей не буває.Щастю людини можуть загрожувати і природні катаклізми (землетруси, вулкани, повені, інші лиха), а також несприятливі стани суспільства (війни, неста­більність, беззаконня тощо). До того ж, як зауважив французький письменник Жан Лабрюйер (1645— 1696), «перед обличчям деяких нещасть якось соромно бути щасливим».Іноді щасливе життя розуміють як об"єктивний, напе­ред запрограмований процес, як «щасливу долю». У Дав­ній Греції долю було персоніфіковано. У Давньому Римі долю називали Фортуною. Перелічені персонажі тогочасної міфо­логії нерідко вважалися богинями не лише долі, а й щас­тя. Згідно з цією точкою зору окремі люди просто повинні бути щасливими. Це чи не єдина концепція, в якій поняття «щастя» характеризує увесь життєвий шлях людини. Більшість концепцій використовують це поняття для характеристики окремих його ланок, епізодів, фактів життя особистості. Згідно з ними життя рідко дарує щастя.