Факторами підвищення продуктивності праці називаються рушійні сили або причини, під впливом яких змінюється її рівень. Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних і матеріальних умов. Продуктивність праці залежить од великої кількості факторів. Пізнання суті й механізму дії кожного з них є необхідною умовою визначення конкретних способів підвищення ефективності праці, науково обґрунтованого управління цим процесом.
Зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці у продукті зменшується, а частка затрат минулої (уречевленої) праці - збільшується, але таким чином, що загальна кількість праці в кожній одиниці продукту зменшується.
Збільшення обсягів виробництва можна досягати за рахунок різних факторів. Зокрема, за рахунок екстенсивних факторів виробництва, які проявляються у збільшенні всіх факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили). Зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення виробничих ресурсів не може бути нескінченним, оскільки кожна країна має обмежені виробничі можливості (певна чисельність робочої сили, землі, сировини) і в короткий термін не розширити їх.
Коли обсяг національного виробництва досягає потенційного рівня і можливості суспільства розвиватися за рахунок збільшення праці й капіталу вичерпуються, темпи зростання продуктивності праці залежать лише від прискорення науково-технічного прогресу. Лише останній є невичерпним джерелом зростання випуску продукції. На його основі відбуваються зміни в кількості праці й капіталу, а також у величині сукупної продуктивності факторів виробництва.
Крім того, слід відзначити, що продуктивність праці не обмежується названими вище факторами, великою мірою вона залежить від працівників. Як суб'єкти трудової діяльності люди розглядаються під кутом зору біологічних, психологічних і соціальних властивостей, які впливають на результати трудового процесу. Це стать, вік, стан здоров'я, знання, вміння, досвід, винахідливість, свідомість, дисциплінованість. Ефективність праці залежить також від умов трудової діяльності. Стан середовища, в якому працюють люди, впливає на них, визначає рівень їхніх фізичних, інтелектуальних і моральних сил, ставлення до праці.
Отже, всі наведені вище фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на три групи.
1) Матеріально-технічні,- до яких належать:
- комплексна механізація та автоматизація виробництва;
- впровадження прогресивних технологій;
- впровадження нових технологічних процесів;
- поліпшення конструкторських властивостей виробів;
- підвищення якості сировини і нових конструктивних матеріалів.
2) Організаційні фактори:
- вдосконалення організації праці і виробництва, структури управління;
- механізація і раціоналізація праці в управлінні;
- впровадження НОП;
- вдосконалення нормування праці;
- підвищення або зменшення питомої ваги окремих видів продукції з різним рівнем трудомісткості.
3) Соціально-економічні фактори:
- підвищення освітнього рівня працівників;
- підвищення виробничої кваліфікації;
- покращання характеру і умов праці;
- стимули, мотиви і спонукання до трудової діяльності.
Під резервами росту продуктивності праці розуміють можливості повнішої реалізації продуктивної сили праці за рахунок покращання використання всіх факторів її підвищення.
Резерви зростання продуктивності праці можна визначити як і різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці в конкретний період часу.
Зв'язок факторів і резервів підвищення продуктивності праці полягає в тому, що коли фактори виступають рушійною силою або причиною зміни її рівня, то використання резервів є безпосередньо процесом реалізації дії тих чи інших факторів.
На сьогодні в економічній літературі відсутня загальновизнана класифікація резервів росту продуктивності праці. В основу класифікації можуть бути покладені різні критерії: час, сфера дії, місце їх реалізації. Оскільки резерви підвищення продуктивності праці реалізуються в усіх галузях народного господарства, то за і сферою дії вони можуть бути поділені на народногосподарські, галузеві, міжгалузеві, внутрішньовиробничі. Останні, своєю чергою, поділяються на загальновиробничі, цехові та резерви підвищення продуктивності праці на конкретному робочому місці.
Народногосподарські резерви пов'язані з розвитком усіх напрямів НТП, раціональним розміщенням продуктивних сил, вирівнюванням показників економічного розвитку районів країни, вдосконаленням управління і планування.
До галузевих резервів відносять спеціалізацію, концентрацію і комбінування виробництва, вдосконалення технології, розповсюдження передового досвіду, кращих технічних досягнень у межах галузі.
Міжгалузеві резерви визначаються використанням можливостей ефективнішого функціонування виробництва в одній галузі для підвищення продуктивності праці в суміжних галузях. Так, підвищення якості сировини в добувних галузях дає економію і підвищення продуктивності праці в обробних галузях.
Внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і найбільш ефективним використанням технічних засобів, покращанням структури робочих кадрів, скороченням втрат робочого часу, економією сировини і матеріалів безпосередньо на підприємстві.
Внутрішньовиробничі резерви за змістом можна класифікувати, як і фактори. Слід зазначити, що цей критерій класифікації є найбільш важливим, оскільки допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.
Отже, резерви зростання продуктивності праці діляться на такі групи:
матеріально-технічні, які визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;
організаційні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами виробництва;
соціально-економічні, які визначають підвищення якості використовуваної робочої сили.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Акимова Н. В. Производительность труда в промышленности: проблемы измерения и стимулирования. - К.: Наук, думка, 1991.
2. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці: Навч. посібник. - К.: Знання - Прес, 2000. - Гл. 8.
3. Владимирова Л. П. Экономика труда: Учеб. пособие. - М., 2000. - Гл. 5.
4. Рофе А. И. Экономика и социология труда: Учеб. пособие. - М.: МИК, 1996. – Разд. 1.
5. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г. Г. Меликьяна, Р. П. Колосовой. - М.: Изд-во ЧеРо, 1996. - Гл. 12.
6. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. HAH України В. М. Гейця. - К.: Ін-т екон. прогнозування Фенікс, 2003. - Розд. 3.
