Методи вимірювання продуктивності праці

 

Виділяють такі методи обчислення продуктивності праці: нату­ральний, умовно-натуральний, вартісний і трудовий.

Натуральний метод вимірювання продуктивності праці характе­ри­зується показниками виробітку, обчисленими в одиницях фі­зичного обсягу. У цьому випадку одиниці виміру обсягу продукції - тонни, штуки, метри, кілограми - віднесено до середньоспискової чисельності працівників або витрат праці - людино-годин, люди­но-днів тощо. Приклади натуральних показників: виробіток, тру­домісткість.

Перевага цього методу полягає в установленні залежності між обсягом виробництва і трудовими витратами, у виключенні впливу на показник продуктивності праці змін в обсягах поставок, органі­заційній структурі виробництва, дозволяє тісно пов'язати зміни продуктивності праці з виявленням резервів її росту, зіставити затрати праці на однакові вироби в різних цехах підприємства.

Умовно-натуральний метод вимірювання продуктивності праці застосовується в тому випадку, коли на підприємстві виробляється декілька видів однорідної продукції. Для обчислення обсягів ви­робленої продукції перераховують планову і фактично вироблену кількість кожного виду продукції в умовні одиниці за коефіцієн­тами, встановленими спеціальною шкалою.

Перевага цього методу - в безпосередній зрівнюваності показ­ників продуктивності праці. Недоліки натурального та умовно-на­турального методів полягає в тому, що можна вимірювати продук­тивність праці лише в межах окремих видів продукції або робіт.

Натуральний та умовно-натуральний показники не можуть ви­мірювати обсягів складних виробів, які мають багатоцільове при­значення. Вони не можуть застосовуватися на підприємствах, які виробляють різнорідну продукцію; крім того, не забезпечують на­скрізного обліку витрат праці навіть на одному підприємстві, не говорячи вже про галузь і все народне господарство.

Вартісний метод характеризується вартісними показниками про­дуктивності праці, обчислюваними як співвідношення виробленої продукції у грошових одиницях до витрат робочого часу. Вартісні показники продуктивності праці є універсальними, оскільки до­зволяють порівнювати продуктивність праці у виробництві незіставних благ. Недоліком вартісного методу є те, що необґрунтоване завищення ціни продукції товаровиробниками призводить до фіктивного зростання продуктивності їхньої праці.

Прикладами вартісних показників продуктивності праці є:

а) Валова продукція в поточних, або зіставних, цінах у розра­хунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Валова продукція галузі - це сума показників валової продукції всіх промислових об'єднань і самостійних під­приємств галузі.

б) Товарна продукція в поточних цінах у розрахунку на одно­го працівника за певний період (рік, півріччя, квартал, місяць). Під товарною продукцією розуміють тільки повністю закінчені й ті, що можуть бути реалізовані, вироби і роботи промислового характеру, але не враховуються зміни залишків незавершеного виробництва, цикл виготовлення яких перевищує два місяці.

в) Реалізована продукція в поточних цінах у розрахунку на од­ного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, мі­сяць). Реалізованою вважається продукція, оплачена покупцями або збутовою організацією. Статусу реалізованої вона набуває від моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок «підпри­ємства виробника. Недолік показника полягає в тому, що об'єк­тивно складається значний розрив у часі між завершенням вироб­ництва продукції та визнанням її реалізованою.

Промислові підприємства, де є незавершене виробництво, мо­жуть застосовувати такі показники.

г) Нормативна вартість обробітку (НВО). Визначається як сума нормативних затрат на обробку кожного виробу, які визна­чаються виходячи з даних калькуляції за статтями: основна і до­даткова заробітна плата працівників, відрахування на соціальне страхування, цехові та інші витрати з розрахунку на одного пра­цівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Нормативи оброблення відображають нормативні витрати засобів праці, що використовуються, і нормативну частку заробітної плати всіх працівників промислово-виробничого персоналу, причетних до виробництва певної продукції (виробу). Цей показник можна бу­ло б назвати нормативною собівартістю обробітку.

г) Нормативна чиста продукція (НЧП), в розрахунку на одного Працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Для обчислення нормативної чистої продукції обчислюють спочат­ку норматив чистої продукції з кожного виду продукції (Н_чп).

Норматив чистої продукції практично є ціною виробу чи виду робіт за вирахуванням із неї матеріальних витрат. Нормативом ця ціна є через те, що, по-перше, вона є постійною нормативною на строк дії оптової ціни; по-друге, застосування нормативу обов'яз­кове для всіх підприємств, що використовують показник норматив­ної чистої продукції.

Нормативна чиста продукція - це грошова оцінка трудомісткос­ті виробничої програми або вартісна оцінка повної трудомісткості товарної продукції підприємства.

Норматив чистої продукції згідно з прийнятим порядком визна­чається на основі калькуляції з кожного виду продукції водночас із розробкою і затвердженням оптової ціни, є частиною цієї ціни і відображає величину нової вартості, створеної працею колективу підприємства у процесі виробництва конкретної продукції.

де З_пр - основна і додаткова заробітна плата виробничих працівни­ків з відрахуваннями на соціальне страхування у плановій кальку­ляції собівартості виробу;

К₃ - коефіцієнт співвідношення заробітної плати промислово-виробничого персоналу і заробітної плати основних працівників;

П_н - прибуток установлений на основі нормативної рентабельності.

Нормативну чисту продукції розраховують за формулою:

де К, - обсяг виробництва кожного виду продукції;

п - кількість видів продукції.

д) Чиста продукція (ЧП), в розрахунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Обсяг чистої продукції визначається відніманням з обсягів товарної продукції в діючих оптових цінах підприємств повної суми матеріальних ви­трат сукупно з амортизаційними відрахуваннями.

Обсяг товарної продукції для обчислення чистої продукції су­купно з повністю закінчені вироби і промислові роботи, що підля­гають реалізації; вартість робіт із освоєння нової техніки і підви­щені затрати першого року серійного випуску нових видів про­дукції, які відшкодовуються за рахунок єдиного фонду розвитку виробництва, науки і техніки; науково-дослідні роботи і розробки, які виконуються за договорами з іншими підприємствами та орга­нізаціями. Не входять до складу товарної продукції надбавки і знижки до оптових цін, пов'язані з якістю продукції.

До матеріальних витрат, що виключаються з товарної продук­ції, належать: сировина та основні матеріали за винятком відходів, покупних виробів і напівфабрикатів, роботи і послуги виробничо­го характеру, допоміжні матеріали, паливо та енергія і т. ін.

В умовах ринкової економіки такі показники продуктивності праці, як НЕЮ, НЧП в розрахунку на одного працівника, не нале­жать до основних методів вимірювання обсягів і продуктивності праці, а використовуються тільки з аналітичною метою.

Tpyдовий метод виміру продуктивності праці використовується в умовах випуску на підприємстві різноманітної незавершеної продукції. Як сумірник використовуються нормо-години, тобто кількість праці, в людино-годинах, яка потрібна за нормами для виготовлення одиниці продукції. Вказаний показник вільний від впливу ціноутворювальних факторів. Застосування цього методу потребує добре поставленого нормування праці. За науково обґрунтованих норм цей метод точно характеризує динаміку продуктив­ності праці.

З метою визначення динаміки або характеристики виконання плану з продуктивності праці розраховуються індекси продуктив­ності, які є відносними величинами.

В умовах застосування натурального методу виміру продуктив­ності праці застосовується індивідуальний індекс продуктивності, який визначається за формулою:

де І_w - індивідуальний індекс продуктивності праці;

Q₁, Q₀ - відповідно обсяг виробленої продукції в натуральному вираженні у звітному та базисному роках;

Т₁, Т₀ - затрати робочого часу на виробництво всієї продукції відповідно у звітному та базисному роках.

Визначаючи індекси продуктивності праці по декількох цехах або підприємствах, які випускають однорідну продукцію, слід ма­ти на увазі, що середній виробіток продукції в цілому по групі цехів може змінюватися в результаті змін, по-перше, виробітку за одиницю часу в деяких з них, по-друге, питомої ваги окремих під­приємств із високим рівнем продуктивності праці. Індекс продук­тивності змінного складу визначають за формулою:

В останні роки основними плановими і звітними показниками продуктивності суспільної праці стали показники, що характери­зують темпи росту національного доходу в розрахунку на одного працівника сфери матеріального виробництва; в галузях народного господарства і на підприємствах - виробництво чистої продукції, товарної продукції, або інший показник обсягу продукції, встанов­лений у галузі для обчислення продуктивності праці, з розрахунку на одного середньоспискового працівника.