Природний рівень безробіття. Закон Оукена

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття. Остан­нім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої опла­чувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, за повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природ­ним. Природний рівень безробіття — це такий його рівень, за якого фактори, які підвищують і зменшують ціни та заробітну плату, перебувають у рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня безробіття. Одне з найбільш поширених роз­глядає його як рівень, за якого інфляція не зростає швидкими тем­пами.

Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне.

Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західних економістів, циклічними факторами. Меті визна­чення природного рівня безробіття служить концепція потенційного ВНП, яка фактично узаконює достатньо високу норму безробіт­тя. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається в разі повного завантаження основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей обробної промисловості приблизно на 86%. У 60-ті роки природною нормою безробіт­тя, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали 4,3%, в 70-ті — 6,6%, в першій половині 80-х — близько 7%.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВНП від потенційного здійснив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст ре­ального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшують чисельність безробітних на 1 %.

Із цього закону помітно, що визначення величини приросту ВНП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безро­біття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВНП повинно направлятися на створення нових робочих місць, адже це сприя­тиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того, швидший приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів зростання збільшує кількість безробітних.

На думку деяких дослідників, природний рівень безробіття, власне, таким не є, оскільки він є не оптимальним, а вищим від оптимального. Досягнення останнього максимізує економічний добробут, але призводить до надмірного росту інфляції. Рецептів безболісного зменшення рівня безробіття, навіть на 1-2%, ще не винайдено. Навіть із досягненням оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. За законами ринкової економіки, якщо зростає попит на робочу силу, зменшується безробіття і відповідно зростає заробітна плата, пла­тоспроможний попит населення на споживчі товари і послуги зро­статиме. Але за законами тієї ж ринкової економіки ціни на спо­живчі товари і послуги ростимуть ще швидшими темпами, знеці­нюючи таким чином грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції.

Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання: зростання інфляції чи зростання безробіття?

Рівень безробіття визначають за формулою:

Як свідчить світовий досвід, точного виміру безробіття ніхто й ніколи не здійснив із декількох причин:

1) Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті непов­ний робочий день входять до категорії повністю зайнятих, що за­нижує рівень безробіття.

2) Робітники, які втратили надію на роботу. Статистика рахує безробітними тих, хто активно шукає роботу, а ті, хто зневірилися знайти роботу, безробітними не вважаються.

3) Неправдива інформація. Є люди, які заявляють, що активно шукають роботу, а насправді працювати не хочуть. Це завищує рівень безробіття.

Помітним є те, що динаміка безробіття в розвинутих країнах має нерівномірний характер. Кожні 7-11 років відбувається масове оновлення основного капіталу, що супроводжується вивільненням морально застарілої робочої сили і формуванням попиту на робочу силу, відповідно до техніки нового покоління.

Складніша ситуація складається з вивченням довгострокового циклу. З переходом раз на 50-60 років до чергового довгостроко­вого циклу рівень безробіття значно зростає, оскільки відбувають­ся докорінні зміни в технологічній структурі виробництва і в умо­вах грошового обігу. Виникають нові галузі та зникають старі. Безробіття може охоплювати цілі регіони з переважанням застарі­лих виробництв.

Найбільш драматичний характер набуває безробіття під час пе­реходу до чергового довготривалого циклу, формування нового технологічного способу виробництва, на основі технічної револю­ції, коли докорінно змінюються структура відтворення і професій­ний склад працівників.

В економіці розвинутих країн безробіття в основному має струк­турний характер, а серед безробітних загострюється конкуренція за високооплачувану роботу.

У будь-якому суспільстві безробіття завжди пов'язане з певни­ми соціальними та економічними втратами. Економічні втрати суспільства вимірюються вартістю невироблених товарів і послуг, скороченням податкових надходжень до державного бюджету, зростанням витрат на виплату допомоги із безробіття, утриманням значного апарату державних органів із праці, зайнятості й соціаль­ного забезпечення.

Безробіття веде до посилення соціально-негативних процесів, зростання напруженості, соціальної патології в суспільстві. Амери­канський вчений М. Харвей Бренер на основі даних про населення США в 1970 р. відмітив, що впродовж 30 років зростання безробіття на 1% за збереження його протягом шестирічного періоду веде до зростання показників злочинності: загальної смертності на 2%, чис­ла самогубств на 4,1%, кількості вбивств на 5,7%, збільшення кіль­кості ув'язнених і зростання кількості хворих у результаті психіч­них захворювань - на 4%. У цілому ж відповідні витрати суспільства, пов'язані зі зростанням державних витрат на подолання соціально-негативних наслідків безробіття, є значними.

Однак останнім часом формуються дедалі оптимістичніші погляди на проблеми безробіття. Економічна практика свідчить про наявність можливостей для поглинання економічно активного населення.

Якщо вдатися до історії, то можна помітити таке: абсолютне скорочення зайнятості під впливом зростання продуктивності пра­ці в сільському господарстві супроводжувалося розширенням об­робних галузей, збільшенням у них робочих місць і поглинанням відносних надлишків населення, що вивільнювалися з цієї галузі.

Наступний етап характеризувався абсолютним скороченням за­йнятості в усіх галузях матеріального виробництва, швидким кіль­кісним збільшенням робочих місць у сфері соціальних і ділових послуг.

Останній етап, який лише намітився і набуває розвитку, полягає у збільшенні вільного часу для всіх категорій зайнятого населення, внаслідок зростання продуктивності праці, економії робочого часу в усіх сферах людської діяльності.