Російська ідея: поняття та сутність

Російська націонал-шовіністична ідея "собирания земель русских" завжди мала вагу. Нині ця ідея, замінивши собою здискредитовані комуністичні ідеали, за наявності вольового деспотичного лідера цілком можливо стане потужним чинником політичного життя Росії. Не виключено, що в російському суспільстві дотримувати­муться певних демократичних принципів. Але від того, нас­кільки сильною буде внутрішньополітична єдність росіян, значною мірою залежатиме й успіх відновлення імперського панування Росії.

Визначальною парадигмою російської культури, яка завжди притягувала та продовжує притягувати політичні, релігійні, філософські, літературні роздуми росіян, є "русская идея". Термін "русская идея" був введений в обіг С. Соловйовим у книжці під такою ж назвою, яка була видана у Франції 1888 p., а російською мовою вийшла у 1911 р. в Москві. Ста років іс­нування цього терміну виявилося замало для чіткого його ви­значення. Досить популярна праця М. Бердяева "Русская идея" (Париж, 1946 p.) також не розставила всі крапки над "і". М. Бердяев характеризує "русскую идею" через риси (месіан­ська, релігійна, есхатологічна), але не дає їй чіткого визначен­ня. "Мене буде цікавити не стільки питання про те, чим емпірично була Росія, — писав М. Бердяев, — скільки питан­ня про те, що замислив Творець про Росію, осягнути розумом образ російського народу, його ідею". Те саме ми бачимо у С. Соловйова: "Ідея нації є не те, що вона сама думає про се­бе у часі, але те, що Бог думає про неї у вічності".

Певно, що сприйняття постулату про Божий задум при форму­ванні та розвитку російської нації і є головною методологічною помилкою, яка не тільки не дозволяє зрозуміти "русскую идею", але й зводить усю складність проблем до небезпечної ідеї "бого-

обраності", комплексу самосвятості і самопрославления. В основі її лежить утопія, чекання на міфічне подолання будь-якого конфлікту через абсолютну одностайність, со­борність, вселюдність. Світ міфу — це такий світ, де немає незрозумілого і немає проблем. Існує тільки те, що людина хоче бачити і розуміти. Відтак світ уявляється простішим, а зіткнення з реальним світом набуває трагічного змісту. Культура замикається в певних межах і має за основу тільки те відбіркове сприйняття дійсності, яке є бажаним. Небажа­не вилучається, знищується або робиться "неіснуючим". Апокаліпсична ідея кінця історії (кінець світу, царства Ан­тихриста, комунізму тощо) посідає одне з головних місць у російській культурі. Таким чином, "русская идея" є стриж­нем, навколо якого ґрунтуються всі культурні прояви нації, що й дозволяє говорити про неї, як про парадигму росій­ської культури.

Взагалі, серед усіх прошарків російського суспільства пану­вала впевненість у якійсь винятковій місії Росії, у тому, що саме вона осяяна істиною і через те зобов'язана нести її всім країнам світу, хай навіть ціною страждань та крові. Спочатку доктрина месіанства Росії ґрунтувалася на ідеях російського православ'я. Пізніше, в часи існування СРСР, — на ідеї "сві­тлого комуністичного майбуття". Пересічний росіянин у ра­дянські часи нітрохи не сумнівався, що саме на Росії лежить велика відповідальність за долю людства, щастя якого нібито залежить від перемоги СРСР над світовим капіталістичним злом.

І ось Радянська імперія зазнала краху. Від Росії відкололася низка країн, народи яких проголосили незалежність, у тому числі й Україна. Сфера домінування Росії у навколишньому геополітичному просторі значно звузилася. Перед нею все ре­альніше почала поставати "жахлива" перспектива стати Росією в етнографічних межах, тобто стати такою, як усі інші країни Європи.

Для значного числа росіян це був справжній шок. Ще доне­давна вони почували себе володарями півсвіту, а сьогодні в багатьох, колись підконтрольних країнах, "невдячні" народи показували представникам "головної" нації на двері і назива­ли їх "образливим" словом "національна меншина". Ось чому почуття ураженого самолюбства, жадоба реваншу, помста до­мінує як серед пересічного громадянина, так і серед вищого керівництва Росії.