Україні в міжнародній ситуації, що склалася після 11 вересня 2001 року, потрібно виробити адекватні заходи, виходячи насамперед зі своїх національних інтересів. При цьому важливо враховувати власні потенційні можливості й наслідки участі, проте й не залишатись осторонь.
Нова геополітична ситуація, що виникла після терористичних актів у США, та створення міжнародної антитеро-ристичної коаліції, до якої увійшла й Україна, внесли істотні корективи в концепцію протистояння Захід — Схід. Росія пішла на блискавичне зближення зі Сполученими Штатами Америки, було створено «двадцятку» Росія — НАТО. При цьому, усвідомлюючи втрату впливу на держави Балтії, маючи американських солдатів у Грузії та загострення стосунків із нею, поширення американської присутності в Центральній Азії, Росія прагнутиме не випустити з-під свого впливу Україну. А Захід дедалі менше у відносинах із Росією розцінюватиме Україну як «козирну карту», як своєрідний буфер між Європою та Росією. І все-таки стабільне становище в Європі без політично й економічно стабільної України неможливе. У довгостроковому плані, зберігаючи рівень стратегічних відносин та економічних зв'язків із Росією, Україна повинна інтегруватись у європейські та євроатлантичні структури.
Інтеграція в ЄС, проголошена керівництвом держави як ключовий зовнішньополітичний пріоритет, загалом підтримується державно-політичною елітою. Як свідчать результати моніторингу, що протягом останніх років здійснюється Центром Разумкова, серед населення постійно зростає кількість прихильників вступу України в Європейський Союз. На запитання «Чи потрібно Україні вступати у ЄС?» 57,6 відсотка відповіли «так», 16,2 відсотка — «ні», «важко відповісти» — 26,2 відсотка.
Відомий американський політолог Збігнєв Бжезинський на запитання про те, які фактори стримують просування України в напрямі до західних демократій, відповів: «Некомпетентність і лінощі її політичної еліти». Академік Юрій Пахомов зауважує: «Потрібно не стільки кричати, що ми європейці й радіти кожному голосу, поданому за нас на Заході, скільки радикально перетворювати внутрішнє середовище й змінювати вектор розвитку». Йдеться про утвердження в Україні європейських стандартів: реальної демократії, не просто ринкової, а соціально-ринкової економіки.
Досвід співробітництва України з ЄС демонструє, що Україна має реальні перспективи стати членом об'єднаної Європи. Найбільша цінність європейської інтеграції не в самому факті вступу в ЄС. Європейська інтеграція дає чіткі критерії того, як мають розвиватись економіка й демократія. Економічні реформи своєю спрямованістю узгоджуються з зовнішньополітичним курсом до набуття членства в ЄС. Інтеграція в ЄС — важливий реформостимулювальний чинник для економіки України. Вона спроможна прискорити економічний розвиток і гарантувати політичну безпеку й стабільність, сприяти розвитку демократії. Безперечно, швидкість зближення України із ЄС залежить, насамперед, від зміцнення демократичних засад українського суспільства, розвитку ринкової економіки, приведення законодавства держави у відповідність із європейською нормативно-правовою системою. Інтеграція в ЄС можлива лише в результаті надбання українською державою й українським суспільством таких цивілізаційних якісних характеристик, як прозорість державної політики, повага до прав людини, чесна конкуренція, незалежна преса й вільний доступ до інформації.
При цьому слід виходити з того, що успіх на шляху інтеграції України в ЄС стане можливим тільки за умови, що це буде дорога з двостороннім рухом. Нагадаємо, що до останнього часу позиція Європейського Союзу залишається стриманою. Ринки Європейського Союзу ще закриті для України. Навіть економічно вигідні й високотехнологічні спільні проекти відхиляються країнами—членами ЄС із політичних мотивів. Для України поки що не визначено жодних часових орієнтирів — не те що вступу, навіть приєднання до зони вільної торгівлі або асоційованого членства. Ці чинники не сприяють консолідації населення України навколо ідеї європейського вибору.
Отже, відносини України з Європейським Союзом передбачають, з одного боку, цілковите входження України до європейського політичного, правового, економічного простору, а з іншого — визначення політики ЄС щодо України, підтримку державами Європи стратегії інтеграції України до ЄС. При цьому слід мати на увазі, що членство в ЄС зумовлюється неминучою вимогою делегування частини надбаного за роки незалежності суверенітету на рівень наднаціональних органів. Цей прихований від побіжного погляду підтекст «європейського вибору» України ще не став предметом дискусії в суспільстві у зв'язку з європейською інтеграцією України, не кажучи вже про офіційні заяви.
Новий напрям співробітництва України з НАТО розпочався після подій 11 вересня 2001 р. у США. Тоді Україна заявила про готовність надати (й надала) повітряний простір американській військово-транспортній авіації, задіяній у боротьбі з тероризмом.
Не менш важливим є ставлення до курсу зближення України з НАТО членів альянсу, насамперед Сполучених Штатів Америки, а також Росії. Американські високопоса-довці не раз заявляли, що прагнення України щодо вступу в Північноатлантичний альянс у США розглядають як сигнал до реалізації Україною економічних, політичних і оборонних реформ. Щодо позиції Росії, то Євген Марчук, на той час секретар Ради Національної безпеки і оборони України, висловив таку думку: «Де-факто Росія стає членом НАТО. Братиме участь у вирішенні питань, формально не будучи такою. Але це суті справи не змінює. Не будемо кривити душею: в Росії по-різному ставляться до вступу України в НАТО, є і негативна реакція. Але, я гадаю, що цей процес буде відкритий як з боку України, так і з боку НАТО, — він буде транспарентний». І далі: «Тут немає жодної небезпеки ні для України, ні для Росії, і немає підстав для підозрювання України в якихось антиросійських намірах».
Отже, Україна прагне інтегруватися в європейські та євроатлантичні структури паралельно з рівноправним партнерством в економічній сфері з Росією, поглибленням її відносин Європейським Союзом і НАТО. Цей сценарій є найраціональнішим для України.
