Глобалізація — еволюція в історичному просторі

Термін «глобалізація» (»глобалізм») з'явив­ся порівняно недавно, але вже набув значно­го поширення і викликав суперечливий ре­зонанс не тільки в професійних політичних і наукових колах.

Змістовно це є суто ідеологічна конструкція, покликана за­маскувати новий світовий устрій, який США та їхні партнери поспішають установити після знищення СРСР.

Головна її ідея - повне розкриття економіки, фінансової сис­теми та інформаційної сфери всіх країн, які не спроможні чинити цьому опір.

У цій конструкції є навіть теза про відміну національного суверенітету країн над їхніми природними ресурсами.

Глобаліза­ція - це доведений до крайнощів паразитизм світового капіталіз­му, який розперезався до нечуваних масштабів.

Це не є якесь стихійне явище; глобалізація є соціальний про­цес; він має своїх ідеологів, організаторів та агентів упливу.

Вза­галі, ставлення до глобалізації є свідомий вибір, який визначається певними ідеалами та інтересами.

Коли виник сучасний Захід як принципово новий тип суспіль­ства, людини, господарства і держави, то зразу ж почала виявля­тися доленосна для всього людства особливість цієї цивілізації -експансіонізм.

Західний капіталізм не спроможний розвиватися без постій­ного зростання, безперервного оволодіння новими джерелами си­ровини та енергії, без загарбання нових ринків збуту.

Новий час відзначається двома хвилями «глобалізації» захід­ного капіталізму, двома великими «викидами Заходу» стосовно до первісних географічних теренів та кордонів.

Перша хвиля почалася за великими географічними відкрит­тями і позначила первісну колонізацію багатьох незахідних куль­тур.

За її результатами було фактично знищено безліч народів і навіть цивілізацій.

Друга хвиля, вже наприкінці XIX - на початку XX століття, відома як епоха імперіалізму, була пов'язана з використанням поновлених механізмів оволодіння ресурсами незахідних країн. На той час об'єктами імперіалістичної експансії стали великі цивілізації, яким пощастило уникнути первісної колоніальної за­лежності або вже визволитися від неї (Китай, Росія, країни Латинської Америки).

Обидві хвилі обумовили цілу низку національно-визвольних революцій та війн - локальних і світових.

Наразі піднімається третя хвиля глобалізації.

Зрозуміло, що в умовах чергової загрози глобалізації в її новій якості - перебудови світу в егоїстичних інтересах Заходу, у будь-якому державно-організованому суспільстві, національній куль­турі та цілих цивілізаціях виникає питання щодо відповіді на цей історичний виклик. Це питання про засоби та технології збере­ження свого національно-культурного генотипу і взагалі - збере­ження своїх народів.

Соціально-політична історія свідчить про те, що багато на­родів і країн так і не знайшли адекватної відповіді і загинули або в кращому разі були перетворені на зону периферійного капіта­лізму зі згасаючою власною культурною окремішністю.

У деяких випадках національні еліти просто відмовилися від опору зовнішній експансії і перейшли на бік Заходу, перетвори­лись в його агенції впливу у власних країнах.

В інших випадках були намагання і спроби захиститись від західної експансії суто культурними бар'єрами. Але це стримува­ло їх загальний соціально-економічний розвиток, гальмувало мо­дернізацію та зробило ці країни беззахисними проти військової експансії Заходу. Росія та Китай були змушені відповісти на цей виклик Заходу катастрофічними за їх наслідками соціальними революціями.

Але загальний досвід цього протистояння надав важливий повчальний історичний урок: для розробки гнучкої та ефективної відповіді потрібне повне осягнення і глибоке розуміння несумісної сутності двох великих систем - власної цивілізації та цивілізації, яка здійснює експансію. Країнам, яким загрожує насильницька глобалізація, потрібно чітко відповісти на питання: «Хто ми? Звідки ми? Куди ми рухаємось?» і порівняти власні відповіді з матрицею цінностей, на якій базується і побудована західна цивілізація. Тільки тоді стане зрозумілим, чим не можна пожерт­вувати, якщо почати засвоювати соціальні інститути та політичні технології Заходу та інтегруватись у новий глобальний світовий устрій.

Реальний зміст глобалізації. «Под­війна бухгалтерія»

»Глобалізація» (лапки надають їй алегорич­ного змісту) обумовила соціальну поляри­зацію всього світу, яку можна ототожнити з колишнім протистоянням світового капі­талізму і соціалізму. Виникли діаметрально протилежні погляди на те, що позначає цей процес у його роз­витку та перспективах. Для деяких учених та політиків він є історично об'єктивною необхідністю, новим ступенем прогресу цивілізації (тут потрібне пояснення - якої саме?) і благополуч­чя (але для кого саме?). Для інших це є стратегія домінування Заходу і процес американізації всього світу, нова форма підко­рення і поширення жебрацтва на периферії капіталістичної цив­ілізації.

Реальний зміст глобалізації не вичерпується спрощеними дока­зами та аргументами pro і contra на основі кількісних вимірів цьо­го процесу. Потрібно усвідомити глибокий суперечливий характер і двоїстість глобалізації, беручи до уваги її суб'єктивний бік.

_ Внутрішній бік глобалізації визначає поступове відсторонен­ня від усіх місцевих (національних) інтересів, норм і традицій. Адже в епоху формування великих європейських націй феодаль­ному автаркічному ладу протистояла держава - нація в її соціаль­но-територіальному просторі. Зараз ця держава тлумачиться як носій національної замкненості та автаркічних тенденцій.

Суб'єктом цієї позиції є сучасні еліти - політичні, економічні та інтелектуальні. Сьогодні бути в складі національної еліти і реалізувати себе як еліту означає поставити себе в незалежне від національних інтересів і національних сподівань положення. У цьому полягає новий зміст поняття «національна еліта». Раніше народи покладали на неї свої кращі сподівання. Вона була вираз­ником народного досвіду, волі нації і прагнення до кращого май­буття. Все, що несли народам прогрес і просвітництво, втілюва­лось у діяльності національних еліт.

Але зараз в епоху наступу глобалізації бути в складі еліти означає не що інше, як членство в якомусь таємничому «елітар­ному Інтернаціоналі», аж ніяк не поєднаному з локальними на­ціональними інтересами.

Сучасні еліти постають як щось подібне до міжнародного клубу, який має свою корпоративну етику, але не має нічого спільного зі звичайною громадянсько-політичною етикою. А саме вона зобов′язує національні еліти служити своєму суспільству і своїй державі. Тому ідеологія сучасного глобалізму має прихований підтекст, потойбічну змову, обумовлену «таємницю», замасковану зовнішн­іми формулюваннями.

Саме вони маскуються в загальні штампи-кліше попередньої епохи модернізації світового суспільства - політичний суверенітет народу, загальне благоденство, розквіт особистості, права людини і громадянина та інше. Але масові надбання цієї епохи зовсім не сумісні із самою логікою глобалізації.

У першу чергу це стосується фактичного змісту демократії -політичного суверенітету народу.

Політологія глобалізації (глобалізму) передбачає, що «справ­жні» центри влади і прийняття рішень не повинні рахуватися з волею виборців, а мають виконувати узгоджені стратегії міжна­родних центрів влади.

Епоха глобалізації обумовила певний проміжний статус на­ціональних еліт між власним народом та міжнародними центрами влади. Сам вектор коливань еліт цілковито визначений: нарощу­вання тенденцій глобалізації змушує національні політичні та еко­номічні еліти все менше прислухатися до голосу своїх виборців, нести зобов'язання і виконання рішень за спинами власних на­родів заради цього «нового Інтернаціоналу».

Однак національні електорати, як і раніше, мають у ЗМІ по­чесний титул «політичного суверена», «джерела демократичної легітимації влади».

Але терміни, успадковані від класичної ліберальної епохи, фактично виконують маніпулятивну роль, з метою приспати громадянську пильність народів.

Порівняємо дві епохи - класичну епоху Просвітництва і су­часну, «освячену» цінностями глобалізації. Перша не мала по­двійних стандартів, подвійної моралі. Навпаки, всі зусилля Про­світництва були спрямовані на те, щоб усі досягнення освіченої еліти стали надбанням націй. Сучасна епоха зусиллями її жерців маскує «цінності» постмодернізму, якому надається гучна назва глобалізації.

Класична епоха народила видатних просвітників, сучасна по­роджує не менш видатних маніпуляторів та комбінаторів.

Проміжний підсумок: у політичному відношенні епоха гло­балізації є не що інше, як новий феодалізм. Вона ховає демокра­тію в її прямому значенні — як політичний суверенітет народу, який обирає і контролює владу - і підміняє її владою міжнарод­них нотаблів-ляльководів.