Три «невинні обставини» глобалізації

Першою є «глобалізація жебрацтва»: поло­вина людства - це жебраки, більше третини людства - бідні; 1,5 мільярда людей не ма­ють питної води, 2 мільярди людей не користуються благами електроенергії.

За 20 років 10% найбільш багатих держав мали прибутки, що в 77 разів перевищували 10% найбідніших держав. Зараз їхні прибутки перевищують прибутки 10% найбідніших держав у 124 рази.

Другою - є ознаки (симптоми) «авторитарної світової держа­ви». Створення глобальної економіки неможливе без наявності «транснаціональної держави» - своєрідної форми власності. Ви­никає питання: чиєї власності? Ще одне питання має характер дилеми: яку форму може набути світовий глобальний політичний порядок - демократичну чи авторитарну?

Варто оцінити сучасний світ у дихотомічному вимірі. У ньому на одному полюсі знаходиться Європейський Союз - прототип демократичної транснаціональної організації. Замість національного суверенітету тут виступають за спільний розподілений суверені­тет. Повноваження, які втрачаються на національному рівні, ком­пенсуються участю в прийнятті рішень на регіональному рівні.

На іншому полюсі розташувались «яструби» - мілітаристсь­ка частина глобалізаційної еліти, очолювана представниками елі­тарного істеблішменту США. Вони прагнуть стати єдиним суб­'єктом прийняття рішень, а національні держави перетворити на країни трансмісії, на механічних виконавців їх волі.

Це означає політичну смерть національних держав і заміну міжнародного права правом сили. Територія, на яку поширюєть­ся влада протеже, перетворюється в глобальний простір під контролем-пресингом «яструбів».

Право сили втілюється в «цивілізовану» форму планетарного військового втручання. Легітимація та ідеологічне виправдання «матеріалізації» права сили забезпечується концепцією «селек­тивної військово-гуманітарної інтервенції». Останнє наводить на роздум: а можлива взагалі війна з гуманітарним обличчям?

Віковічна мрія про світовий порядок без проявів гегемонії, «про безкласове світове співтовариство» є нереальною утопічною ідеєю. Це не потребує теоретичного спростування, оскільки прак­тика ставить одне питання: яку військово-політичну форму може набрати економічна гегемонія? У минулому залишилася «лібе­ральна», «консенсусна» гегемонія, яка захищала партикулярні інтереси супердержави та інтереси світового співтовариства.

Наразі продовжується перехід до репресивної форми міжна­родних відносин, і вона заснована, в першу чергу, на військовому домінуванні. Терористичний акт 11 вересня 2002 року надав США можливість здійснення поновленої місії, нові розширені рамки для планетарних дій проти глобального тероризму. Але «нова місія» США є глобальним поліцейським, агресивним контролем, тоталь­ною нескінченною війною. Теоретико-ідеологічні етапи розвитку світу закінчені, світ став однополюсним, він вимагає відповіді на питання: «Ви з нами, чи проти нас?».

Третя «обставина» - це стратегія превентивних воєн. Цент­ральне місце в глобалізаційній трансформації світу посідає військове домінування. Не виправдовуючи оптимістичних очікувань «кінця історії» всіх драматичних конфліктів, починається «чергове сто­ліття воєн» у їхній руйнівній якості. На наших очах синтезується згубний альянс прискореного розвитку технологій масового зни­щення, удосконалення ядерної, бактеріологічної та хімічної зброї. Вони поширюються у все більш широких колах - від держав до терористичних угруповань.

Чому повернення до військових дій?

1. Екстремісти на мілітаристському фланзі глобальної еліти змушені реагувати на пла­нетарну екологічну кризу, на зубожіння при­родних ресурсів, на непокору деяких країн, особливо нафтопостачальників. Військові сюжети сьогодні майже повторюють щось подібне до початку XX століття. Потреба встановлення тотально­го контролю над ресурсами планети, шляхами транспортування, найважливішими комунікаційними вузлами знову обумовлює звер­нення до ultima ratio regnum - використання зброї.

2. «Глобальні яструби» під виглядом нескінченної війни з глобальним тероризмом можуть використати цю смертельну не­безпеку як привід для встановлення повного контролю над гро­мадянськими і приватними геостратегічними інтересами.

3. Військове домінування «яструбів» не дає можливості ство­рити коаліції проти цієї гегемонії. Воно також є основою для панування над можливими союзниками та партнерами. Під цим кутом зору можна розглядати конфліктні суперечності між США та «грандами» Євросоюзу - Німеччиною та Францією, зокрема щодо проблеми втручання в Ірак.

Подвійні стандарти «цивілізованого суспільства»

Це питання у чомусь уточнює деякий зміст попередніх, деталізує розкриття беззапереч­ної обумовленості агресивної сутності глоба­лізації, демаскує на кількох рівнях аналізу ідеологічне та політико-економічне обличчя глобалізації:

1. Глобалізація (глобалізм) спирається на діаспору міжнарод­ного фінансового хижацтва і загрожує світу загальним регресом: в економіці - від виробничого принципу до спекулятивного перерозподільного, лихварського; у політиці - від плюралістичної систе­ми міжнародної рівноваги на основі національних суверенітетів до диктату носіїв «однополярності».

2. Глобальний порядок, як і все інше у світі, має альтерна­тивні варіанти та сценарії розвитку. Потрібно по можливості за­хистити найбільш гуманістичні та справедливі з них, щоб відби­ти спроби та намагання нового хижацтва, яке прагне «привати­зувати» весь світ під гаслом «нічого іншого не дано».

3. З ідеологічної точки зору найбільш важливим є викриття справжнього відношення ідеології глобалізації до цінностей того модерну, який надав реальну якість сучасному світові - демо­кратії, рівності та прогресу. Адже сучасні глобалісти невтомно оперують цими цінностями. Але ця «езопова мова» позначає зовсім інше: нову глобальну сегрегацію народів на «обраних» та вигнанців, на всемогутній космополітичний центр та периферію, позбавлену будь яких прав.

Славетне надбання християнського та просвітницького гума­нізму - принцип єдиної загальнолюдьскої долі, спільного і єдино­го майбуття - цілком ігнорується сучасними глобалістами. Вони сповнені рішучості розбудовувати майбуття для купки «обраних» та їх клієнтели (для «золотого мільярда») за спинами введеного в оману і знедоленого «третього світу». А він, як відомо, складає більшість людства.

Оскільки в цю більшість може потрапити й Росія разом з усім пострадянським простором, разом з Україною, то варто помірку­вати над альтернативами того глобалізму, який сьогодні розбудо­вується за рахунок цих країн і проти цих країн. Переважання кредитів над інвестиціями красномовно свідчить про майбутній зашморг для економіки цієї групи країн.

4. Сучасні глобалісти безсоромно експлуатують ідею про спільну історичну перспективу людства, удаючись до екологічної аргумен­тації. Головна теза полягає у твердженні, що ресурсів планети не вистачить для всього людства і в разі засвоєння більшістю для себе стандартів життя високорозвиненої меншості Всесвіт вибухне від екологічного перевантаження.

5. Деякі апологети глобалізації озброюються розвідками культурної антропології і наполягають на якісній відмінності західно­го менталітету від усіх інших. З цієї точки зору загальний процес не є продуктом загальнолюдського розвитку, а є беззаперечною монополією західної цивілізації, яка обумовила цей унікальний феномен. Більшість переконує у тому, що людство не спроможне йти багатьма шляхами до єдиного майбуття, що до нього веде тільки той шлях, який органічно інтегрує цінності Заходу. Пред­ставники інших цивілізацій і культур є в кращому випадку епіго­нами західного прогресу, але не його творцями.

Це свідчить про те, що сама філософія «глобалізму» страждає підозрілою однобокістю. Вона знов-таки приховує суто економіч­ну підвалину - Західні глобалісти та їх компрадорська агентура в національних державах клопочуться про одне: перетворити ресур­си всього світу в «глобальні», тобто зробити їх надбанням обра­ного «золотого мільярда». Глобальне «відкрите суспільство», або глобальний ринок, є не що інше, як заборона «ховати» свої на­ціональні ресурси від глобальної конкуренції. Кінцеве призначен­ня цієї конкуренції - передати національні ресурси від «невмілих» користувачів до рук більш «умілих», від «неефективної» більшості до «обраної» меншості.

6. Таким чином, сучасні глобалісти акцентують бажаний для них бік глобалізації - можливість доступу планетарних ресурсів до фінансово-економічної «верхівки» світу. Мова йде про створен­ня системи вільного трансферту. Це означає забезпечення граничної мобільності планетарних ресурсів та їх безперешкодний рух від «непристосованих» до світового ринку до «пристосованих».

Перша новація забезпечується відокремленням фінансового капіталу від промислового, вбачаючи архаїчну особливість остан­нього поєднання з національним простором.

Друга новація забезпечується всіляким послабленням націо­нальних суверенітетів, які втрачають важелі захисту своїх ре­сурсів від їх пограбування міжнародними хижаками, а національ­ну економіку - від руйнування глобальними фінансовими монст­рами. Теза про згубну сировинну, енергетичну та екологічну неспроможність національних економік «незахідного» типу є ак­сіомою сучасного глобалізму.

7. Важливим напрямком ідеологічних маніпуляцій глобалістів є твердження про політичну неефективність національних сувере­нітетів. Ними поширюється теза про принципову неспроможність національних урядів упоратися з політичним хаосом - з терориз­мом, міжетнічними зіткненнями, проявами релігійного фундаменталізму і націонал-екстремізму. Але це стосується саме тих урядів, які не шукають протекції в носіїв однополярної системи, у пред­ставників «глобальної політики».

«Глобалісти» руйнують політичний лад у просторі національ­них держав. їх «подвійний» стандарт полягає в знищенні єдиних національних просторів з метою встановлення штучних кишень­кових етносуверенітетів. Це означає руйнування державних утво­рень великих націй на користь племінного сепаратизму та екстре­мізму, що можна спостерігати на пострадянському просторі, на території колишньої Югославії і що може статись у Китаї та Індії. Справа в тому, що згуртовані великі нації можуть стати перешко­дою для шукачів глобальної влади над світом. Саме ця причина змушує глобалістів брати собі в «молодші партнери» прибічників етносепаратизму та фінансувати їхні підривні акції.

Ми наближаємося до осягнення глибинної сутності глобаліз­му сьогодення. Його прибічники на Заході, якщо брати до уваги пересічну людину, налаштовані на «шматки» тих ресурсів, які привласнює «обрана» меншість. Глобальні ресурси в їх невичерпній множинності для вузькоегоїстичних інтересів меншості - саме це є справжнім кредо «глобалізму».