Американський глобалізм у соціокультурному вимірі

Американський зразок демократії сформу­вався у XVIII—XIX століттях і фактично реп­резентував демократію меншості. її типовим носієм була людина, протестант і домовлас­ник. Француз А. де Токвіль у праці «Де­мократія в Америці» вказав на переваги та «білі плями» зразку тієї форми народного суверенітету, яка в багатьох вимірах стала взірцем не тільки не європейських теренах.

Безліч європейських політиків, ідеологів і теоретиків пропа­гує цей досвід, свідомо і несвідомо ігноруючи внутрішню складову носіїв американської демократії.

Це питання не зовнішніх проявів демократії, це проблема комплексів гегемоністської великодержавної свідомості, її небез­печного змісту для всіх інших соціокультурних просторів, крім американського.

У першу чергу, це комплекс «нової людини», яка свого часу розірвала свої стосунки зі Старим світом. Цей комплекс звично приписують більшовизму. Але гірка правда дозволяє побачити риси схожості двох борців за світову гегемонію. Перший із них пішов у небуття, другий здається не менш екстравагантним, ніж перший.

Сполучені Штати були засновані емігрантами, і комплекс ем­ігрантської свідомості до цього часу визначає американську пол­ітичну культуру, посилюючись з кожною емігрантською хвилею. Емігрантська свідомість сповнена образи та ненависті до минуло­го, а також очікувань реваншу. Це є поєднання ненависті до по­кинутого Старого Світу (континенту) з вірою в нову омріяну зем­лю; воно - найважливіший архетип американської свідомості.

Ця свідомість може сприяти або політиці жорсткого ізоляці­онізму, або месіанського інтервенціонізму.

Здавалося б, емігрантські хвилі посилювали психологію відсто­ронення від Старого світу як від світу архаїки. Американський патріотизм посилювався образою за колишнє життя емігрантів та прагненням швидкого визнання в Новому світі.

Таким чином, від самого початку СІЛА виникли як держава, яка в усьому протистояла решті політичного світу - це головна формула американської самосвідомості.

Розвінчування культурної спадщини і культурної па'мяті стало обов'язковим ідейним кредо американського «нового суспільства», а в американську державність була вбудована недвозначна культурофобія.

Вона внесла віруси зараження в американське громадянське суспільство, яке сповідувало моральність індивідуального успіху, та в американську державу, яка в період двох світових війн XX століття підготувалась до виконання «світової місії».

На державному рівні ігнорування культурної спадщини як пережитку традиціоналізму обумовлене програмою глобалізації світу як американоцентричного і американоподібного.

Звідси зрозуміла інтенсивна боротьба США проти національ­них культур у країнах колишнього «другого світу» та на постра­дянському просторі.

Більшовики позбавилися «старих поколінь», які несли «тя­гар» «старої культури» і моралі. Тотальні чистки, голод, геноцид колективізації та ГУЛАГу були складовими фізичного знищення, доповненого геноцидом духовності.

У сучасній Росії технологія більшовизму дивовижно повто­рюється. «Чиказькі хлопчики», виконуючи замовлення «іззовні», теж скаржаться на злоякісну культурну спадщину, стверджуючи, що «справжня Демократія» і «справжній ринок» переможуть у Росії тільки після зникнення „старого покоління».

Раніше це називали боротьбою проти буржуазних пережитків, а нині - проти пережитків тоталітаризму.

Праця Г. Алмонда і С. Верби «Громадянська культура» пере­творилась на маніфест сучасного американського культуртрегер­ства. Видатні політологи розділяють світову культурну традицію на дві частини — американську і неамериканську. Перша, зрозу­міло, позбавлена тоталітарних зазіхань.

Якісна доля людства розглядається залежно від переходу від тоталітарного минулого до ліберального майбутнього. При цьому культури Сходу та Росії підлягають остаточній ліквідації під час переходу від тоталітаризму до глобальної демократії; західноєвро­пейська культура розглядається як «супутницька» та проміжна -в контексті глобального переходу.

Економічний тоталітаризм

Слід навести класифікацію типів глобалізму, які у своєму сплетінні надають яскраву і в цілому оманливу картину.

Перший етап - це глобалізм Просвітництва; він заклав за­сади європейського модерну та визначив перспективи створення єдиного світового простору, заснованого на універсаліях прогресу, рівною мірою доступного всім народам.

Другий тип - це езотеричний глобалізм правлячих еліт, які домовляються між собою і рівною мірою відмежовуються від національних інтересів; це - консорціум світової правлячої меншості.

Третій тип - це глобалізм, заснований на перетворенні однієї держави, з її національною та культурною обмеженістю, на монопольного носія світової влади - однополярну глобальну систему.

Таким чином, ми бачимо «три якості» кожного типу - ви­робництво ідеологічних універсалій, інтеграції національних еліт у єдине світове середовище та появу світового монополіста.

Будь-який монополіст не може не сформувати певну струк­туру тоталітарного комплексу. У політиці вона виглядає досить звично:

По-перше, вона не визнає законною опозицію, бо має претен­зію на монополію влади і монополію істини.

По-друге, вона повністю заперечує принцип розподілу влади і не визнає ніяких стримувань і противаг.

По-третє, вона не задовольняється лише механічною покорою підданих, а вимагає від них ентузіазму і безумовної віри у свою легітимність.

Але крім поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, що було здійснено в Новий час на Заході, існує більш стародавній та глибокий поділ, який стосується трьох головних типів соц­іальної практики: економічної, політичної і духовної. У старо­давніх деспотіях Сходу держава виступала як політичний вседер­житель, монопольний власник і духовний наставник. Саме цю модель у перетворених формах відродив більшовизм. Але азіатсь­кий спосіб виробництва та феномен влади-власності не є однією можливою формою такого поєднання.

Наразі світові загрожує небезпека нового тоталітаризму, який пронизує всі пори соціального життя, вносить у нього моральну розпусту та вичавлює прояви людського в поведінці людей.

Лібералізм переміг свого опонента, але насправді не визволив суспільство від проявів азіатської архаїки, зате вивільнив еконо­мічну владу від стримувань та противаг з боку інших типів влади - політичної і духовної.

Той, хто закликав демонтувати соціальну державу заради еко­номічної свободи та ліберальних цінностей, випестував тим самим нового тоталітарного монстра, налаштованого поглинути все сус­пільство.

Між буржуазним суспільством і демократичним суспільством існує суперечність, яку Захід не був спроможний розв'язати. Мова йде про суперечності між авторитарною системою підприємства і демократичною політичною системою. Остання передбачає сувере­нітет народу, який вільно обирає та зміщує державних функціо­нерів. На капіталістичному підприємстві існує монополія еконо­мічної влади власника. Лібералізм невпинно охороняє цю монопо­лію та засуджує втручання держави в економічне життя.

Нині цей принцип невтручання перетворюється на загальну технологію і освячений глобалізацією.

Насправді відбувається перехід від одного типу тоталітаризму до іншого - від монополії політичної (партійної) влади до моно­полії економічної влади олігархів. Саме в цій монополії не діють стримування і противаги, а в ТНК ми бачимо повне втілення метастаз тоталітаризму.

Замість висновків

Вичерпні висновки щодо якісних перспектив глобалізації та можливих напрямків її роз­витку залежать від багатьох чинників. На тлі сучасних уявлень про головний зміст глобалізації можна зробити такі висновки:

1. Технологічні, економічні та культурні ресурси, якими во­лодіє людина, надають можливість створити більш досконале світове суспільство.

2. Дилема «за» чи «проти» глобалізації має суто штучний характер і затьмарює свідомість людей щодо дійсного і реального протиборства - боротьби за авторитарну чи демократичну форму глобалізації.

3. Найбільш характерною особливістю сучасної глобалізації є її яскраво виражена соціальна асиметричність. Усі оспівані можливості глобалізації звернені до різних прошарків еліт, і вони вже скористалися ними.

4. Таємниця майбутнього ховається у відповіді на питання: «Що може надати народам глобалізація?».

5. Глобалізація породжує спокуси для еліт і якісно перетво­рює їхню свідомість і поведінку. Це насамперед стосується ревізії головних соціально-філософських та політичних понять західноє­вропейської класики, зокрема, механізму зміни суспільного ладу.

6. Згідно з нею ця зміна є результатом тиску народних мас, але під неодмінним проводом національних еліт. Суспільний лад у цьому разі не є результатом суб'єктивного вибору, він є продук­том самої історії і підкорюється не суб'єктивній схемі, а об'єктив­ним закономірностям прогресу.

7. У сучасному глобалізованому світі зміна суспільного ладу відбувається на іншій основі. Тут вирішальним чинником постає не історія з її закономірностями, а сваволя національних еліт над самою історією. Нині суспільний лад може стати продуктом товаром») шахрайського обміну: національна еліта змінює суспіль­ний лад під впливом імпортованого зразка або психологічного та ідеологічного підбурювання з боку зарубіжних еліт; саме вони надають національним елітам певні гарантії. Народне незадово­лення старим суспільним ладом постає в цьому разі первинною передумовою суспільного повороту, а тільки сприятливою умовою для зрадницьких дій національної еліти.

8. Глобалізація протиставляє закономірностям історичного суспільного процесу маніпулятивні чинники, штучні імпортовані цінності, яким належить відіграти в долях націй вирішальну роль.

9. У цьому випадку правлячі еліти набувають нечуваної свободи дій і уникають традиційних усталених форм народного контролю.

10. У цьому сенсі пострадянський режим у Росії можна оці­нити як «піонера»- першовипробника глобалізації; за ним на черзі безліч подібних послідовників.

11. Тенденції розвитку Росії та інших країн, які потрапили у сферу глобалізації, слід оцінити як полігон диктатури глобалізму.

Питання для самоконтролю й проблемні завдання

1. У чому полягає «толерантність» глобалі­зації відносно децентралізації економіки, економічної демократії та економічної різно­манітності?

2. Дехто гадає, що людство більше не спирається на основні права, наголошені і затверджені в національ­них конституціях та Декларації прав людини ООН. Чи має доказові аргументи ця думка?

3. Чому глобалізація (глобалізм) є суто ідеологічним артефак­том з антигуманістичним забарвленням?

4. У чому виявляється зовнішня принадність глобалізації для пересічного громадянина:

а) обіцянка № 1 - економічне зростання і загальний добробут;

б) обіцянка № 2 - загальний мир і відсутність поточної конфронтації;

в) напівобіцянка № 1 - можливість співробітництва даної держави в центрах космополітичної влади;

г) напівобіцянка № 2 - здійснення віковічної мрії про рівність «верхів» та «низів»?

5. Чи можуть об'єктивні чинники глобалізації автоматично, поза суб'єктивними чинниками, служити всьому людству?

6. Що змусило Д.І. Менделєєва ще на початку XX століття поставити таке завдання перед Росією: «вижити і продовжити своє незалежне зростання»?

7. Якими «цінностями» перенасичений сучасний «викид Захо­ду» на третій хвилі глобалізації?

8. Чи можливі адекватні «відповіді» окремих держав на геостратегічні виклики СІЛА та К°?

9. Якої мети, тактичної чи стратегічної, можна досягти, якщо здійснити глобалізацію Великих Просторів на субконтинентальному та регіональному рівнях?

10. Вочевидь, що XX століття може принести безліч прикладів подвійних стандартів «цивілізованого суспільства». У чому полягає їх головний прояв?

11. Які існуючі міжнародні організації та механізми можна використати з метою нейтралізації шкідливих наслідків глобалі­зації?

12. Чи є втручання США в Ірак під приводом пошуків ядерної зброї проявом «селективної військово-гуманітарної інтервенції»?

13. Чому не витримує критики в усіх його вимірах твердження про те, що 00Н втратила своє значення і як мондіалістська, і як демократична організація?

14. У чому виявляється ефективність діяльності Паризького клубу, якщо взагалі її можна оцінити в позитивному вимірі?

15. Чи є принципова відмінність між Більдерберзьким та Римським клубами?

16. У чому полягає конструктивізм Давоського форуму?

17. За якими напрямками і якісними результатами може розвиватися глобалізація, якщо її ініціювати «знизу», з боку національних держав?

18. Розкрийте прихований зміст «двох великих обіцянок» глобалізації: економічне зростання з його перетворенням в еконо­мічне процвітання та загальний мир.

19. Наведіть причини та обставини невиконання «першої обіцянки» глобалізації на конкретних прикладах (Аргентина, Індія, Росія).

20. Наведіть власну аргументацію та факти, які викривають об'єктивну обумовленість невиконання «другої обіцянки» глоба­лізації.

21. З яких причин людство поринуло в епоху глобального тероризму?

22. У чому полягає сутність і головний зміст економічного тоталітаризму?

23. У яких сутнісних рисах економічний тоталітаризм є тотожним політичному тоталітаризму?

Терміни і поняття

Альтернативна глобалізація — одна з кон­цепцій протидії експансіоністській глобалі­зації Заходу шляхом здійснення глобалізації

великих Просторів на субконтинентальному та регіональному рівнях; вона в деяких аспектах утопічна, але наштовхує на роздуми.

Концепція «золотого мільярда» — початком її розробки є праці Т. Мальтуса; це є констатація обмеженості планетарних ресурсів; політико-ідеологічний екстремізм концепції «золотого мільярда» полягає в обґрунтуванні необхідності радикально-дискримінаційної політики використання цих ресурсів: їх призначення для задоволення потреб політико-економічної та фінансової еліти Захо­ду та населення окремих країн Заходу; решта населення світу є «зайвою», тому що для нього потрібні «відповідні» політико-економічні технології.

Масова ерзац-культура — один із проявів глобалізації; ця культура зводить увесь вкладений зміст людського існування до простого набору психофізіологічних реакцій на зовнішні подразники.

Модерн, культура модерну — соціально-гуманітарні цінності, виражені мовою європейського Просвітництва в поняттях, термі­нах, категоріях, дефініціях.

Мондіалізм - концепція, яка набула значного поширення після Другої світової війни; вона постулює необхідність створення єдино­го планетарного Надцентру - своєрідного світового уряду із загаль­ними контролюючими функціями та повноваженнями.

Неокомпрадорство — за своїм змістом певна стадія національно-державної зради національних політичних еліт на користь інтересів світової еліти - світових політичних та фінансово-економічних структур, які контролюють сучасні відносини між державами і народами.

Новий світовий порядок - ідеологія та політика, спрямована на послаблення ролі національних держав в економічних, національ­но-етнічних, релігійних відносинах; підкорення світової капіталі­стичної периферії світовій володарюючій «наделіті».

Периферійний капіталізм - країни та уряди колишнього «другого світу» та сучасного «третього світу», які знаходяться в тенетах експансіоністської стратегії Заходу.

Постмодерн - навмисне руйнування соціокультурного надбання європейського Просвітництва, пов'язаного зі створенням єдиного гуманітарного простору і спрямованого на історичний прогрес на засадах демократії, дотримання прав людини, поважання народних суверенітетів, захисту національних культур.

Референтна група - соціальна група (соціально-демографічна, соціально-професійна, соціально-політична, соціально-культуро­логічна), яка служить певним еталоном бажаної належності до неї і породжує прагнення наслідувати їй в інших соціальних груп; референтні групи існують у будь-якому суспільстві, але їх вплив на інші групи обумовлений різними чинниками. У сучасному суспільстві - це «верхівка» буржуазії.

Фундаменталізм (див.: «Ісламський фундаменталізм», с 290) - може набути різних форм: ринковий фундаменталізм розглядяє життя в усіх його проявах як товар, суспільство - як економіку, а ринок - як єдиний засіб і вінець людського підприємництва; релігійний фундаменталізм ґрунтується на ксенофобії (ворожого ставлення до всього позанаціонального), етнічних «зачищеннях», увіковічненні патріархату, збереженню кастової системи.

Експансіонізм - розширення сфер впливу «великих держав», фізичне загарбання «чужих» територій, формування та підтримка «п'ятих колон» у країнах — об'єктах експансії.

Шляхтун

 

МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА

Аналіз політики як складного й багато­гранного суспільного явища здійсню­ється не тільки на інституціональному і персоналізованому рівнях всередині дер­жави, а й на рівні міждержавних відносин. Міждержавні, у дещо ширшому плані — міжнародні відносини є об'єктом зовніш­ньої політики держави і одночасно тим середовищем, у якому вона відбувається. Тому в політології зовнішня політика аналізується в тісному зв'язку з міжнарод­ними відносинами. Дослідження політики на міжнародному рівні має свої особли­вості, пов'язані з характером міжнародних відносин, місцем, яке в них посідають міжнародні політичні відносини, й роллю у формуванні та функціонуванні міжнародних політичних відносин різних державних і недержавних організацій.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА