З початку 90-х рр. Україна вийшла на міжнародну арену як самостійний суб'єкт міжнародної політики. Роль і вага нашої держави у сфері міжнародних відносин багато у чому залежатиме від того, на яких засадах будуватиметься її зовнішньополітична діяльність.
Як зауважує С. Рябов, зміст української зовнішньої політики у першій половині 90-х рр. зводився до розв'язання проблем ядерного роззброєння нашої держави, до з'ясування стосунків з Росією щодо Криму та Чорноморського флоту, до заохочення іноземних інвестицій, до міжнародної участі у ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи й запобігання її поширення та до отримання гуманітарної допомоги. Сьогодні для України великий інтерес мають інтеграційні процеси у Європі і побудова нової архітектури безпеки на континенті.
Міністр закордонних справ України Б. Тарасюк вважає, що "прагнення повернути свою ідентичність повноправної європейської держави в кінцевому підсумку визначило європейську інтеграцію як єдино прийнятний шлях розвитку України. Саме тому однією з пріоритетних цілей української зовнішньої політики є інтеграція в Європейський Союз". (Див.: Тарасюк Б. Україна в сучасному світі // Політика і час. - 1998. -№11-12). Втілення в життя Указу Президента України від 11.06.1998 р. "Про стратегію інтеграції України в ЄС" покликане забезпечити для нашої держави здобуття асоційованого, а згодом - й повноправного членства в ЄС.
Курс на інтеграцію України в Європу означає не однолінійну орієнтацію на шкоду двосторонньому співробітництву з іншими державами, а гнучку систему взаємовідносин у глобальному просторі Європа - Росія -Азія - Північна Америка, яка в свою чергу складається з важливих для українських інтересів регіональних "угрупувань", де на першому місці -суміжні держави. Саме із встановлення дружніх відносин з Росією, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією, Молдовою розпочався "вихід" України в Європу.
Україна бере активну участь у будівництві "верхнього поверху" нової архітектури безпеки, яка складається з таких організацій і структур, як ОБСЄ, НАТО, ЗЄС, Рада Європи. Наша держава вносить безпосередній вклад у зміцнення міжнародної безпеки своєю активною участю у миротворчих операціях, що проводяться під егідою ООН і ОБСЄ. Українські миротворці та дипломати добре зарекомендували себе в Анголі, Молдові, республіках колишньої Югославії, Таджикистані, Гватемалі, Грузії. Таким чином, Україна демонструє світові, що вона є не тільки споживачем, а й виробником безпеки.
У контексті адаптації і зростання ролі європейських і євроатлантичних структур безпеки неабияке місце займає співробітництво України з НАТО. Ставлення до цього як у політиків, так і у громадян України неоднозначне. Зокрема, результати дослідження, проведеного Інститутом соціальної та політичної психології АПН України свідчать, що 31% опитаних погоджується з твердженням, що "повна інтеграція України в НАТО і ЄС зможе дати їй цілковиті гарантії національної безпеки", 24% - не згодні з цією думкою, а 45% - вагалися з відповіддю. У той же час 27% респондентів вважають, що "Україна повинна не лише відмовитися від співпраці з НАТО, а й спільно з братніми Росією та Білоруссю зупинити просування цього агресивного блоку на Схід", 36% - не погоджуються з цим твердженням, а 37% - не визначилися щодо своєї позиції (Див.: Соціологічна служба "Дня" //День. - 1998. - 8 липня. - СІ). Наведені дані є досить типовими для опитувань громадської думки в Україні за останні роки. Кількості прихильників і противників зближення з НАТО приблизно однакові; при цьому значний відсоток "невизначених" є свідченням амбівалентного співіснування у масовій свідомості двох образів Альянсу - старого "ймовірного противника" і нового "стратегічного партнера".
Навколо згаданої проблеми є надто багато ідеологічних нашарувань, але національні інтереси України щодо НАТО базуються не на симпатіях, чи антипатіях, а визначаються з урахуванням провідної ролі Північноатлантичного альянсу в підтриманні міжнародного миру, стабільності, безпеки, сприянні поглибленню міжнародного довір'я в євро-атлантичному регіоні, створенні нової системи безпеки в Європі. Крім участі у спільній з НАТО програмі "Партнерство заради миру", Україна співпрацює з Альянсом у галузі екології, перекваліфікації військовослужбовців, в подоланні наслідків надзвичайних ситуацій тощо. Важливою умовою зміцнення позицій України в європейському домі є її участь у зустрічах президентів країн Центральної і Східної Європи, шостий самміт яких відбувся у травні 1999 р. у Львові.
Європейське тяжіння України зовсім не означає згортання політичних і економічних зв'язків на інших напрямках, зокрема з державами-учасниця-ми СНД. Проте Україна вважає, що СНД матиме перспективу лише у тому випадку, якщо він зможе оновитися не шляхом створення наднаціональних структур, а шляхом формування сприятливих умов для торгівлі, економічного і науково-технічного співробітництва і зовсім не обов'язково на "загальному" рівні, а на взаємовигідній двосторонній основі або у "групах за інтересами".
