Державний і опозиційний тероризм

Розрізняють два типи терористичної діяль­ності: державна і опозиційна. Відмінність між ними полягає в тому, що державний

терор здійснюється органами державної влади, панівного класу, а опозиційний терор - насилля і усунення - антирежимними угрупованнями. Репресії і переслідування є основним знаряддям державного терору. Терористичні акти - знаряддя ж опозиційно­го тероризму. Чисельність жертв в умовах державного терору буває значно більше, аніж за умов опозиційного. Під час перебу­вання нацистів у влади в Німеччині, в колишньому СРСР в сере­дині 30-50-х, а потім в 60-70-х роках в умовах сталінізму і пізніше тривали репресії проти інакомислячих тощо. Репресії мали різно­манітний характер, але за змістом - це звичайний державний тероризм. Державний терор стимулює появу опозиційного. В 90-х роках в Україні в процесі реформування широкого розмаху набирає і політичний терор проти представників різних політич­них партій і напрямків діяльності. Широкого розмаху набирають і вбивства на замовлення з метою усунення конкурентів тощо. Державний терор і опозиційний взаємозв'язані між собою, провокуючи один одного. Державний терор стимулює опозиційний тероризм, не допускаючи інші методи боротьби, оскільки державний терор придержує будь-яку опозицію. Політичні за моти­вами терористичні акти в Донбасі, Одесі, Придніпров'ї та інших регіонах України мали здебільшого характер не державного, а опозиційного тероризму. До державного терору здебільшого вдаються нестабільні режими з низьким рівнем легітимності влади, вони не можуть підтримувати стійкість системи економічними і політичними методами. Стабільні ж режими вдаються до терору в тих випадках, коли вони становлять «закриті» системи, ізольовані самі собою від усього світу. В суспільстві ж, де назрілі про­блеми вирішуються, власне, політичними методами, вірогідність тероризму нижче, аніж в тих режимах, де вдаються переважно до насильницьких засобів, особливо, якщо ці засоби зв'язані з усу­ненням політичних противників. Коли ж державний тероризм ви­ходить за межі окремої країни, то набирає характер міжнародного. Якщо на міжнародну арену виходять недержавні терористичні організації, то їх дії визначаються як транснаціональний тероризм.

Види тероризму

За метою і спрямованістю тероризм поді­ляється на соціальний (або внутрішній), що переслідує мету докорінної або часткової зміни економічного або політичного ладу власної країни, націоналістичний, що прак­тикується сепаратистськими організаціями, рухами і спілками, які поставили метою боротьбу проти диктату інонаціональних держав і монополій; релігійний, зв'язаний або ж з боротьбою прихильників однієї релігії (або секти) в межах спільної держави з прихильниками інших, або ж зі спробою звалити світську владу, утвердити владу релігійну. Та в чистому вигляді ці різновидності сучасного тероризму не існують. Так, в багатьох країнах націоналістичний тероризм сплітається з релігійним (в західних районах України йде боротьба між греко-католиками і православними, підтримува­на націоналістами тощо), досить часто запозичують ідеї, гасла у те­роризму соціального (країни Близького Сходу). Соціальний теро­ризм часто видається за релігійний і націоналістичний.

В сучасних умовах виділяють ще два напрями тероризму: пра­вий і лівий.

Правий тероризм це здебільшого фашистський, що характери­зується людиноненависництвом, ультрареволюційністю типа Адольфа Гітлера в 30-40-х роках в Німеччині, в 70-х - на почат­ку 80-х років терор Піночета в Чілі та ін. Бойовики ультраправо­го тероризму використовуються реакційними силами для зброй­ної боротьби з прогресивними громадськими організаціями і суспільно-політичними партіями і політичними діячами, для ство­рення в країні хаосу і безвладдя тощо з метою звинуватити в усіх бідах і негараздах ліві сили і здійснення провокацій проти всіх прогресивних сил. Більшість правих терористичних організацій діють під прикриттям держави, а, отже, і безкарно. Так, в США діє терористична спільність «Ліга захисту євреїв», група Кубинсь­ких контрас «Омега 7», «Американський альянс Аргентини», гва­темальська «Мано Бланко» та ін. Правому тероризму властива висока організованість і координація дій в міжнародному масш­табі. На Заході відомий так званий «Чорний Інтернаціонал» про­фашистських ультрареволюційних угруповань з програмою вста­новлення в капіталістичних країнах «закону і порядку» на зразок третього рейху.

Лівий тероризм своєю діяльністю заважає революційно-демо­кратичному і національно-визвольному руху. Злочини, що їх чи­нять ліві терористи, змикаються з правим і служать реакційним силам. Лівий тероризм тісно зв'язаний з молодіжним рухом. Лівий тероризм здебільшого об'єднує всілякі анархічні угруповання тощо.

В сучасних умовах політичний тероризм охопив майже всі країни світу - розвинуті і ті, що розвиваються, активно діють всі його типи і види. Особливо активно діють терористичні органі­зації і угруповання в Італії, Франції, США, Німеччині, в Росії, в Україні та ін. Найвища активність терористичних і екстремі­стських організацій в Японії. їх діяльність виражена в жорстокій, нелюдській формі. В Японії, в Європі, країнах Латинської Амери­ки та й в самих Сполучених штатах Америки ліві екстремісти сприяють реакційним силам в розправі над прогресивним рухом та масовими організаціями. Відомі в Європі різноманітні угрупо­вання, що ведуть терористичну діяльність проти прогресивних сил («Червоні бригади» - в Італії, «Червона армія» в Японії і Німеч­чині, «Революційна армія» в США та ін.). Тероризм по своїй суті діаметрально протилежний масовій боротьбі. Вдавання до терористичної діяльності це не тільки зневага до сили масового революцій­ного руху, але й завдання великої шкоди соціально-економічній і політичній боротьбі народних мас за соціальне визволення.

Марксизм по-різному ставиться до терору, політичного теро­ру зокрема. Якщо взагалі політичний терор марксисти заперечу­ють, то в процесі боротьби за руйнування старої державної ма­шини терор, здійснюваний поваленими експлуататорськими класами, робить революційний терор правомірним необхідним засобом народу приборкати реакційні сили. Ці заходи спрямо­вані на протидіючу сторону, невинні люди тут не страждають, революційне насилля не передбачає усунення всього суспільного ладу. Марксисти не вважали за тактику терор, хоча і визнавали правомірність насилля, але лише в масовій боротьбі і у зв'язку з масовою революційною боротьбою. Отже, тероризм -багатооб'єктний злочин. Тероризм посягає на суспільну безпеку, нормальне функціонування органів влади, інших органів управлін­ня, підприємств і організацій, а також життя, здоров'я громадян, права власників майна та ін. Тероризм, тобто здійснення або загро­за здійснення загально небезпечних дій, спрямованих на заляку­вання населення або соціальних груп з метою примусу держави, міжнародної організації, фізичної або юридичної особи або соці­альної спільності для прийняття якогось рішення та ін.

В сучасних умовах боротьба проти тероризму ускладнюється подвійною і непослідовною поведінкою правлячих класів і влас­тей, які наживають політичний капітал на терористичних акціях, відтісняють з політичної арени і дискредитують справді демокра­тичні і ліві сили. Тому заходи, що вживаються проти тероризму, половинчаті: репресій зазнають лише справді ліві, прогресивні сили, а злочинні праві екстремісти так і залишались непокарани­ми. Урядова преса і служба привчають обивателя до повсякден­ності тероризму. Звертаючи увагу на тероризм, засоби масової інформації сприяють його поширенню. Рішуча радикальна бо­ротьба проти тероризму невіддільна від боротьби проти причин, що його породжують: проти соціальної несправедливості, насил­ля, авантюризму, агресії тощо.

Логіка політичної боротьби на певному етапі допускає комп­роміс навіть між системними супротивниками. Досвід історії показує, що згодом такі тимчасові союзники, вирішивши загальне завдання, продовжують боротися уже між собою, поступово, але неухильно згортаючи масштаби легального політичного супер­ництва до меж однієї політичної партії, переходячи потім на внутрішній фракційний рівень. Тільки демократичні інститути і закони, що забезпечують політичний плюралізм і легальні фор­ми боротьби, дозволяють, скажемо, представнику лівих сил сто­яти на одній трибуні з правими тощо. В ситуації ж, коли полі­тична влада стане належати одній тільки політичній партії, неминуче відбудеться «внутрішня розбірка» з апеляцією постраждалого до порушених демократичних правил, що досі разом

успішно й наполегливо руйнувалися. Вибір шляхів розв'язан­ня конфліктів повністю залежить від конфліктуючих сторін, але не можна не ураховувати і ті супутні фактори, які можуть відіграти вирішальну роль у виборі шляхів вирішення полі­тичного конфлікту.

ЛІТЕРАТУРА

Д ю в є р ж є М. Идея политики. Лондон, 1978.

Замковой В. И., Ильчиков М. 3. Терроризм - глобальная проблема современности. М., 1996.

История терроризма в России. Ростов-иа-Допу, 1996.

Лоренц К. Агрессия (так называемое Зло) // Вопросы филосо­фии, 1992, № 3.

Монтескье Ш. Избранные произведения. М., 1955.

Мохончук С. М. Поняття та види тероризму. К., 1997.

Ортега-и-Гассет X. Восстание масс. М., 1991.

Померанц Г. С. Опыт философии солидарности // Вопросы философии, 1991, № 3.

Преториус Р. Теория конфликта // Полис, 1991, № 5.

С о о т л а Г. Революция и конфликт в жизни общества // Лекции по политологии. Таллинн, 1991.

Т о к в и л ь А. Старый порядок и революция. М., 1995.

Филатова М. Н., Светенко А. С. Политология. М., 1996 (использованы материалы темы 9 «Политические конфликты и кризи­сы», с. 208-246).

Фишер Р., Ю р и У. Путь к согласию. М., 1992.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

'Що таке конфлікт? В чому суть політичного конфлікту?

• Природа політичного конфлікту; основні ознаки; особливості.

• Розвиток теорії конфліктів. Концепції розвитку політичних конфліктів.

•Типи політичних конфліктів (конфлікти, що не порушують ба­зового консенсусу суспільства і конфлікти, що допускають перетворення суспільства).

• Що таке політичний тероризм і його різновиди?