Типи політичних конфліктів

В політичній та соціальній структурі сус­пільства конфлікти характеризуються рівнем, масштабами, гостротою, сферою виникнення тощо. Якби суспільства не містили внутріконфліктні фактори, а суспільні відносини були б первісно гармонійними, то не виникала б потреба в створенні політичних інститутів суспільства, що виконують функції при­мушення і врегулювання конфліктів.

З функціонуванням політичних систем тісно зв'язані й соці­альні та політичні конфлікти. Існують агоністичні (примиренні) і антагоністичні (непримиренні) конфлікти. Упустити можливості вирішити примиримі конфлікти сприяє їх переходу в хронічні і, навіть, переростання в непримиренні, антагоністичні. Арбітром між конфліктуючими класами, соціальними верствами і групами в політичних системах виступає еліта, яка управляє, що викори­стовує державні владні структури і державне насильство в ме­жах законності та консенсусних угод тощо. Якщо соціальні кон­флікти можуть бути різних типів, то політичні найбільш важливі ті конфлікти, що безпосередньо стосуються розподілу в суспільстві дефіцитних цінностей: влада, матеріальні блага і соціальний пре­стиж. Різноманітні конфлікти і з приводу розподілу суспільних матеріальних благ. Звідси, в різноманітних співтовариствах лю­дей і неоднакові конфлікти за рівнем і змістом. Навіть у розви­нених індустріально країнах Заходу з тривалістю «соціального добробуту», від 10 до 20 відсотків людей займає маргінальне (при­кордонне) соціальне положення, потребуючи постійної матеріальної підтримки. Джерелом у соціальному конфлікті виступає убогість основних соціальних цінностей.

Знищення конфліктів між суспільними класами, підкреслю­вав Карл Маркс, вимагає розподілу благ за принципом «кожно­му - по його потребам». Тут соціальна стратегія мала сенс тільки в такій ступені, в якій забезпечувала прискорений розвиток про­дуктивних сил і забезпечення багатства. І не можна зводити до простої проблеми заміни одного політичного режиму іншим: пе­рехід від капіталізму до соціалізму і, навіть, відміни інституту приватної власності. Марксизм твердить, що створена економі­ка на основі суспільної власності на засоби виробництва буде продуктивнішою і ефективнішою у порівнянні з економікою, що базується на принципах приватної власності на засоби і знаряд­дя виробництва. Економіка, що базується на суспільній влас­ності на засоби виробництва веде до вищого рівня продуктив­ності праці, аніж при капіталізмі. Проте теорія не підтверджена практикою.

Об'єктивний історичний процес конфліктів як соціального яви­ща може бути позитивним і продуктивним, і навпаки. У полі­тичному аспекті найбільш значущі ті конфлікти, що водночас охоплюють всі рівні соціальної, економічної і політичної струк­тури, порушують і втягують максимально можливе в конкретних умовах число учасників (загальні конфлікти). Такі конфлікти відбуваються в сфері суспільних відносин, зв'язаних з проблемами збе­реження або повалення влади, її зміцнення або підриву тощо.

Можна виділити два типа конфліктів. Тип, що не порушує ба­зового консенсусу суспільства, тобто такі конфлікти, в яких учас­ники не вважають, що для їх розв'язання повинна відбутися зміна соціальної та політичної системи суспільства. Другий тип конфліктів допускає цілісне перетворення суспільства.

Конфлікти першого типу - конфлікти, що не порушують ба­зового консенсусу в суспільстві, вирішуються шляхом компромі­су, угоди або консенсусу між сторонами. В суспільстві, де визрі­вають непримиренні базові конфлікти між окремими його учасниками, можливо виживання суспільства лише при умові, що ворогуючі політичні еліти будуть спроможні знайти механі­зми їх врегулювання або альтернативні безумовному знищенню супротивника засоби розв'язання конфлікту. Так, на початку 20-х років соціалісти і комуністи вважали, що в силу притаман­них капіталістичній системі нерозв'язних внутрішніх класових конфліктів неминучий її крах. Але політичні еліти в усіх індус­тріально розвинених країнах Заходу і США, Японії зуміли тоді подолати гострі політичні та економічні суперечності та кризи, ввести соціальні та політичні конфлікти в нормальне русло роз­витку суспільства.

Конфлікти другого типу - конфлікти, що ведуть до корінної зміни суспільно-політичної та економічної систем та ін. В умовах визрівання конфлікту, що допускає цілісне перетворення суспіль­ства, відбувається розпад на непримиренні соціальні верстви, гру­пи, що борються за знищення супротивника. Щоправда, в таких умовах можуть виникати тимчасові передишки, але не консенсус за основних розбіжностей, не просте зіткнення, не ті чи інші мо­тиви, вчинки тощо. Сучасна соціологія і політологічна конфліктологія вагомо доповнюють концепцію демократичного суспіль­ства теорією і політичною технологією відвернення конфліктів, а також його використання в інтересах розвитку та вдосконален­ня політичних і суспільних відносин. Конфлікт зізнається не тільки руйнівною силою, але й творчою, оновлюючою. Така тео­рія є модифікацією теорії класового і соціального конфлікту і слу­жить розробці політичних механізмів соціально-політичної, еко­номічної, ідеологічної та іншої стабілізації суспільства (Ральф Дарендорф, Люіс Козер та ін.).

В науці про політику виділяється: конфлікт цінностей, конфлікт інтересів і конфлікт ідентифікації. Конфлікт цінностей - зіткнення різних ціннісних орієнтацій (ліві - праві, ліберали - консервато­ри та ін.). Розбіжність цінностей є одна з передумов конфлікту. Коли ж розбіжності цінностей виходять за певні межі, виникає конфліктний потенціал, формується передконфліктна ситуація. В Україні конфлікт цінностей пройшов три стадії: девальвація колективістських цінностей тоталітарного суспільства; відносна перемога індивідуалістських цінностей вільного демократичного суспільства; реанімація колективістських цінностей та ін.

Конфлікт інтересів - зіткнення різних, насамперед, політич­них і соціально-економічних, інтересів.

Коніфлікт ідентифікації - суперечності стосовно вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та грома­дянської приналежності.