З попередньої теми ми знаємо, що досягнення макроекономічної рівноваги є фундаментальною проблемою економіки. Як будь-яка фундаментальна проблема вона стає предметом тривалих дискусій. Якщо виходити з того, що економіка автоматично відновлює рівновагу, то тоді треба покластись на дію природних ринкових сил. Якщо ж, навпаки, визнати, що макрорівновага — відповідність сукупних доходів (С26) і витрат (С25) — не може бути досягнута автоматично, то з цього випливає необхідність державного регулювання економіки. Адже зрозуміло, що регулювати економіку як ціле може лише держава. В економічній науці створені два цікаві образи: держава лікар біля ліжка хворої економіки і держава-арбітр, що наглядає за дотриманням правил гри суб’єктами ринку. Яка з цих ролей властивіша державі, які засоби може застосувати вона у певній ролі? Відповіді на ці та інші питання ви отримаєте з розгляду даної теми.
Після вивчення теми ви знатимете:
· за яких умов порушена в економіці рівновага між сукупними доходами і витратами, між сукупним попитом і виробництвом (пропозицією) може відновитись;
· як розуміють механізм цього відновлення представники різних шкіл економічної думки;
· яка роль у відновленні загальної рівноваги належить державі, коли і за що вона має відповідати.
Ідею про те, що макроекономічна рівновага встановлюється автоматично, розробили представники класичної школи в економічній теорії. Протилежна думка належить представникам кейнсіанської теорії.
Для того, щоб зрозуміти аргументи і тих й інших, уявимо два діалоги. Нехай перший відбувається між прихильником класичних поглядів і його опонентом у середині XIX ст., другий — між кейнсіанцем і класиком у 30-х роках XX ст.
Діалог перший
Опонент. Рівновага в економіці може бути порушена насамперед тоді, коли домогосподарства (Д13) вилучать із кругообігу (Е7) частину своїх доходів, скоротивши споживчі витрати. Наслідком цього стане поява нереалізованих товарів і послуг.
Класик. Якщо зменшення споживчих витрат домогосподарств компенсується збільшенням інвестиційних витрат підприємців, то рівновага не порушиться.
Опонент. Зовсім не обов’язково, щоб інвестиції збільшилися саме на таку суму, на яку зменшаться споживчі витрати.
Класик. У ринковій економіці є механізм, який забезпечує таку відповідність. Це — норма позичкового процента. Вона формується на грошовому ринку під впливом пропозиції та попиту на вільні кошти. Домогосподарства збільшуватимуть заощадження і зменшуватимуть поточне споживання, якщо процент відшкодовуватиме їм незручності недоспоживання, тобто буде достатньо високим. Підприємці використовуватимуть заощаджені кошти домогосподарств як інвестиції, якщо процент за кредит (К13) буде достатньо низьким. У результаті взаємодії пропозиції грошей з боку домогосподарств і попиту на гроші з боку підприємців установлюється врівноважуюча їхні інтереси норма процента.
Опонент. Зовсім не обов’язково, щоб норма процента завжди забезпечувала відповідність між заощадженнями та інвестиціями. Цілком імовірним є виникнення ситуації, коли заощадження перевищать інвестиції. Наслідком цього стануть нереалізовані товари та скорочення виробництва.
Класик. Рівень виробництва справді залежить від можливостей реалізації створених продуктів. Але можливості реалізації визначаються не лише витратами споживачів, а й рівнем цін. Отже, навіть при тимчасовій невідповідності заощаджень та інвестицій скороченню виробництва можна запобігти, якщо знизити ціни.
Опонент. Якщо ціни впадуть, то це зробить виробництво неприбутковим і все одно призведе до його скорочення.
Класик. Зниження цін не обов’язково робить виробництво неприбутковим. Адже у підприємця є резерв скорочення витрат на виробництво продукції, а саме: можливість зниження заробітної плати. Звичайно, такому зниженню протидіятимуть робітники. Але конкуренція за робочі місця змусить їх погодитися на нижчу зарплату. Як бачимо з характеру відповідей представника класичної школи, автоматичне встановлення рівноваги, за їхнім уявленням, забезпечується дією двох важелів: 1) коливанням норми позичкового процента; 2) здатністю заробітної плати знижуватись і бути резервом зниження цін.
Класична школа теоретично довела можливість і закономірність макроекономічної рівноваги у ринковій економіці. Але дійсність поставила під сумнів справедливість її тверджень. З XIX ст. порушення рівноваги у вигляді спадів виробництва стали хронічним явищем. І якщо деякі спади можна було пояснити зовнішніми чинниками (політичними кризами, війнами, стихійними лихами), то для більшості таке пояснення було б недостатнім. Чітка періодичність у порушеннях макроекономічної рівноваги (мова про економічний цикл ішла у темі 4.1) змусила поглянути на проблему з інших, ніж це робили класики, позицій. У 30-х роках XX ст. виникло кейнсіанство, теорія, яка сформулювала нове уявлення про макроекономічну рівновагу.
Коротка історична довідка
Назва «кейнсіанство» походить від прізвища видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса.
Дж.М.Кейнс — учень А.Маршалла — був гідним свого видатного вчителя. Якщо вчитель здійснив так звану маршалліанську революцію, то учень — кейнсіанську революцію в економічній теорії.
Кейнс — не лише теоретик, а й практик. Після Першої світової війни він брав участь у мирних переговорах у Версалі і зробив економічний аналіз угоди, передбачивши її наслідки. У 1944 р. представляв Англію на першій міжнародній конференції з валютних питань і висунув на ній власний проект повоєнної організації міжнародних валютних відносин. Дж.М.Кейнс призначався управляючим Англійського національного банку. За свої здобутки відзначений званням лорда Англії. Був людиною високого інтелекту, цікавився малярством, приятелював з видатними художниками свого часу, мав велику бібліотеку. Його відома праця “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” вийшла у 1936 р. У ній він не лише розглянув проблему безробіття, що особливо загострилась у роки “Великої депресії”, а й дав власне бачення капіталістичної економіки в цілому, суттєво оновив методи економічного дослідження. Помер у 1946 р.
Якщо уявити собі діалог між прихильником класичної теорії і кейнсіанцем, то він виглядав би так:
Діалог другий
Класик. Норма процента є тим інструментом, який урівноважує обсяг заощаджень та інвестицій і робить можливою загальну рівновагу в економіці.
Кейнсіанець. На жаль, не можна погодитись із твердженням про здатність норми процента врівноважувати заощадження й інвестиції з двох причин. По-перше, домогосподарства і підприємці керуються у своїй діяльності мотивами, які лежать у різних площинах. Поєднати ці інтереси процент не здатний. Так, домогосподарства здійснюють заощадження не стільки для отримання процента, скільки для: а) задоволення потреб у майбутньому (пенсія, освіта дітей); б) придбання речей, ціни яких значно перевищують поточні доходи; в) забезпечення стабільності власного існування (страхування). Чуттєвість перелічених мотивів до динаміки норми процента практично відсутня. Підприємці також здійснюють інвестиції, керуючись не лише нормою процента, який впливає на їхні виробничі витрати, а й очікуваною нормою прибутку. Якщо норма прибутку під впливом певних чинників падає, то навіть зниження норми процента не змусить підприємця робити інвестиції. По-друге, норма процента — продукт банківської діяльності. Банки (Б3) мають свої інтереси і виконують свої функції. Вони можуть і сприяти балансуванню заощаджень і інвестицій, і розбалансовувати їх.
Класик. Якщо домогосподарства скоротять споживання і це скорочення нічим не компенсується, то згортанню виробництва можна запобігти зниженням цін. За менших цін вдасться реалізувати продукцію у тих самих обсягах. Резерв зниження цін — зменшення заробітних плат.
Кейнсіанець. Уекономіці є фактори, які суттєво протидіють зниженню цін і заробітних плат. На перешкоді зниженню цін стоїть монополія (М23) виробника, а зниженню заробітних плат перешкоджає діяльність профспілок. Крім того, зменшення заробітних плат є додатковим чинником зменшення обсягів попиту на товари і послуги, а отже, й обсягів їх реалізації. Скороченням затрат ми не сприяємо реалізації створеного продукту, а обмежуємо її.
Підсумовуючи те, що було висловлено в діалогах, акцентуємо увагу на головних відмінностях поглядів класичної і кейнсіанської шкіл.
Перше. Для класиків сукупні витрати (С25) є величиною стабільною: зменшення витрат домогосподарств компенсується зростанням інвестицій. Для кейнсіанців сукупні витрати є явищем змінюваним, тому вони акцентують увагу на елементах сукупних витрат і досліджують їхні фактори.
Друге. Класики цілком покладаються на еластичність цін (Е12), за допомогою яких, як вони вважають, підтримується рівновага та функціонування економіки на рівні її потенційних можливостей. Кейнсіанці виходять з нееластичності цін і заперечують їхню універсальну здатність регулювати економіку.
Третє. Класики покладаються на здатність економіки до саморегулювання, тому вважають зовнішнє втручання зайвим. Кейнсіанці стверджують, що економіка не здатна власними силами долати порушення рівноваги, скорочення виробництва і безробіття, тому державне втручання є необхідністю.
Коротка історична довідка
Течія прихильників класичного підходу сформувалась в Україні в XIX ст. До неї належали такі видатні економісти, як Т.Степанов, І.Вернадський, М.Бунге. Зокрема, Микола Бунге (професор, ректор Київського університету, у 80-ті роки міністр фінансів) виступав проти втручання держави у приватну ініціативу, за гармонійне суспільство, в якому діють природні закони. Хоч у сфері розподілу доходів він визнавав доцільність державного втручання.
