Структура грошового ринку

 

 

 

3. Попит на гроші

Теорія попиту на гроші базується на "рівнянні обміну" І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншо­го. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд [2]:

м = рд, (з.і)

де М - кількість грошей, що перебуває в обігу (пропозиція гро­шей); V - швидкість обігу грошей; Р ~ рівень цін; <2 - реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), або реальний обсяг вироб­ництва.

Згідно з цим рівнянням можна визначити грошову масу, необ­хідну для розміщення та реалізації реального продукту:

М = Р_в/У. (3.2)

Однак грошова маса, як правило, значно менша (ВВП) в індек­сованих цінах (Рд), оскільки швидкість обігу грошей становить кілька оборотів за рік.

Індекс цін:.

Р = МУ/<2. (3.3)

Формула виражає пряму пропорційну залежність цін від кількості грошей в обігу.

Швидкість обігу грошей:

У = Р()/М. (3.4)

Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернень пропорційна їх кількості (М), то високе значення V зменшує потребу в грошах, в їх додатковій емісії.

Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на рин­ку має дорівнювати величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна замінити на параметр Ми - величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажа­ють зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме вигляд:

М= Р()/У (3.5)

і свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та оберне­но пропорційна швидкості обігу грошей (V).

Чинники впливу на попит на гроші. З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші [1].

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обу­мовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей - чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже, й національного доходу, тим більшим може бути обсяг опе­рацій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

Зміна обсягу валового національного продукту у свою чергу визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсягу реального виробницт­ва, і навпаки, останній може зростати за незмінного рівня цін, чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними тем­пами. Тому зміну абсолютного рівня цін та реального обсягу ви­робництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші.

Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові зао­щадження можуть зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна розмістити у фінансові акти­ви (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо) або зберіга­ти у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відо­мо, що заощадження у формі фінансових активів забезпечують їхнім власникам дохід у вигляді певного процента, тоді як збері­гання активів у формі грошей не дають жодного доходу. І все-таки люди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не в інших альтернативних формах: Величина грошей, що перебуває на руках у населення, залежить від нагальних ви­трат та вигод. У зв'язку з цим вирішення питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів здебіль­шого залежить від норми процента, що в економічній теорії трак­тується як показник альтернативної вартості заощадження гро­шей. Тобто, зростання альтернативної вартості зберігання гро­шей зменшує попит на реальні грошові залишки.

Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традицій­ними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які

можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення ба­гатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнк­тури ринку та ін.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші у кількох напря­мах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору ставку процента і всі інші очіку­вані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікуван­ня погіршення кон'юнктури ринків узагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не у грошовій, і попит на гроші скоротиться.

 

3.4. Пропозиція грошей

Грошовий ринок, як зазначалося раніше, відображає співвідно­шення попиту і пропозиції на гроші. Пропозиція грошей за моне­тарною теорією є альтернативою щодо попиту на гроші. Тобто це дві неподільні і водночас протилежні категорії, два боки одно­го економічного механізму.

_ Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обста­вин спрямувати в оборот.

У системі теоретичного аналізу пропозиції грошей важливе місце посідає показник грошової бази, що часто використовуєть­ся для визначення потенційних можливостей розвитку емісійного процесу та прогнозування динаміки грошової маси. Складовими грошової бази є обов'язкові банківські резерви (касова готівка та депозити у центральному банку), а також готівкові гроші, що перебувають в обігу поза банківською системою.

Елементи, що входять до складу грошової бази (МИ), можна представити у вигляді:

МИ=К_іІ + К_І+К_с + СУ, (3.7)

де Міг - грошова база; К_с{ - сума обов'язкових резервів на вкла­дах до вимоги; К₁ - сума обов'язкових резервів за строковими вкладами; К_с - наднормативні резерви; СУ - готівка в обігу.

Створення грошової бази, що є основою емісії, здійснюється під впливом багатьох чинників.

 

Основні чинники, під впливом яких здійснюється створення грошової бази

збільшення зобов’язань комерційних банків за кредитами, от­риманими від центрального банку; чисті іноземні активи (збільшення або зменшення сальдо іноземних активів), за умов їхньої конвертації у національ­ну валюту викликає розширення або звуження грошової бази; чисті зобов'язання уряду (зростання фінансових зобов'я­зань уряду перед центральним банком, що виникають внас­лідок фінансування дефіциту бюджету у вигляді облігацій державної позики),> не резервні зобов'язання банківських установ (капітал і при­буток від емісійної діяльності, некласифіковані активи і па­сиви, інші зобов'язання) [3,4]. Отже, значна кількість чинників, що впливають на обсяги гро­шової бази, визначається загальноекономічними обставинами і тому не може регулюватися безпосередньо центральним банком, тобто шляхом адміністрування. Тут треба використовувати еко­номічні важелі, й ефект кредитного мультиплікатора підтверджує цей важливий для теорії грошей і емісійної практики висновок.

Ефект кредитного мультиплікатора, що у теорії грошей має назву багаторазової експансії банківських депозитів, полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, який здійснюється за рахунок багаторазових примножень сформованих у банківській системі нових резервів і характеризує спосіб функціонування не окремого банку, а банківської кредитної системи в цілому.

Процес мультиплікації пов'язаний з надходженням нових гро­шей (депозитів) до комерційних банків. Надходження можуть бути:

> готівкою;

> ві0д. операцій на відкритому ринку цінних паперів до скарб­ниці;

> чеками, виписаними на інший банк; кредитами центрального банку.

Розглянемо механізм мультиплікаційного ефекту. Наприклад, у банку А на депозитному рахунку розміщено поточний вклад у сумі 10 000 грн. Дійсна норма обов'язкового резерву становить 10%. У цьому разі 1000 грн. треба перерахувати на резервний рахунок, а решта суми - 9 000 грн. становитиме наднорматив­ний резерв банку, тобто його власний емісійний фонд. Надалі банк А може розмістити свій наднормативний резерв (9 000 грн.) в іншо­му банку Б, який отримає нову депозитну суму - 9 000 грн. Дії банку Б схожі на дії банку А: він також перераховує зі суми вкладу на рахунок резервного фонду десять відсотків, які становлять 900 грн., а решта - 8100 грн. - стає наднормативним резервом банку Б і також може бути розміщена в іншому банку - банку В і т.д.

Ефект кредитного мультиплікатора виникає не лише у міжбанківських операціях, а й під час надання кредиту не банкам, а клієнтам - підприємствам і комерційним організаціям. Усклад­ниться лише процес надходження кредитних ресурсів. Якщо при­пустити, що всі грошові ресурси, отримані небанківським секто­ром від комерційних банків, повернуться назад у банківську сис­тему, то зрештою, ефект кредитного мультиплікатора виявить­ся таким самим, як і в міжбанківському кредитуванні.

Величину грошового мультиплікатора можна виразити мате­матично. Грошово-кредитний мультиплікатор (т) є показником, обернено пропорційним нормі обов'язкового відсотка або нормі резерву (;•). Звідси:

Грошово-кредитний мультиплікатор надає коефіцієнт самозро­стання грошей. Коефіцієнт т називають ще коефіцієнтом експансії депозитних вкладів. Він визначає максимальну кількість нових кредитних (банківських) грошей, яку Морісе утворити кожна одиниця наднормативних резервів за певного показника норми резерву.

Таким чином, грошова база - це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.

Тоді пропозиція грошей (Ми) прямо пропорційна грошовій базі (Міг) і залежить від величини грошового мультиплікатора (т):

М=Ж-т. (3.9)

Він визначає категорію грошей, котра може безпосередньо контролюватися центральним банком, тобто належить до най­важливіших показників діяльності банківської системи з погляду впливу на ситуацію, що складається на грошовому ринку.

За структурою грошова база складається із суми готівки в обігу, готівки у сейфах (залишків кас банків) і резервів комерцій­них банків, що перебувають на рахунках у центральному банку.

Зміна пропозиції грошей (Мз) може бути викликана дією чин­ників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора.

Оскільки грошова база (МУ) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок пев­них операцій цього банку - операцій на відкритому ринку, рефі­нансування комерційних банків, валютної інтервенції. Усі вони здійснюються за його рішеннями, тому й зміна пропозиції грошей у розмірах, адекватних зміні грошової бази, є функцією цент­рального банку.

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинника­ми, що діють незалежно від його волі і можуть самостійно впливвати на обсяг пропозиції грошей [1]. Такими чинниками можуть бути зміни:

> норми обов'язкових резервів;

> облікової ставки;

> типової ринкової процентної ставки;

У процентної ставки за депозитами до запитання;

У обсягу багатства економічних суб'єктів;

У тонізації підприємницької діяльності;

У стану довіри до банків, банківської паніки.

Зміну пропозиції грошей через коливання коефіцієнта муль­типлікації можуть викликати й інші чинники, зокрема сезонні зро­стання потреби населення у готівці, що призводить до зменшення поточних депозитів і зниження процесу мультиплікації, а отже зменшення пропозиції грошей. У цьому ж напрямі відбувається збільшення банками надлишкових резервів напередодні сезонно­го чи будь-якого іншого очікуваного зростання відпливу вкладів для забезпечення своєї ліквідності.

Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чо­тирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників. Це робить управління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію грошей на запланований рівень, не достат­ньо відповідно відрегулювати грошову базу. Для цього треба ще й забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.

 

 

Т 4. Грошова система

Питання:

5. Сутність грошової системи та основні її елементи.

6. Види грошових систем та їх еволюція.

7. Становлення та розвиток грошової системи України.(самостійно)