Страхова компанія має право запропонувати винній стороні відшкодувати збитки на добровільній основі. Звернення до винної особи має бути письмовим з обов’язковим підтвердженням факту отримання винною стороною такого звернення. Особі, винній у настанні страхової події, надається десять днів для надання згоди на добровільне відшкодування збитків. Якщо таку згоду надано, то між страховою компанією та винною особою укладається акт урегулювання матеріальних претензій, в якому зазначається сума, термін відшкодування збитків та обов’язково зазначається, що після відшкодування збитків сторони не будуть звертатися до суду або іншим чином намагатися вимагати повторного відшкодування збитків. У деяких випадках страхова компанія може погодитись на відстрочку із відшкодування збитків або реструктурувати виплати збитків протягом визначеного терміну Якщо винна сторона відмовляється добровільно відшкодувати збитки, то страхова компанія має право звернутися до суду
Звернення з позовом до суду. Якщо винна сторона є юридичною особою,то страхова компанія звертається до господарського суду з цивільним позовом за місцем своєї реєстрації. Якщо винна сторона с фізичною особою, то страхова компанія звертається до суду першої інстанції (районний або місцевий суд) з цивільним позовом за місцем проживання фізичної особи. Термін позовної давності не може перевищувати три роки. Існують вимоги щодо подання цивільного позову, основні з яких: відповідність нормам чинного законодавства, обґрунтоване викладення суті справи та документальне підтвердження отриманих збитків, а також чітка вказівка на винну особу. Страхова компанія має право у Цивільному позові вимагати відшкодування збитків з винної особи, а також суми державного мита, сплаченого компанією за цивільний позов (1% від суми цивільного позову). Крім того, страхова компанія має право просити суд накласти арешт на майно винно особи з метою забезпечення виконання цивільного позову. За результатами розгляду справи суд приймає рішення задовольнити цивільний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні. Якщо суд задовольнив цивільний позов, рішення суду направляється у виконавчу службу при Міністерстві юстиції України для витребування збитків в примусовому порядку.
Відшкодування збитків в примусовому порядку. Виконавча службанаправляє винній особі вимогу виконати рішення суду і відшкодувати збитки страховій компанії. При цьому виконавча служба надає винній особі термін в один календарний місяць. Якщо винна особа в обумовлений термін не виконає рішення суду, то виконавча служба має право здійснити примусове вилучення майна винно особи з метою його продажу та відшкодування збитків страхової компанії. Процес вилучення майна та його продажу виконавчою службою потребує складної процедури провадження.
6. Перестрахування. Особливе значення у діяльності страхової компаніївідводиться політиці перестрахування. Потреба у перестрахуванні виникає тоді, коли зобов’язання страховика за договором більші за фінансові ресурси компанії. Згідно з вимогами Закону України «Про страхування», страхова компанія зобов’язана перестраховувати страхові ризики, якщо страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого страхового фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів.
Перестрахування –процес передачі частини ризику від одного страховикадо іншого. Суть перестрахування полягає в тому, що ризик визначеного об’єкту страхування розподіляється серед декількох страховиків (перестраховиків). Кожна страхова компанія, яка бере участь у перестрахуванні, несе відповідальність і сплачує страхове відшкодування лише в межах ліміту власного утримання. У результаті навіть за умови здійснення значних страхових виплат страховик не втрачає своеї платоспроможності. Разом з тим, у випадку необґрунтованого перестрахування може виникну ти ситуація, коли окремі компанії-перестраховики виявляться неплатоспроможними.
Страховик, який передає ризик на перестрахування, називається перестрахувальником (цедентом), а той що приймає– перестраховиком (цесіонарієм). Частина страхового платежу(премії),що залишається наутриманні компанії-цедента, називається власним утриманням,або лімітомутримання. Процес передачі ризику в перестрахування називається цесією.Цесіонарій, у свою чергу, може одержати захист перестрахування від іншого страховика шляхом укладення нового договору перестрахування, тоді цей процес буде називатися ретроцесією.
Між страховими компаніями можуть укладатися договори перестрахування таких типів:
Факультативний договір укладається по кожному конкретному об’єктустрахування, виходячи з умов страхування. Це індивідуальна угода, яка має відношення до одного ризику і дає учасникам угоди повну свободу: цеденту – у вирішенні питання, яку частину платежу слід залишити на власному утриманні, цесіонарію – у прийнятті ризику в тому чи іншому обсязі. При укладанні договору факультативного перестрахування цеденту і цесіонарію надається можливість самостійно оцінки ризику і прийняття відповідного рішення.
Облігаторний договір зобов’язує цедента до передачі визначених часток вусіх ризиках, прийнятих ним на страхування. Передача цих часток ризику перестраховику відбувається тільки в тому випадку, якщо їх страхова сума перевищує власну участь страховика. З іншого боку, договір облігаторного перестрахування накладає зобов’язання на перестраховика прийняти запропоновані йому в перестрахування частки цих ризиків.
Причини перестрахування:
- приведення потенційно відповідальності по сукупній страховій сумі у відповідність із фінансовими можливостями страховика. З допомогою перестрахування збільшується здатність страхової компанії приймати на себе великі ризики;
- стабілізація прибутку. Перестрахування надає фінансовий захист від катастрофічних або кумулятивних збитків, а отже, допомагає стабілізувати фінансові результати компанії;
- захист страхового портфеля від впливу масових страхових випадків або одиничного страхового випадку;
- перерозподіл потенційних збитків між страховиками.
Як правило, страхова компанія має окремий підрозділ, який безпосередньо здійснює перестрахування. В невеликих компаніях функції перестрахування можуть покладатися на окремого працівника компанії. Згідно з вимогами Нацкомфінпослуг, фахівець, який здійснює операції з перестрахування, повинен пройти відповідне навчання та скласти кваліфікаційний іспит.
В процесі своєї діяльності підрозділ, який займається перестрахуванням, співпрацює з андерайтером з метою оцінки рівня ризику, який приймається на страхування і передається у перестрахування.
До функціональних обов’язків підрозділу перестрахування відноситься
- контроль за розміром страхових сум, що приймаються на страхування;
- розрахунок розмірів страхових сум, які доцільно перестрахувати;
- проведення котирування страхових ризиків, що перестрахуються серед інших страхових компаній;
- пошук оптимального варіанту з перестрахування страхових ризиків з урахуванням розміру тарифу страховика та перестраховика;
- оформлення необхідних документів між учасниками процесу перестрахування.
При ефективній організації роботи підрозділу перестрахування страхова компанія має можливість отримувати додатковий доход від проведення перестрахування. Адже тарифи, за якими укладаються договори страхування та перестрахування, відображають різний рівень цін, який скла дасться на тому чи іншому ринку страхування, і забезпечують можливість отримувати дохід на їх різниці.
7. Інвестування. Функція інвестування дуже важлива у загальнійсукупності операцій, які здійснює страхова компанія. Тимчасово вільні кошти, які належать страховику, формують базу для інвестування. Страхові платежі можуть інвестуватися у доходні активи та приносити інвестиційний доход компанії. Страхова компанія має можливість отримувати додатковий доход, який можна використовувати як для здійснення страхових виплат, так і для збільшення рентабельності бізнесу. Більшість українських страхових компаній не має окремого підрозділу, який би займався інвестиційною діяльністю. Питанням інвестування відводиться недостатньо уваги, тому і доходи від інвестиційної діяльності несуттєві. Разом з тим, зарубіжний досвід свідчить, що страхові компанії розвинутих країн світу отримують значні прибутки від інвестиційної діяльності і виступають найбільшими інвесторами на фондовому ринку та ринку нерухомості.
Для успішного здійснення інвестиційної діяльності страхова компанія повинна дотримуватися таких принципів:
- інвестувати кошти із врахуванням динаміки страхових платежів та страхових виплат;
- не допускати зниження платоспроможності страхової компанії за рахунок низьколіквідних об’єктів інвестування;
- диверсифікувати об’єкти інвестування з точки зору ризику та прибутковості;
- регулярно здійснювати моніторинг інвестиційного ринку;
- аналізувати ситуацію на інвестиційному ринку та своєчасно реагувати на
її зміни.
Страхова компанія самостійно визначає напрямки та методи інвестування згідно із чинним законодавством. Але при цьому вона повинна враховувати вимоги, які висуваються до порядку формування технічних (математичних) резервів. Адже частину коштів, які страхова компанія може інвестувати, становить сума технічних (математичних) резервів, які вона повинна формувати для забезпечення своєї платоспроможності.
При здійсненні операцій на фондовому ринку страхова компанія по винна звертатися до послуг торговця цінними паперами, а при здійсненні операцій з депозитами та банківськими металами співпрацює з банківськими установами.
8. Бухгалтерський облік здійснюється згідно із стандартамибухгалтерського обліку, прийнятими для суб’єктів господарювання, та спеціальними нормативними документами, що стосуються бухгалтерського обліку страхових компаній. Особливість діяльності страхових компаній вимагає дотримання окремих вимог в процесі бухгалтерського обліку, який поділяється на облік страхових платежів, страхових резервів, інвестиційної діяльності та іншої діяльності страхової компанії як суб’єкта господарювання.
9. Ризик-менеджмент охоплює моніторинг та аналіз фінансового станустрахової компанії. Головна мета ризик-менеджменту – відслідковувати процеси, що так чи інакше пов’язані з ризиком, який існує при здійсненні страхової діяльності.
В рамках страхової компанії ризик-менеджмент має два напрямки:
- регулювання рівня ризику на стаді укладання договорів страхування (перестрахування);
- регулювання рівня ризику в цілому по страховій компанії в процесі господарської діяльності.
Функція ризик-менеджменту не обмежується лише контролем за ступенем ризику, більш важливо правильно оцінити причини зміни рівня ризику та виконати необхідні дії, які б дозволили його мінімізувати.
У страховій компанії оцінка ризиків, що приймаються на страхування, є прерогативою андерайтера. При цьому за основу беруться страхові тарифи, розраховані актуарієм. Фактично андерайтер та актуарій є головними спеціалістами страхової компанії, які здійснюють функції ризик-менеджменту, але при цьому їх завдання дещо відрізняються. Якщо для актуарія основною метою є розрахунок страхових тарифів, які відображають середній рівень ризику, притаманний об’єктам страхування, то андерайтер націлений на оцінку рівня ризику по конкретному об’єкту страхування. На практиці бувають випадки, коли функції андерайтера і актуарія виконує одна особа. У невеликих страхових компаніях це цілком логічно, адже актуарій має можливість найбільш кваліфіковано внести зміни до страхових тарифів, виходячи з оцінки ризику конкретного об’єкта страхування. для великих страхових компаній та компаній, які мають розгалужену філіальну мережу, об’єднання в одній особі актуарія та андерайтера не можливе, виходячи з обсягів страхування.
Помилково перекладати функції ризик-менеджменту на бухгалтерію компанії тим самим підміняючи аналіз ризику по компанії складанням звітності для контролюючих органів. Функції ризик-менеджменту та бухгалтерського обліку дещо різні. Якщо бухгалтерський облік фіксує наявні збитки, то ризик-менеджмент ставить собі за мету здійснення превентивних заходів для зменшення імовірності реалізації ризиків.
10. Розробка та впровадження нових страхових продуктів є одним ізважливих напрямків інноваційної діяльності страхової компанії. Для українських страхових компаній характерна ситуація, коли ця діяльність зосереджена у відділах маркетингу Розробка страхового продукту – це комплексна робота усіх підрозділів страхової компанії яка потребує концентрації зусиль працівників компанії для досягнення спільної мети. Маркетингові дослідження при цьому повинні відігравати допоміжну роль та своєчасно відстежувати зміни у пропозиціях на ринку страхових послуг.
Бізнес-процеси, які функціонують у рамках страхової компанії, проявляються через діяльність окремих підрозділів, або так званих бізнес-одиниць, які відповідальні за окремі стадії операційно та фінансово-інвестиційної діяльності. Сукупність підрозділів є основою організаційної структури страхової компанії. Ідеальної моделі організаційної структури страхової компанії не існує. В залежності від економічного потенціалу компанії розробляються різні модифікації та варіанти.
Основні терміни:
лінійна структура, функціональна структура, лінійно-функціональна структура, лінійно-штабна структура, дивізіональна структура, стратегічний менеджмент, кадрове забезпечення, мотивація персоналу, комунікації, програмний комплекс страхової компанії, бази даних, страхова статистика.
Контрольні питання:
1. Охарактеризуйте основні типи організаційних структур управління страхової компанії.
2. В чому полягає різниця між стратегічним та оперативним управлінням?
3. Назвіть основні підходи до визначення стратегії бізнесу.
4. Назвіть функції стратегічного менеджменту страхової діяльності.
5. Сформулюйте завдання стратегічного фінансового аналізу.
6. Вкажіть, які ключові показники необхідно використовувати у стратегічному фінансовому аналізі страхової компанії.
7. Сформулюйте основні етапи формування фінансової стратегії страхової компанії.
