Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“ема 8 ѕол≥тика та етнонац≥ональн≥ в≥дносини




ѕлан:

 

1. ѕон€тт€ етносу, теор≥њ етносу

2. –озвиток етн≥чних процес≥в

3. ѕон€тт€ - "етн≥чна група", "нац≥€", "народ", "нац≥ональн≥сть" та ≥н.

4. Ќац≥ональна ≥де€ та нац≥ональна св≥дом≥сть

5. —тад≥њ формуванн€ нац≥њ

6. ≈тапи пол≥тичноњ активност≥ населенн€

7. ѕол≥тична суверен≥зац≥€

8. «авданн€ та ефективн≥сть етнопол≥тики.

 лючов≥ слова ≥ терм≥ни: нац≥€, етнонац≥ональн≥ сп≥льноти, суверен≥тет, пол≥тичне самовизначенн€, нац≥ональна ≥де€, патр≥отизм.

≈тнонац≥ональн≥ процеси та рухи завжди виступали могутн≥м чинником розвитку цив≥л≥зац≥њ. Ќа початку нового, третього тис€чол≥тт€ вони не лише зумовили докор≥нн≥ зм≥ни €к рег≥онального, так ≥ глобального масштабу, а й призвели до величезних конфл≥кт≥в ≥ жертв.

ƒл€ сучасноњ епохи характерне т€ж≥нн€ до нац≥ональноњ суверен≥зац≥њ в орган≥чн≥й Їдност≥ ≥з забезпеченн€м гармон≥зац≥њ етн≥чних ≥нтерес≥в ≥ потреб на основ≥ демократичних, гуман≥стичних принцип≥в, загальнолюдських вартостей. ≤ ц≥лком очевидно, що в≥д того, €к розвиватимутьс€ ц≥ процеси, €к етнопол≥тика р≥зних держав зможе забезпечувати прогнозуванн€ й регул€ц≥ю останн≥х, значною м≥рою залежатимуть майбутнЇ людства, його перспективи €к неповторного феномена у ¬сесв≥т≥.

Ћюдство складаЇтьс€ з багатьох р≥зних етнос≥в, тобто народ≥в. ƒавньогрецький терм≥н "етнос " етимолог≥чно означаЇ " народ", "плем'€", "згра€", "натовп", "група людей" тощо. ѕричому давн≥ греки, в≥др≥зн€ючи себе в≥д негрек≥в, саме останн≥х називали етносами. ” такому розум≥нн≥ д≥ставали в≥дображенн€ культурно-побутов≥ в≥дм≥нност≥ негрек≥в. ¬≥тчизн€ним екв≥валентом цього терм≥на стало слово "народ ". ѕричому цим словом стали означувати "своњх ", а терм≥ном "етнос" - "чужих ", ≥нородц≥в. Ќин≥ "етнос " вживаЇтьс€ €к науковий терм≥н дл€ визначенн€ вс≥х тип≥в етн≥чних сп≥льнот, а "народ " набув соц≥ально-пол≥тичного ≥ геопол≥тичного значенн€. ” сучасн≥й науц≥ склалос€ принаймн≥ два трактуванн€ етносу. ѕредставники етнограф≥чноњ школи розгл€дають етнос €к певну соц≥ально-≥сторичну систему, ≥нш≥ вчен≥ - €к форму ≥снуванн€ Homo sapiens, тобто €к природний феномен.

¬изнанн€ за етносом соц≥ально-≥сторичноњ сутност≥ даЇ змогу розгл€дати ≥ будувати перспективу його розвитку, визначати певн≥ його етапи, ступен≥ зр≥лост≥ тощо. ѕриродознавчий п≥дх≥д потребуЇ анал≥зу впливу географ≥чного ландшафту на етнос, рол≥ етн≥чних контакт≥в, на ви€вленн€ ≥манентних механ≥зм≥в розвитку етнос≥в.

ўо ж визначаЇ обличч€ етносу, що приводить його у стан активноњ д≥€льност≥? —еред численних концепц≥й привертаЇ увагу теор≥€ пас≥онарност≥. ѕас≥онарн≥сть - ознака, €ка виникаЇ внасл≥док мутац≥њ (пас≥онарного поштовху) та утворюЇ всередин≥ попул€ц≥њ певну к≥льк≥сть людей, що мають посилене т€ж≥нн€ до д≥њ. ÷≥ люди - пас≥онар≥њ. ≈нерг≥€ розвитку виникаЇ у певних людей €к дом≥нанта, непереборне внутр≥шнЇ прагненн€ до д≥€льност≥ дл€ дос€гненн€ певноњ мети. «а ц≥Їю теор≥Їю, енерг≥€ розвитку етносу, або пас≥онарн≥сть, не може збер≥гатис€ на одному р≥вн≥. ¬она маЇ певн≥ фази - п≥днесенн€, певноњ ≥нерц≥йност≥ й занепаду. ѕас≥онарн≥сть ви€вл€Їтьс€ у людини €к нездоланний пот€г до д≥€льност≥ заради ≥деалу, сусп≥льно значущоњ мети, заради дос€гненн€ €коњ нер≥дко доводитьс€ жертвувати ≥ житт€м ≥нших людей, ≥ своњм власним. —аме ц€ сила прискорюЇ еволюц≥ю таких специф≥чних людських сп≥льнот, €к етноси.

≈тнос - сталий колектив людей, що склавс€ в результат≥ природного розвитку на основ≥ специф≥чних стереотип≥в св≥домост≥ й повед≥нки. ÷е б≥осоц≥альна система, €ка протиставл€Ї себе ус≥м ≥ншим аналог≥чним колективам людей за принципом "ми - не ми", "своњ - чуж≥", "ми так≥, а решта - ≥нш≥". “аке усв≥домленн€ своЇњ Їдност≥ й само≥дентиф≥кац≥€ Ї в≥дображенн€м компл≥ментарност≥ €к п≥дсв≥домого в≥дчутт€ взаЇмноњ симпат≥њ та сп≥льност≥ людей. ¬изнанн€ людською сп≥льнотою своЇњ Їдност≥ Ї головною ознакою етносу €к системи.

≤снуЇ ≥ р€д ≥нших важливих ознак (мова, культура, територ≥альна Їдн≥сть, сп≥льн≥сть економ≥чного житт€, самоназва (етнон≥м) та ≥н.), €к≥, однак, не Ї обов'€зковими дл€ визначенн€ того чи ≥ншого колективу €к етносу, бо неприйн€тн≥ дл€ вс≥х випадк≥в етн≥чноњ ≥стор≥њ.

—амо≥дентиф≥кац≥€ з певним етносом Ї не лише ознакою останнього, а й системним зв'€зком м≥ж людьми. ÷е ототожненн€ в≥дображаЇ у св≥домост≥ людей об'Їктивно ≥снуючу ц≥л≥сн≥сть етносу €к системи.

≈тн≥чна належн≥сть - продукт не лише св≥домост≥, а й природи людини, в≥дображенн€ певноњ ф≥зичноњ або б≥олог≥чноњ реальност≥. «розум≥ти останню можна т≥льки шл€хом анал≥зу виникненн€ й зникненн€ етнос≥в, а також встановленн€ в≥дм≥нностей м≥ж ними, характеру етн≥чноњ спадкоЇмност≥, тобто в результат≥ етногенезу.

≈тнос ≥снуЇ за вс≥х формац≥й ≥ соц≥ально-пол≥тичних режим≥в. Ћ. √ум≥льов визначав етнос €к б≥олог≥чну одиницю, що таксоном≥чно стоњть нижче виду €к populatio, а сам етн≥чний под≥л людства - €к один ≥з способ≥в адаптац≥њ у ландшафтах (не ст≥льки у структур≥, ск≥льки у повед≥нц≥). ‘еномен етносу належить до б≥огеограф≥чних, а не ≥сторико-соц≥альних €вищ.

 ожний етнос маЇ ориг≥нальну структуру, €ка сприймаЇтьс€ людьми €к етн≥чна ц≥л≥сн≥сть. ” тих випадках, коли структура стираЇтьс€ й етнос опин€Їтьс€ на меж≥ асим≥л€ц≥њ ≥ншими сп≥льнотами, залишаЇтьс€ ≥нерц≥€, тобто традиц≥€. ƒоти, доки ≥нерц≥€ не вичерпаЇтьс€, люди належатимуть до даного етносу. ≤ при цьому не маЇ значенн€, чи говор€ть ц≥ особи мовою своњх предк≥в, чи додержують њх обр€д≥в, чи шанують своњ древн≥ пам'€тки, чи живуть на земл≥, €ка Ї њх батьк≥вщиною.

≈тноси характеризуютьс€ сп≥льн≥стю повед≥нкових рис, що передаютьс€ в≥д покол≥нн€ до покол≥нн€ з допомогою механ≥зму умовно-рефлекторноњ сигнальноњ спадковост≥. ÷≥ риси не випадков≥, вони виробл€ютьс€ у процес≥ адаптац≥њ людей у етн≥чному та ландшафтному середовищ≥ й утворюють стереотип повед≥нки етн≥чноњ сп≥льноти. —тереотип повед≥нки Ї фундаментом етн≥чноњ традиц≥њ, €ка включаЇ культурн≥ й св≥тогл€дн≥ засади, форми сп≥вжитт€ ≥ господарства Ч неповторн≥ за своњми особливост€ми у кожному етнос≥.

ѕовед≥нка, тобто здатн≥сть пристосувати орган≥зм до нових умов, Ї результатом б≥олог≥чноњ ознаки - здатност≥ до м≥нливост≥. ѕроте останн€ не безмежна, тому ≥стор≥€ знаЇ ≥ процеси вимиранн€ етнос≥в. ѕо€ва ж нових етн≥чних сп≥льнот означаЇ, що завд€ки здатност≥ до м≥нливост≥ трансформувавс€ стереотип повед≥нки, а отже, виникла нова традиц≥€ або сигнальна спадков≥сть, тобто нова культура, €ка докор≥нно в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д попередньоњ. ÷им визначаЇтьс€ ≥ перех≥д людини з одного етн≥чного колективу до ≥ншого.

«в≥дси випливаЇ, що немаЇ людей поза етносами. ќсоба може не знати про своЇ походженн€, забути р≥дну мову (або не знати њњ зовс≥м), не мати характерних дл€ даного етносу рел≥г≥йних у€влень, але повед≥нка у колектив≥ - обов'€зкова умова њњ бутт€. ј оск≥льки саме характер повед≥нки визначаЇ етн≥чну належн≥сть, то вс≥ люди причетн≥ до етносфери. “акий п≥дх≥д даЇ можлив≥сть розгл€дати етнос €к €вище глобальне, що маЇ власн≥ законом≥рност≥ становленн€, тобто по€ви, видозм≥ни й зникненн€ (етногенезу).

 

≤≤.

—оц≥альн≥ й етн≥чн≥ процеси р≥зн≥ за своЇю природою. якщо спонтанний сусп≥льний розвиток безперервний, глобальний, у ц≥лому прогресивний, то етн≥чний - дискретний, хвилепод≥бний ≥ локальний. «б≥г м≥ж сусп≥льними та етн≥чними ритмами випадковий (наприклад, розпад зах≥дноњ частини –имськоњ ≥мпер≥њ ≥ одночасно зникненн€ давньоримського етносу). як правило, розпад ≥мпер≥й ≥ зникненн€ певного соц≥уму актив≥зуЇ етн≥чн≥ процеси (це переконливо засв≥дчуЇ ≥стор≥€ етн≥чного розвитку в ”крањн≥), стаЇ њх катал≥затором.

«агальна ознака динам≥чного стану будь-€кого етносу - здатн≥сть новоњ попул€ц≥њ до так званого "наднапруженн€ ", €ке ви€вл€Їтьс€ або у перетворенн≥ природи, або у м≥грац≥€х, теж пов'€заних з≥ зм≥ною ландшафту на освоюваних територ≥€х, або у п≥двищен≥й ≥нтелектуальн≥й, в≥йськов≥й, орган≥зац≥йно-державн≥й, торговельн≥й та ≥нш≥й д≥€льност≥. ћайже вс≥ в≥дом≥ етноси згрупован≥ у своЇр≥дн≥ конструкц≥њ - " культури ", або "суперетн≥чн≥ц≥л≥сност≥ ". —початку етнос займаЇ район, де в≥н з'€вивс€ ≥ контактуЇ, не завжди мирно, ≥з своњми "однол≥тками". «годом, набравши сили, в≥н м≥груЇ, залишивши на батьк≥вщин≥ частину свого складу. ѕри цьому в≥н обов'€зково втрачаЇ частину, ≥ досить значну, свого перв≥сного запасу енерг≥њ. ƒе€к≥ етн≥чн≥ групи гинуть, а ≥нш≥, опинившись в ≥зол€ц≥њ в≥д могутн≥х сус≥д≥в, перетворюютьс€ на ≥зольован≥, рел≥ктов≥ етноси, €к≥ не мають н≥ приросту населенн€, н≥ саморозвитку сусп≥льного бутт€, а модиф≥кац≥њ в≥дбуваютьс€ лише за впливу сус≥д≥в.

ќтже, етногенез можна зрозум≥ти €к взаЇмод≥ю великоњ к≥лькост≥ етногенез≥в у тих чи ≥нших рег≥онах. –итм≥чност≥ тут немаЇ. —постер≥гаЇтьс€ не саморозвиток, а вплив своЇр≥дних поштовх≥в, п≥сл€ €ких ≥нерц≥€ поступово згасаЇ. ƒл€ спонтанного сусп≥льного розвитку по сп≥рал≥ етносфера ≥ етногенез Ї фоном. ≈тнос завжди взаЇмод≥Ї з ландшафтом ≥ техносферою. ÷≥ зв'€зки не випадков≥ й залежать в≥д характеру адаптац≥њ та р≥вн€ розвитку продуктивних сил. ќтже, етнос не випадкове з≥бранн€ людей, а €вище розвитку географ≥чноњ оболонки планети, що зд≥йснюЇ на н≥й перебудови, пор≥вн€льн≥ з геолог≥чними переворотами. ÷е особлива система ≥з соц≥альних ≥ природних одиниць з притаманними њм елементами, ц≥л≥сн≥сть р≥зних за смаками ≥ зд≥бност€ми людей, продукт≥в њх д≥€льност≥, традиц≥й, географ≥чного середовища, етн≥чного оточенн€ ≥ ступен€ пас≥онарност≥.

–≥зн≥ етноси мають р≥зн≥ показники р≥вн€ активност≥. ÷€ теза маЇ основоположне значенн€ дл€ розум≥нн€ своЇр≥дност≥ розвитку етнос≥в у соц≥альному, економ≥чному, культурному та пол≥тичному аспектах. ≤ €кщо один етнос намагаЇтьс€ пристосуватис€ до ≥ншого, в €кого ≥нший р≥вень активност≥, або, що ще г≥рше, нав'€зати ≥ншому народов≥ своњ стереотипи етн≥чного розвитку, то це спричин€Їтьс€ до негативних насл≥дк≥в, адже порушуЇ природний розвиток етносу. ¬ цьому зв'€зку особливоњ актуальност≥ набуваЇ думка Ћ. √ум≥льова про необх≥дн≥сть збереженн€ етносом свого досв≥ду, своњх традиц≥й сусп≥льного житт€: "ћехан≥чне перенесенн€ в умови –ос≥њ зах≥дноЇвропейських традиц≥й повед≥нки дало мало доброго, ≥ це не дивно. јдже рос≥йський суперетнос виник на 500 рок≥в п≥зн≥ше. ≤ ми, ≥ зах≥дноЇвропейц≥ завжди цю р≥зницю в≥дчували, усв≥домлювали ≥ за "своњх" один одного не вважали. ќск≥льки ми на 500 рок≥в молодш≥, то, €к би ми не вивчали Ївропейський досв≥д, ми не зможемо зараз домогтис€ добробуту ≥ звичањв, характерних дл€ ™вропи. Ќаш в≥к, наш р≥вень пас≥онарност≥ передбачають зовс≥м ≥нш≥ ≥мперативи повед≥нки... «вичайно, можна спробувати "ув≥йти в коло цив≥л≥зованих народ≥в", тобто у чужий суперетнос. јле, на жаль, н≥що не даЇтьс€ дарма. “реба усв≥домлювати, що ц≥ною ≥нтеграц≥њ –ос≥њ ≥з «ах≥дною ™вропою в будь-€кому випадку буде повна в≥дмова в≥д в≥тчизн€них традиц≥й ≥ наступна асим≥л€ц≥€ ".

…детьс€, отже, про загальну законом≥рн≥сть розвитку етнос≥в. —пециф≥чн≥ ж особливост≥ значною м≥рою залежать в≥д ц≥лого р€ду чинник≥в - €к соц≥ально-економ≥чних, пол≥тичних, так ≥ культурно-психолог≥чних.

–озвиток етнос≥в, €к уже зазначалос€, не зб≥гаЇтьс€ з≥ зм≥ною сусп≥льно-економ≥чних формац≥й. ¬одночас певн≥ фази, етапи, пер≥оди функц≥онуванн€ етн≥чних сп≥льнот зумовлен≥ також соц≥ально-економ≥чними чинниками, лег≥тим≥зац≥Їю конкретних територ≥альних, державотворчих, культурних зм≥н ≥ перетворень. “ому ц≥ фази Ї в≥дображенн€м ступен€ "зр≥лост≥" тих чи ≥нших етнос≥в, хоча критер≥њ тут досить умовн≥ й умогл€дн≥. “радиц≥йно ступен≥ "зр≥лост≥" пов'€зують з утворенн€м певних етн≥чних сп≥льнот - племен≥, народу, нац≥њ. «м≥ни у склад≥ й способ≥ житт€ певного етносу або навколо нього ≥ зв'€зку з ним (у навколишньому соц≥альному середовищ≥, у стосунках ≥з сус≥дами, всередин≥ його структурних елемент≥в), €к≥ зумовлюють сутн≥сн≥ зрушенн€ в його бутт≥ €к суб'Їкта людськоњ ≥стор≥њ та пол≥тичних в≥дносин, прийн€то називати етн≥чними процесами. —аме в динам≥чному смисл≥ етн≥чн≥ процеси розвиваютьс€ в двох р≥зновидах - етноеволюц≥йному й етнотрансформац≥йному. ÷≥ р≥зновиди мають р≥зну сутн≥сну диференц≥ац≥ю по широкому спектру анал≥зу: критер≥€х оц≥нки, аспектах ≥ параметрах зд≥йсненн€, зумовлюючих ≥ руш≥йних чинниках, спр€мованост≥ розгортанн€, системност≥ взаЇмозв'€зк≥в, результативност≥. ќбидва р≥зновиди етн≥чних процес≥в можна квал≥ф≥кувати не лише €к динам≥чн≥ зрушенн€, а й €к типи соц≥ально-пол≥тичних зм≥н, що мають, у свою чергу, п≥дтипи.

≈тноеволюц≥йн≥ процеси зумовлен≥ здеб≥льшого соц≥ально-економ≥чними ≥ пол≥тико-культурними чинниками, контактно-дисконтактними в≥дносинами одного чи к≥лькох етнос≥в - з ≥ншими, спор≥дненими, близькими. ÷≥ процеси - ≥ за першим ≥мпульсом, ≥ за глибинною зумовлен≥стю, ≥ за сутн≥стю - синтез багатор≥вневоњ взаЇмод≥њ р≥зних чинник≥в: економ≥чно-господарських, ≥сторико-пол≥тичних, природно-географ≥чних, геопол≥тичних тощо. ÷е, наприклад, процесн≥ €вища тимчасовоњ м≥грац≥њ ц≥лих етнос≥в або њх частин на нов≥ територ≥њ (сезонн≥ перем≥щенн€); догов≥рно-господарськ≥, погоджен≥ м≥ж державами ≥ внутр≥шньодержавними ≥нстанц≥€ми, тимчасов≥ перем≥щенн€ груп населенн€ (скаж≥мо, освоЇнн€ €когось краю); адм≥н≥стративн≥ - з пол≥тичним ≥ культурно-≥сторичним "обірунтуванн€м" - депортац≥њ; анекс≥он≥стсько-насильницьке приЇднанн€ одн≥Їю державою частини чужоњ територ≥њ зперем≥щенн€м туди свого населенн€. ¬ результат≥ зм≥нюютьс€ склад даного етносу чи њх групи, структурна орган≥зац≥€ елемент≥в матер≥альноњ, духовноњ ≥ моральноњ культури, спос≥б житт€ ≥ побут даного етносу чи њх груп.

«начно глибше й ≥стотн≥ше впливають на етноси етнотрансформац≥йн≥ процеси. ¬они зумовлен≥ здеб≥льшого взаЇмод≥Їю етн≥чних сп≥льнот або њх частин, що спричин€Ї зм≥ни самосв≥домост≥ всього етносу або його частин, включенн€ перифер≥йних його груп ≥ елемент≥в до складу ≥нших етнос≥в ≥ нав≥ть припиненн€ ≥снуванн€ одних етнос≥в та виникненн€ на ≥сторичн≥й арен≥ ≥нших. ¬и€вами такоњ взаЇмод≥њ етнос≥в можуть бути: ем≥грац≥€ ≥стотних масив≥в €когось етносу ≥ "запл≥дненн€" ним ≥нших етнос≥в, але ≥з збереженн€м рис етногенезу, "своЇњ кров≥" (д≥аспора); створенн€ ≥ розпад пол≥етн≥чних державно-пол≥тичних утворень, що зумовлюють пересуванн€ р≥зноетн≥чних шар≥в населенн€ в межах нових державних кордон≥в ≥ внутр≥шнЇ перекроюванн€ кордон≥в проживанн€ етнос≥в (створенн€ ћосковського царства, три под≥ли ѕольщ≥ м≥ж "великими державами" та ≥н.); в≥йни та м≥жнародн≥ конфл≥кти, що завершуютьс€ анекс≥Їю чужих територ≥й ≥ перекроюванн€м прикордонних обрис≥в м≥сцеперебуванн€ р≥зноетн≥чних ≥сторичних сп≥льнот.

як еволюц≥йн≥, так ≥ трансформац≥йн≥ процеси призвод€ть до сутн≥сних зм≥н у етнопол≥тичних сп≥льнотах. √оловн≥ з них - етн≥чна консол≥дац≥€ й етн≥чна асим≥л€ц≥€. ѕричинами консол≥дац≥њ можна вважати:

1) господарський розвиток рег≥он≥в певноњ крањни;

2) ≥нтенсивну урбан≥зац≥ю ≥ в≥дпов≥дно ослабленн€ почутт€ етн≥чноњ належност≥;

3) зростанн€ соц≥ально-економ≥чних, пол≥тичних ≥ культурних зв'€зк≥в м≥ж народами;

4) мовну пол≥тику держави, розвиток Їдиноњ системи осв≥ти тощо;

5) особливост≥ нац≥онально-державного буд≥вництва, в результат≥ чого кордони республ≥к, областей, округ≥в не зб≥гаютьс€ з етн≥чними кордонами.

≈тн≥чна асим≥л€ц≥€ зумовлена д≥Їю таких чинник≥в, €к:

1) економ≥чн≥, коли посиленн€ господарських зв'€зк≥в м≥ж р≥зними етн≥чними групами в районах њх сп≥льного проживанн€ призводить до стиранн€ суттЇвих етн≥чних ознак;

2) внутр≥шн≥ м≥грац≥њ, коли люди потрапл€ють у ≥ноетн≥чне середовище;

3) етн≥чно зм≥шан≥ шлюби;

4) мовна асим≥л€ц≥€, коли народи втрачають колишню мову ≥ вважають р≥дною мову ≥ншого етносу;

5) посиленн€ духовноњ ≥ культурноњ взаЇмод≥њ народ≥в;

6) урбан≥зац≥€.

 ≥нцевими показниками етн≥чноњ асим≥л€ц≥њ Ї динам≥ка зм≥ни чисельност≥ народ≥в, мовна асим≥л€ц≥€ ≥ зм≥на етн≥чноњ самосв≥домост≥, етн≥чне зм≥шуванн€ населенн€ внасл≥док зростанн€ числа м≥жетн≥чних шлюб≥в. „исельн≥сть одних етнос≥в зб≥льшуЇтьс€ (наприклад, рос≥€н), ≥нших - зменшуЇтьс€ (карел≥в, мордви та ≥н.).

≤≤≤.

ƒл€ з'€суванн€ рол≥ етнос≥в у пол≥тиц≥, њх функц≥й €к суб'Їкт≥в пол≥тичних процес≥в необх≥дно ч≥тко визначити зм≥ст таких пон€ть, €к "етн≥чна група", "нац≥€", "народ", "нац≥ональн≥сть" та ≥н.

≈тн≥чна група - сп≥льнота людей, спор≥днених або хоча б близьких за ≥сторичним походженн€м, етногенезом, мовою сп≥лкуванн€, нин≥шньою або минулою територ≥Їю проживанн€, рисами матер≥альноњ ≥ духовноњ культури, звича€ми та ≥ншими ознаками. ” визначенн≥ сп≥льноти €к "групи" розм≥р, обс€г етномаси людей рол≥ не в≥д≥граЇ (€к правило, це велик≥ маси людей). “ут важлив≥ лише риси й ознаки однотиповоњ характеристики цих людей: у чомусь вони спор≥днен≥ або близьк≥, але з певного часу ≥ через конкретн≥ обставини живуть нар≥зно. ” пол≥тико-етнолог≥чному план≥ статус етн≥чноњ групи визначаЇтьс€ трьома основними параметрами:

1) частини, компоненти цього умовно вз€того "етн≥чного ц≥лого" живуть на великих географ≥чних просторах, збер≥гаючи у в≥дносн≥й ц≥л≥сност≥ основн≥ типолог≥чн≥ риси своЇњ етногенезисноњ орган≥зац≥њ;

2) не мають Їдиного державного утворенн€, що суверен≥зуЇ њхню пол≥тичну волю ≥ забезпечуЇ њхнЇ правове самовизначенн€;

3) покинувши родову етноойкумену, далеко за межами батьк≥вщини створили (або створюють) нов≥ етнокультурн≥ ареали. —ьогодн≥ це, наприклад, еск≥моси (що проживають у –ос≥њ,  анад≥, —Ўј, √ренланд≥њ, ≥нших п≥вн≥чних крањнах), араби (у багатьох крањнах јз≥њ ≥ јфрики), ≥нд≥анц≥ (в ус≥х крањнах ѕ≥вн≥чноњ ≥ Ћатинськоњ јмерики), Їврењ (в ус≥х крањнах св≥ту, Ї нав≥ть уганд≥йськ≥, "чорн≥" Їврењ).

≤нтеграц≥€ господарсько-економ≥чного ≥ пол≥тико-культурного житт€ сучасного взаЇмозалежного ≥ суперечливого Їдиного людства об'Їктивно зумовлюЇ два процеси: "розпорошуЇ" велик≥ етноси на дифузн≥ групи ≥ прошарки, тобто перетворюЇ велик≥ етн≥чн≥ ц≥л≥сност≥ на етн≥чн≥ групи, а вже ≥снуюч≥ етн≥чн≥ групи консол≥дуЇ у мегаЇдност≥ - надетн≥чн≥ сп≥льноти.

¬икористанн€ пон€тт€ " народн≥сть " Ї насл≥дком формац≥йного п≥дходу до визначенн€ сут≥ етносоц≥альних сп≥льнот. ÷ього терм≥на можна просто уникнути, причому безбол≥сно дл€ наукового анал≥зу. “а й зах≥дна пол≥толог≥€ не використовуЇ його, слушно вважаючи, що це веде до певноњ дискрим≥нац≥њ (не т≥льки в теор≥њ, а й на практиц≥) народ≥в, €к≥ "не доросли до р≥вн€" нац≥й.

«а стал≥нським визначенн€м ознак нац≥њ (чотири ознаки Ч сп≥льн≥сть територ≥њ, економ≥чного житт€, мови, особливост≥ псих≥чного складу ≥ культури), в≥дсутн≥сть хоча б одн≥Їњ з них призводить до втрати нац≥Їю свого "статусу". ѕри цьому ≥гнорувалас€ найважлив≥ша умова - державн≥сть. ÷е було фальшивим обірунтуванн€м "неповноц≥нност≥" ц≥лого р€ду народ≥в, "незаконност≥" њхн≥х справедливих вимог щодо нац≥онального самовизначенн€, створенн€ самост≥йних державних утворень.

—учасна зах≥дна концепц≥€ нац≥њ ірунтуЇтьс€ на найважлив≥ш≥й ознац≥ - нац≥ональн≥й держав≥ на певн≥й територ≥њ або змаганн≥ до нењ. Ќа в≥дм≥ну в≥д незах≥дноњ, "етн≥чноњ" концепц≥њ зах≥дна, територ≥альна, вважаЇ нац≥ональну (тобто державну) територ≥ю самодостатньою, адже "автарк≥€ Ч це не лише захист св€щенного р≥дного краю, а й захист економ≥чних ≥нтерес≥в" (≈. —м≥т). ¬≥дтак найголовн≥шими рисами нац≥ональноњ ≥дентичност≥, за —м≥том, Ї:

1) ≥сторична територ≥€, або р≥дний край;

2) сп≥льн≥ м≥фи та ≥сторична пам'€ть;

3) сп≥льна масова, громадська культура;

4) Їдин≥ юридичн≥ права та обов'€зки дл€ вс≥х член≥в;

5) сп≥льна економ≥ка з можлив≥стю пересуватись у межах нац≥ональноњ територ≥њ.

ќтже, нац≥ю зах≥дна етнопол≥толог≥€ визначаЇ €к " сукупн≥сть людей, що маЇ власну назву, свою ≥сторичну територ≥ю, сп≥льн≥ м≥фи та ≥сторичну пам'€ть, сп≥льну масову, громадську культуру, сп≥льну економ≥ку ≥ Їдин≥ юридичн≥ права та обов'€зки дл€ вс≥х член≥в".

 

≤”.

¬ажливою ≥ неодм≥нною ознакою нац≥њ необх≥дно вважати нац≥ональну самосв≥дом≥сть. ÷е усв≥домленн€ нац≥Їю, людиною або певною сп≥льнотою своЇњ належност≥ до нац≥њ, сп≥льност≥ ≥сторичноњ дол≥ його представник≥в, своЇр≥дност≥ д≥њ геопол≥тичних, соц≥опсих≥чних, ≥сторичних чинник≥в, неповторност≥ характеру, темпераменту, ментал≥тету, психолог≥њ, культури. Ќац≥ональна самосв≥дом≥сть пов'€зана ≥з само≥дентиф≥кац≥Їю нац≥њ. “ут не лише етн≥чна самосв≥дом≥сть, що пол€гаЇ в усв≥домленн≥ етносом себе €к сп≥льноти на основ≥ характеролог≥чних рис, за ознакою пор≥вн€льного протиставленн€ "ми - вони", але й державна, пол≥тична, €к правило, пол≥етн≥чна само≥дентиф≥кац≥€ на основ≥ ос€гненн€ нац≥ональноњ ≥дењ та усв≥домленн€ нац≥ональних ≥нтерес≥в, вартостей, ≥сторичноњ дол≥. «в≥дси прагненн€ нац≥њ зберегти ц≥ особливост≥, не п≥ддатис€ асим≥л€ц≥њ, розвивати нац≥ональну мову, традиц≥њ, звичањ, певн≥ рел≥г≥йн≥ в≥руванн€ тощо. «в≥дси й прагненн€ до нац≥онально-культурноњ ≥ нац≥онально-територ≥альноњ автоном≥њ, економ≥чного, пол≥тичного суверен≥тету, створенн€ нац≥онального, громад€нського сусп≥льства, держави.

”с≥ ц≥ та ≥нш≥ справедлив≥ вимоги д≥стають оформленн€ в нац≥ональн≥й ≥дењ. ќстанн€ стаЇ акумул€тором нац≥ональних програм, позиц≥й, гасел, руш≥Їм нац≥онального прогресу, основою нац≥онального руху. Ќац≥ональна ≥де€ становить в≥дтак платформу нац≥онал≥зму. јдже останн≥й, на думку —м≥та, - "≥деолог≥чний рух за дос€гненн€ й утвердженн€ незалежност≥, Їдност≥, ≥дентичност≥ нац≥њ", "пол≥тична ≥деолог≥€ з культурною доктриною в центр≥".

ƒолаючи тривалу ≥деолог≥чну "окупац≥ю" пон€тт€ "нац≥онал≥зм", його негативну забарвлен≥сть у рад€нському сусп≥льствознавств≥, необх≥дно визнати нарешт≥ (€к це давно зробили зах≥дн≥ пол≥тологи) прогресивний зм≥ст нац≥онал≥зму, його конструктивну пол≥тичну спр€мован≥сть, позитивний, формотворчий, тобто нац≥отворчий, потенц≥ал, моб≥л≥зуючу роль у соц≥альн≥й творчост≥ нац≥њ. —л≥д погодитис€ ≥з слушними висновками зах≥дних пол≥толог≥в щодо нац≥онал≥зму.

Ќа думку ≈. √елнера, концепц≥€ "своЇњ" держави, що охоплюЇ одну культуру ≥ маЇ ур€д, €кий належить до ц≥Їњ культури, ≥ Ї сутн≥стю нац≥онал≥зму. ќстанн≥й стаЇ пол≥тичним принципом, €кий передбачаЇ, що "пол≥тичне ≥ нац≥ональне ц≥ле повинн≥ зб≥гатис€". Ќац≥€, тобто нос≥й пол≥тичного суверен≥тету в новий час, народжуЇтьс€ з нац≥онал≥зму, а не навпаки. ≤ндустр≥альна ера стане ерою нац≥онал≥зму, а не ≥нтернац≥онал≥зму.

“акий п≥дх≥д даЇ змогу об'Їктивно оц≥нити нац≥онал≥зм €к нев≥д'Їмну складову сучасних пол≥тичних процес≥в, найвпливов≥шу ≥дейну теч≥ю, один з наймогутн≥ших сусп≥льних рух≥в, ефективний зас≥б масовоњ пол≥тичноњ моб≥л≥зац≥њ та соц≥альноњ творчост≥. ѕравильна оц≥нка нац≥онал≥зму (а нин≥ в≥домо к≥лька дес€тк≥в визначень цього пон€тт€) уможливлюЇ оптимальну етнопол≥тику, що обов'€зково передбачаЇ ≥ м≥н≥м≥зац≥ю вс≥л€ких пол≥тичних спекул€ц≥й та деформац≥й на ірунт≥ нац≥онал≥зму, €к≥ в теоретичному план≥ набувають вигл€ду етноцентризму, а в практично-пол≥тичному - м≥жнац≥ональних конфл≥кт≥в.

Ќац≥ональна ≥де€ зумовлюЇ теоретичн≥, ≥деолог≥чн≥ засади нац≥ональноњ св≥домост≥. ¬она маЇ стати адекватною сучасним нац≥ональним ≥ св≥товим процесам, бути включеною в них, осмисленою в њх контекст≥, достатньою м≥рою скоригованою. ¬≥дтак нац≥ональна ≥де€ маЇ визначити ≥ водночас в≥добразити, вт≥лити нац≥ональн≥ ≥нтереси, мету, пр≥оритети.

—учасний етап розвитку украњнськоњ нац≥њ (за Ўпорлюком, трет≥й етап вона вже пройшла) потребуЇ енерг≥йних зусиль у напр€м≥ визначенн€ ор≥Їнтир≥в розвитку, подоланн€ розгубленост≥ й розслабленост≥. якщо нац≥€ не матиме конструктивноњ, загальноприйн€тноњ нац≥ональноњ ≥дењ, то не матиме й стимул≥в до державотворенн€, тупцюватиме на комплекс≥ невир≥шеност≥ й принциповоњ нерозв'€зност≥ економ≥чних проблем, що породжуЇ вразлив≥сть нац≥ональноњ св≥домост≥ п≥д тиском зах≥дних стандарт≥в добробуту. ¬. Ћипинський писав: "Ќе ≥снуЇ н≥ одноњ Ївропейськоњ нац≥њ без сп≥льноњ ≥дењ нац≥ональноњ незалежност≥ ≥ без сп≥льноњ боротьби за цю незалежн≥сть. ≤ т≥льки коли ≥снуЇ об'Їднуюча сп≥льна ≥де€ украњнськоњ нац≥ональноњ незалежност≥, можемо говорити про ≥снуванн€ украњнськоњ нац≥њ" ("Ћисти до брат≥в-хл≥бороб≥в").

Ќа нин≥шньому етап≥ етнонац≥онального розвитку в ”крањн≥, коли омр≥€на стол≥тт€ми й багатьма покол≥нн€ми борц≥в ”крањнська держава стала реальн≥стю, нац≥ональна ≥де€ ≥стотно коригуЇтьс€, набуваЇ нових зм≥стовних конституант. Ќа перший план висуваЇтьс€ вже не здобутт€ незалежност≥, що неодм≥нно було головним зм≥стом украњнськоњ нац≥ональноњ ≥дењ, а розбудова засад вже здобутоњ державност≥ - пол≥тичних, соц≥альних, економ≥чних, духовних. “обто йдетьс€ про створенн€ модерноњ цив≥л≥зованоњ держави (а не бюрократично-пол≥цейського монстра, небезпека чого нин≥ гостро в≥дчуваЇтьс€) - нац≥онально ор≥Їнтованоњ, демократичноњ, правовоњ, пол≥тично та економ≥чно самодостатньоњ. “акий зм≥ст нац≥ональноњ ≥дењ стаЇ основою консол≥дац≥њ нац≥њ ≥ сусп≥льства, формуванн€ засад громад€нського сусп≥льства, утвердженн€ Їдност≥ пол≥етн≥чноњ сп≥льноти навколо розв'€занн€ загальнонац≥ональних завдань, реал≥зац≥њ нац≥ональних ≥нтерес≥в. ≤ цей зм≥ст нац≥ональноњ ≥дењ - державотворенн€ - стаЇ основою ≥деологи в сучасному украњнському сусп≥льств≥.

¬изначаючи нац≥ональну св≥дом≥сть, сл≥д врахувати ширше значенн€ цього пон€тт€ пор≥вн€но з нац≥ональною самосв≥дом≥стю. ¬ ньому д≥стають в≥дображенн€ вс≥ (теоретичн≥ й буденн≥, масов≥ та ел≥тн≥, власне нац≥ональн≥ й заруб≥жн≥) ≥дењ, настанови, устремл≥нн€, культурн≥ надбанн€, €к≥ спри€ють економ≥чному, соц≥альному, пол≥тичному, духовному прогресу нац≥њ, в≥дображають њњ поступ у р≥зних сферах. Ќац≥ональна св≥дом≥сть стаЇ ун≥версумом бутт€ нац≥њ. ќтже, нац≥ональна самосв≥дом≥сть Ї складовою нац≥ональноњ св≥домост≥.

Ќац≥ональна св≥дом≥сть маЇ р≥зн≥ р≥вн≥ функц≥онуванн€ - буденний, теоретичний ≥ пол≥тико-державний. —учасний стан розвитку њњ не даЇ п≥дстав стверджувати, що хоча б один ≥з цих р≥вн≥в характеризуЇтьс€ певною довершен≥стю, вик≥нчен≥стю.

Ќа буденному р≥вн≥ ф≥ксуЇтьс€ на€вн≥сть численних стереотип≥в, деформованих, спотворених у€влень, здеб≥льшого пов'€заних або з патр≥отично-романтичними, ≥деал≥зованими у€вленн€ми про можливост≥ нац≥њ на нин≥шньому етап≥ њњ розвитку, або з меншоварт≥стю, другосортн≥стю, нав≥ть нац≥ональним н≥г≥л≥змом.

“еоретичний р≥вень характеризуЇтьс€ тенденц≥€ми, з одного боку, до глибокоњ науковоњ проробки категор≥њ нац≥онального в р≥зних аспектах ≥ сферах досл≥джень - м≥жнародно-правових, пол≥тичних, гуман≥тарних, економ≥чних, культурних тощо, а з ≥ншого - до певного "космопол≥тизму", обірунтуванн€ пр≥оритету загальнолюдських ≥дей, вартостей, ≥нтерес≥в щодо нац≥ональних.

ѕол≥тико-державний р≥вень функц≥онуванн€ нац≥ональноњ св≥домост≥ позначений багатьма суперечност€ми, зумовленими ≥ недостатньою усв≥домлен≥стю, певною сором'€злив≥стю, нер≥шуч≥стю у в≥дстоюванн≥ нац≥ональних ≥нтерес≥в €к у внутр≥шн≥й, так ≥ зовн≥шн≥й пол≥тиц≥, ≥ впливом означених ран≥ше негативних тенденц≥й у наукових досл≥дженн€х. ќстаннЇ спричин€Їтьс€, зокрема, до того, що ”крањнська держава подекуди видаЇ закони та ≥нш≥ документи, €к≥ через брак науковоњ аргументац≥њ, пон€т≥йну плутанину не спри€ють п≥днесенню нац≥ональноњ св≥домост≥ громад€н ”крањни, консол≥дац≥њ њх навколо нац≥ональноњ ≥дењ, злагод≥ та Їдност≥ украњнського сусп≥льства.

ўе ширшим щодо нац≥ональноњ св≥домост≥ сл≥д визнати пон€тт€ "св≥дом≥сть нац≥њ". ¬ ньому ф≥ксуютьс€ не лише нац≥онально прогресивн≥ ≥дењ та здобутки культури, а й реакц≥йн≥ м≥фи, забобони, "комплекси св≥домост≥", стереотипи тощо. ѕричому меж≥ нац≥ональноњ св≥домост≥ та св≥домост≥ нац≥њ дуже рухлив≥. јдже в сучасну епоху нове швидко стар≥Ї, а старе, €к це не парадоксально, у духовн≥й сфер≥, може набувати актуального звучанн€, нер≥дко, канувши у забутт€, повертаЇтьс€ у сьогоденн€ неспод≥вано новими гран€ми й в≥дт≥нками. Ќаприклад, рел≥г≥йн≥ в≥руванн€, де€к≥ звичањ, традиц≥њ, €к≥ за доби "розвиненого соц≥ал≥зму" вважалис€ пережитками, в умовах духовного в≥дродженн€ стають складовими нац≥онального св≥тогл€ду, св≥тосприйн€тт€, чинниками п≥днесенн€ нац≥ональноњ самосв≥домост≥.

¬ажливою ознакою будь-€кого етносу Ї особливост≥ псих≥ки, характеру. ÷€ ознака своЇр≥дно ви€вл€Їтьс€ в нац≥њ, €ка об'ЇднуЇ к≥лька чи багато етнос≥в. “ут доречно навести ц≥каве визначенн€ нац≥њ, €ке дав ¬. јнтонович. ¬≥н задовго до ќ. Ѕауера, загальновизнаного авторитета в психолог≥чн≥й теор≥њ нац≥њ, обірунтував необх≥дн≥сть врахуванн€ при характеристиц≥ нац≥њ насамперед особливостей характеру, зумовлених €к природними чинниками, так ≥ набутими ≥стор≥Їю нац≥њ, њњ культурою. " «а нац≥ональн≥сть треба вважати суму таких прикмет, €кими одна група людност≥ в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д ц≥лого р€ду ≥нших груп, - п≥дкреслював ¬. јнтонович. - ѕрикмети бувають двох род≥в: одн≥ природжен≥ люд€м, спадков≥, що залежать в≥д складу раси, в≥д впливу природи м≥сцевоњ; њх можна знайти стежкою антрополог≥чною, досл≥дом з анатом≥њ та ф≥з≥олог≥њ чолов≥ка. ƒруг≥ прикмети здобуваютьс€ вихованн€м ≥ залежать в≥д вишини розвитку культури та в≥д минулого житт€ народу, себто в≥д його ≥стор≥њ. —ума таких прикмет ви€вл€Ї нам етнограф≥чну ≥ндив≥дуальн≥сть, окрему нац≥ональн≥сть. Ќац≥€ - група людей р≥дних ≥ близьких м≥ж собою натурою, хистом, вдачею, дотепом, вдатн≥стю, темпераментом. ¬ оц≥й близькост≥ ≥ р≥днин≥ треба спостер≥гати дв≥ реч≥: - одну - т≥ ос≥бност≥ та в≥дм≥ни, €кими сама природа над≥лила людей, з €кими чолов≥к починаЇ житт€ своЇ, €к з природженим, з своњм власним; - другу - се т≥ ос≥бност≥, що з'€вились ≥ виросли на ірунт≥ перших не сам≥ по соб≥, а вироблено њх ≥стор≥Їю нац≥њ, њњ культурою й ≥сторичним вихованн€м. ¬они б≥льш чи менш бувають ориг≥нальн≥ ≥ залежать в≥д того: чи щасливо, чи безталанно переходила ≥стор≥€ нац≥њ ".

ќ. Ѕауер б≥льше акцентував на сп≥льност≥ дол≥ й визначав нац≥ю €к культурну сп≥льн≥сть, сп≥льн≥сть характеру, що виростаЇ на ірунт≥ сп≥льност≥ дол≥.

 

”.

–€д пол≥толог≥в вважають, що нац≥€ формуЇтьс€ на етн≥чн≥й основ≥ ≥ що цей процес маЇ три стад≥њ (фази, етапи): академ≥чний, культурний ≥ пол≥тичний. Ќа перш≥й з них певна етн≥чна група збираЇ та публ≥куЇ народн≥ п≥сн≥, легенди, присл≥в'€, досл≥джуЇ ≥стор≥ю, звичањ ≥ в≥руванн€, складаЇ словники. ƒо культурноњ фази належить становленн€ л≥тературноњ нац≥ональноњ мови, функц≥онуванн€ њњ в осв≥тн≥х закладах, розвиток преси, вживанн€ мови в науц≥, техн≥чн≥й л≥тератур≥, у пол≥тиц≥, сусп≥льному житт≥, побут≥ осв≥чених людей. ѕол≥тичний, трет≥й етап - це той пер≥од, коли нац≥€, об'Їднана сп≥льною мовою, прагне державного самовизначенн€, незалежност≥.

ƒл€ правильного розум≥нн€ сутност≥ пон€ть "нац≥€" ≥ "нац≥ональн≥сть" п≥дкреслимо ≥ те, що нац≥ональн≥сть виражаЇ етн≥чну сп≥льн≥сть, "етнограф≥чну ≥ндив≥дуальн≥сть" (јнтонович), неповторн≥сть, пов'€зану з походженн€м етносу, особливост€ми ≥сторичного розвитку, дол≥ тощо, а також належн≥сть особи до певного етносу. Ќац≥€, кр≥м етнограф≥чного, маЇ пол≥тичний зм≥ст, що пол€гаЇ головним чином у державотворчих, територ≥альних ≥ громад€нських моментах. «в≥дси зрозум≥ло, чому групи людей, що мають сп≥льну нац≥ональн≥сть (етн≥чн≥ особливост≥ псих≥ки, культури) з тими, €к≥ належать до певноњ нац≥њ, але не живуть на њњ територ≥њ, не Ї представниками даноњ нац≥њ. Ќаприклад, канадськ≥ чи австрал≥йськ≥ украњнц≥ Ї украњнц€ми за нац≥ональн≥стю, етн≥чним походженн€м, але канадц€ми чи австрал≥йц€ми - за нац≥Їю, громад€нством.

якщо розгл€нуте пон€тт€ нац≥ональност≥ Ї етнограф≥чним, нац≥њ - етнопол≥тичним, то народ - переважно геопол≥тичним ≥ соц≥альним. ¬оно означаЇ все населенн€, людн≥сть певноњ крањни (вс≥ етн≥чн≥, соц≥альн≥ групи та прошарки) або окремого рег≥ону. Ќарод, €к ≥ нац≥€, пол≥етн≥чний феномен. јле саме пон€тт€ зосереджене не на етн≥чност≥, а на соц≥альност≥. ¬оно ф≥ксуЇ розселенн€ людей у межах т≥Їњ чи ≥ншоњ територ≥њ, держави, м≥сцевост≥ (наприклад, можна сказати: "народ ”крањни", "народ  риму", "народи ѕ≥вноч≥"), а також сукупн≥сть соц≥альних груп, прошарк≥в чи окремих ос≥б ("багато народу з≥бралос€").

“ут виникаЇ питанн€ про ≥дентичн≥сть таких питань, €к, скаж≥мо, "народ ”крањни" ≥ "украњнський народ". ѕри правом≥рност≥ застосуванн€ кожного з них дл€ означенн€ одного й того самого феномена (сукупност≥ людей, що належать до р≥зних етнос≥в, але становл€ть Їдину нац≥ю) перше ф≥ксуЇ увагу на населенн≥ територ≥њ ”крањни, а друге - на украњнськ≥й нац≥њ €к пол≥етн≥чн≥й сп≥льност≥ людей, €к≥ мають свою державу, усв≥домлюють свою нац≥ональну та громад€нську належн≥сть.

”≤.

Ќаселенн€, етн≥чн≥ групи пол≥етн≥чних держав переживають р≥зн≥ стад≥њ пол≥тичноњ активност≥, ви€вл€ючи р≥зний р≥вень пас≥онарност≥. ÷е в≥дображаЇтьс€ на процесах утворенн€ й розвитку нац≥й на м≥крор≥вн≥ €к урбан≥зованих сусп≥льств ≥ндустр≥ально-громад€нського типу та м≥жетн≥чноњ сум≥сност≥. “ут р€д досл≥дник≥в вид≥л€ють чотири етапи, тривал≥сть та ≥нтенсивн≥сть €ких у р≥зних сусп≥льствах с€гають в≥д к≥лькох стол≥ть пов≥льного еволюц≥йного розвитку до к≥лькох дес€тил≥ть стрибкопод≥бного розвитку.

ƒл€ першого етапу характерна м≥жетн≥чна сум≥сн≥сть, типова дл€ ≥ндустр≥ально-виробничих сусп≥льств, так званий перв≥сний процес внутр≥шньонац≥онального обм≥ну, коли утворюЇтьс€ €дро нац≥њ ≥з тих етн≥чних сп≥льнот, €к≥ безпосередньо беруть участь в ≥ндустр≥ально-виробничому обм≥н≥.

ѕот≥м настаЇ перех≥дний, кризовий пер≥од, оск≥льки нова сп≥льнота неухильно вт€гуЇтьс€ у другий етап м≥жетн≥чноњ сум≥сност≥, коли наростаЇ процес перв≥сного внутр≥шньонац≥онального користуванн€ рол€ми, набутими на початку шл€ху. Ќа цьому етап≥ ≥ндустр≥ально-виробнич≥ сусп≥льства стають ≥ндустр≥ально-споживчими.

ѕерех≥д до третього етапу - це наступний кризовий пер≥од - так званий вторинний процес внутр≥шньонац≥онального обм≥ну, коли м≥жетн≥чна, тепер вже власне нац≥ональна, сум≥сн≥сть досить стаб≥льна ≥ вимагаЇ в≥дпов≥дних зр≥лих, формал≥зованих в≥дносин - б≥льш бюрократичних, природних дл€ д≥€льност≥ стаб≥льних соц≥альних груп ≥ сталих вид≥в под≥лу прац≥ й споживанн€. ÷е початок пост≥ндустр≥альноњ епохи.

 ризов≥ €вища, що наростають прот€гом усього пер≥оду, означають перех≥д до четвертого етапу - етапу м≥жетн≥чноњ сум≥сност≥ вже ц≥лком нац≥онального типу. ¬≥н характеризуЇтьс€ р≥вновагою, в≥дносинами д≥алогу м≥ж основною масою етн≥чних груп, що беруть участь у нац≥отворчому процес≥. “обто ми тут бачимо вторинний етап внутр≥шньонац≥ональноњ Їдност≥. ¬становлюЇтьс€ ц≥л≥сне сусп≥льство нового типу, €ке засвоњло статуси й вартост≥ вторинного ≥ндустр≥ального користуванн€, або пост≥ндустр≥альне сусп≥льство €к таке.

ќдночасно ≥з становленн€м нових сп≥льнот неухильно розвиваютьс€ мезосоц≥альн≥ (пром≥жн≥ соц≥альн≥) в≥дносини, що в≥дпов≥дають вже зазначеним чотирьом етапам структурноњ соц≥альноњ перебудови. Ќа початковому, першому етап≥ зародженн€ нац≥ональних сп≥льнот виникаЇ усв≥домлена потреба у нац≥ональн≥й держав≥, що св≥дчить про високий р≥вень пас≥онарност≥ й зародженн€ громад€нського сусп≥льства. —усп≥льство, що висунуло ≥дею суверен≥тету нац≥њ, залишаЇтьс€ ще аграрно-становим, лише з елементами громад€нського (т≥льки м≥ськ≥ виробнич≥ та марг≥нальн≥ прошарки). “аке сусп≥льство усв≥домлюЇ цю ≥дею не ≥накше €к ≥дею нац≥ональноњ, в≥докремленоњ держави, тобто перв≥сно усв≥домленого секул€рного (св≥тського) суверен≥тету. ≈тн≥чн≥ сп≥льноти, €к≥ становл€ть €дро нац≥њ, утворюють перв≥сн≥, здеб≥льшого авторитарн≥ структури новоњ держави, а у громад€нському сусп≥льств≥ ще ≥снують впливов≥ в≥дцентров≥ сили з тих етносоц≥альних груп, €к≥ дотримуютьс€ колишньоњ, додержавноњ ≥дентиф≥кац≥њ. ѕрава ж людини цим сусп≥льством усв≥домлюютьс€ лише €к абстрактн≥.

ѕерех≥д до другого, структурно-соц≥ального етапу супроводжуЇтьс€ р≥зкою актив≥зац≥Їю €к доцентрових, так ≥ в≥дцентрових сил, дл€ стаб≥л≥зац≥њ кризи висуваютьс€ дедал≥ жорстк≥ш≥ державно-вертикальн≥ модел≥, нав≥ть тотал≥тарн≥. ƒаний етап набуваЇ форми етнократ≥њ або ≥Їрарх≥њ етн≥чних сп≥льнот усередин≥ державних структур, зростаЇ питома вага громад€нського сусп≥льства, що усв≥домлюЇ себе ≥ нос≥Їм нац≥онального секул€рного суверен≥тету, ≥ нос≥Їм всесв≥тн≥х прав людини, нер≥дко витлумачених €к колективно-парт≥йн≥ чи масов≥ права. √ромад€нське секул€рне сусп≥льство стаЇ масово-урбан≥зованим.

ѕерех≥д до третього етапу в розвитку нац≥њ характеризуЇтьс€ крахом тотал≥тарно-≥мперських, етнократичних моделей, супроводжуЇтьс€ активною перебудовою м≥жетн≥чних в≥дносин з ≥Їрарх≥чних вертикальних структур на горизонтально-демократичн≥. ƒержава переходить до бюрократично-демократичних, гнучк≥ших моделей, що враховують зросле, вторинне усв≥домленн€ сусп≥льством вартостей прав людини, €к≥ поступово вит≥сн€ють не лише вартост≥ колективно-парт≥йн≥, масов≥, а й конкретноетн≥чн≥. Ќа даному етап≥ усв≥домленн€ нац≥онального суверен≥тету вже не виступаЇ €к Їдино значуще право на експанс≥ю або ф≥ксац≥ю нац≥ональних кордон≥в; нац≥ональн≥ кордони дедал≥ б≥льше усв≥домлюютьс€ €к перешкода на шл€ху до всесв≥тньост≥.

ѕри переход≥ до четвертого етапу р≥зко зростаЇ пас≥онарна активн≥сть, етнос знову за€вл€Ї про себе, вимагаючи нових, справедлив≥ших структурних в≥дносин м≥ж ус≥ма сп≥льнотами, з одного боку, ≥ повн≥шого нейтрал≥тету до них держави -з ≥ншого. ƒл€ даного етапу характерне встановленн€ гомеостатично-стаб≥льних в≥дносин м≥ж остаточно нац≥ональною (а не моноетн≥чною), нейтрально-етн≥чною державою ≥ громад€нським сусп≥льством, горизонтальн≥ структури €кого враховують ≥нтереси вс≥х етн≥чних сп≥льнот. ўодо суверен≥тету, то в≥н стаЇ справд≥ нац≥ональним, громад€нським, сприймаЇтьс€ сусп≥льством €к реальний, а не декларований. ”н≥версальною варт≥стю виступають права людини, реал≥зац≥Їю €ких займаЇтьс€ нац≥ональна держава.

ѕредставлена загальна модель внутр≥шньонац≥ональноњ м≥жетн≥чноњ сум≥сност≥ даЇ змогу ви€вити р≥вн≥ конфл≥ктогенних ≥ деформованих тип≥в нац≥отворчого процесу ≥ зробити певн≥ висновки. ѕо-перше, анал≥з етап≥в утворенн€ нац≥й на макрор≥вн≥ €к урбан≥зованих сусп≥льств ≥ндустр≥ально-громад€нського типу ≥ м≥жетн≥чноњ сум≥сност≥ св≥дчить, що найб≥льш етно(нац≥о)конфл≥ктогенними ви€вл€ютьс€ саме перех≥дн≥ пер≥оди - в≥д старого до нового етапу утворенн€ нац≥й, коли в≥дмирають аграрно-станов≥ типи соц≥оетн≥чних ролей, статус≥в ≥ в≥дносин ≥ переростають у нов≥, ≥ндустр≥ально-громад€нськ≥ типи. ѕо-друге, характер мезосоц≥альних в≥дносин, що виникають ≥ розвиваютьс€ паралельно ≥з становленн€м нових сп≥льнот, на р≥вн≥ структурноњ соц≥альноњ перебудови зумовлюЇ той факт, що наростанн€ етно(нац≥о)-конфл≥ктогенних ситуац≥й у пер≥одах м≥ж основними чотирма етапами ви€вл€Їтьс€ з найб≥льшою силою на соц≥опсихолог≥чному, етнопсихолог≥чному та особист≥сно-психолог≥чно-му р≥вн€х. ѕри цьому особист≥сно-психолог≥чний р≥вень виступаЇ своЇр≥дним ≥ндикатором майбутн≥х, глибинних соц≥альних ≥ пол≥тичних зм≥н. ÷е найсуттЇв≥ший симптом у сусп≥льств≥, €ке гостро потребуЇ докор≥нноњ перебудови.

ѕередчутт€ кризи пробуджуЇ численн≥ пласти етн≥чноњ, рел≥г≥йноњ св≥домост≥ ≥ ви€вл€Їтьс€ насамперед у тих соц≥альних груп, €к≥ найчутлив≥ш≥ до "громад€нського" стану, тобто у марг≥нал≥й ≥ представник≥в творчоњ ≥нтел≥генц≥њ. —аме в цьому середовищ≥ висуваютьс€ м≥фи ≥ стереотипи, характерн≥ дл€ комплексу культурно-етн≥чноњ ≥ конфес≥йноњ образи, €к≥ згодом переростають у ц≥лу ≥дейну систему й у вигл€д≥ гасел оволод≥вають масою.

¬и€в власне етн≥чноњ св≥домост≥ €к настанови типу "ми - вони" набуваЇ у цьому комплекс≥ вигл€ду конфл≥кту м≥ж "правом ≥сторичноњ першост≥" ≥ "правом ≥сторичноњ реальност≥". ¬иникають ≥дењ "т€гар€ ≥сторичноњ несправедливост≥", "необх≥дност≥ в≥дродити колишню славу", "засилл€ ≥нородц≥в" тощо.

 онцепц≥€ внутр≥шньонац≥ональноњ м≥жетн≥чноњ сум≥сност≥ даЇ змогу ви€вити причини ≥ характер етноконфл≥кту €к феномена сусп≥льного житт€. «г≥дно з нею етноконфл≥кт Ї не лише специф≥чним ви€вом соц≥ального у нац≥ональному (етн≥чному), але й охоплюЇ його своЇр≥дн≥сть. ≈тн≥чний конфл≥кт - вт≥ленн€ соц≥альноњ суперечност≥, акумул€ц≥€ етнонац≥онального у соц≥альному.

ћ≥жетн≥чний конфл≥кт можна визначити €к в≥дображенн€ ставленн€ етн≥чних груп до зд≥йснюваноњ у держав≥ етнопол≥тики. ¬≥н виражаЇ суперечн≥сть м≥ж р≥зними сторонами одн≥Їњ ≥ т≥Їњ самоњ сусп≥льноњ потреби у нац≥ональному розвитку, €ка ви€вл€Їтьс€ в опозиц≥йному сп≥лкуванн≥ етн≥чних груп.

јнал≥з чотирьох етап≥в утворенн€ й розвитку нац≥й €к урбан≥зованих сусп≥льств ≥ндустр≥ально-громад€нського типу ≥ м≥жетн≥чноњ сум≥сност≥ засв≥дчуЇ, що м≥жетн≥чн≥ кол≥з≥њ у багатьох пол≥етн≥чних державах за своњми масштабами, тривал≥стю та ≥нтенсивн≥стю значно переважають класов≥ та ≥нш≥ типи соц≥альних конфл≥кт≥в. Ќац≥ональн≥ суперечност≥, розб≥жност≥ ≥снували й ≥снуватимуть доти, доки збер≥гатимутьс€ етн≥чн≥ в≥дм≥нност≥. ” цьому розум≥нн≥ так зване нац≥ональне питанн€ не п≥дл€гаЇ остаточному розв'€занню. ѕол≥етн≥чне сусп≥льство ≥манентно менш стаб≥льне, н≥ж етн≥чно гомогенне, ≥ сутн≥сть нац≥онального питанн€ зводитьс€ саме до того, €ка з двох протилежних тенденц≥й - ≥нтеграц≥њ чи дез≥нтеграц≥њ - ви€витьс€ дом≥нуючою на кожному конкретному ≥сторичному етап≥ розвитку сусп≥льства. Ќа сп≥вв≥дношенн€ цих двох тенденц≥й вир≥шальною м≥рою впливаЇ €к≥сть етн≥чноњ гетерогенност≥ (неоднор≥дност≥). ѕор≥внюючи п≥д таким кутом зору р≥зн≥ пол≥етн≥чн≥ держави, неважко переконатис€ у тому, що б≥льш стаб≥льн≥ сусп≥льства поступово склалис€ у тих крањнах, народи €ких (Ѕельг≥€, Ўвец≥€) близьк≥ в етнокультурному в≥дношенн≥. ≤ навпаки, глибок≥ в≥дм≥нност≥, що пов'€зан≥ з належн≥стю до р≥зних цив≥л≥зац≥й та рел≥г≥й, практично завжди породжують складн≥ проблеми взаЇмноњ адаптац≥њ, ускладнюють процеси соц≥ально-пол≥тичноњ ≥нтеграц≥њ та формуванн€ громад€нського сусп≥льства. Ќалежн≥сть до р≥зних цив≥л≥зац≥й ≥ означаЇ практично р≥зний р≥вень пас≥онарност≥ етнос≥в.

–≥знор≥дн≥сть населенн€ за культурою в широкому розум≥нн≥ посилюЇ тенденц≥ю до дез≥нтеграц≥њ. ÷е спостер≥гаЇмо в ћ'€нм≥, на  ≥пр≥, у —удан≥, ≈ф≥оп≥њ, колишн≥й ёгослав≥њ та в ≥нших крањнах ≥ рег≥онах. ўе складн≥шою ситуац≥Їю та етн≥чною строкат≥стю в≥дзначаютьс€ рег≥они та держави, що входили до колишнього —–—–. ѕод≥њ у „ечн≥ - красномовний доказ цього.

—кладний комплекс проблем, що виникають у в≥дносинах м≥ж етносами, етн≥чними групами, нац≥€ми та державою, покликана розв'€зувати зд≥йснювана адм≥н≥стративно-пол≥тичними та громадськими структурами етнопол≥тика. њњ головною метою Ї оптим≥зац≥€ та гармон≥зац≥€ цих в≥дносин.

”≤≤.

¬же стало загальновизнаним положенн€ про те, що науково обірунтована, демократична, гуман≥стична етнопол≥тика маЇ будуватис€ на визнанн≥ нев≥д'Їмного права кожного етносу на самовизначенн€. ќстаннЇ означаЇ в≥льний виб≥р етносом форми такого самовизначенн€, не виключаючи ≥ входженн€ до складу пол≥етн≥чноњ держави, при збереженн≥ своЇњ державност≥ й суверенност≥.

ќб'Їктами пол≥тичноњ суверен≥зац≥њ виступають не т≥льки в ц≥лому етноси, а й њхн≥ структурн≥ елементи - пол≥тичн≥, рел≥г≥йно-конфес≥йн≥, культурн≥ орган≥зац≥њ, економ≥чн≥ утворенн€. ” пол≥етн≥чному сусп≥льств≥ процес суверен≥зац≥њ ускладнюЇтьс€ р≥зним стартовим р≥внем об'Їкт≥в ≥ суб'Їкт≥в цього процесу, €к≥ стають р≥вноправними пол≥тично.

—уб'Їктом суверен≥зац≥њ етнос≥в виступаЇ насамперед держава. ќстанн€ визначаЇ конституц≥йну основу, на €к≥й зд≥йснюЇтьс€ суверен≥зац≥€, комплекс правових норм та громад€нських свобод ≥ прав, що регулюють взаЇмов≥дносини держави та етнос≥в, вир≥шуЇ питанн€ представництва етнос≥в у органах державного управл≥нн€, у пол≥тичних та ≥нших структурах сусп≥льства, включенн€ њх у розв'€занн€ загальнонац≥ональних проблем. —ус≥дн≥ держави, пол≥тичн≥, економ≥чн≥, в≥йськово-пол≥тичн≥, геостратег≥чн≥ блоки, а також сус≥дн≥ народи можуть пр€мо чи опосередковано впливати (спри€ти або перешкоджати) на процес суверен≥зац≥њ етнос≥в. ÷е може бути втручанн€ у х≥д ≥ результати проведенн€ референдум≥в, виборних кампан≥й, розв'€занн€ прикордонно-територ≥альних, адм≥н≥стративно-державних, майнових, рел≥г≥йних питань: нав'€зуванн€ певноњ юрисдикц≥њ договор≥в, угод, норм взаЇмов≥дносин, ескалац≥€ воЇн, конфл≥кт≥в, агрес≥њ.

—уверен≥зац≥€, суб'Їктом €коњ виступаЇ сам етнос, набуваЇ форми пол≥тичного самовизначенн€. ” цьому випадку даний етнос сам себе над≥л€Ї правами, свободами, визначаЇ правов≥ норми, форми самовр€дуванн€ ≥ державного управл≥нн€. ƒл€ цього створюютьс€ та перегруповуютьс€ пол≥тичн≥ парт≥њ, орган≥зац≥њ, рухи, провод€тьс€ вибори. Ќе виключен≥ тут ≥ революц≥њ, пол≥тичн≥ перевороти, визвольн≥ рухи (€к, наприклад, у „ечн≥).

ѕроцес суверен≥зац≥њ не може не супроводжуватис€ певними кол≥з≥€ми, суперечност€ми з ≥ншими етносами ≥ головним чином з нац≥Їю в ц≥лому. јдже нац≥€ в такому випадку виступаЇ €к виразник загальнодержавних ≥нтерес≥в. ј останн≥ можуть не зб≥гатис€ з вимогами окремих етнос≥в. ќсобливо це спостер≥гаЇтьс€ там, де р≥вень пол≥тичноњ, етн≥чноњ культури досить низький (€к, з одного боку, нац≥њ, так ≥ етносу - з ≥ншого). “ут можуть даватис€ взнаки комплекси "старшого брата" або охлократичноњ, попул≥стськоњ, патернал≥стськоњ само-суверен≥зац≥њ. «апоб≥гти небажаному розвитков≥ суверен≥зац≥њ, негативним њњ про€вам може т≥льки зважена, самокритична, стримана й мудра позиц≥€ суб'Їкт≥в цього процесу, науково обірунтована й ц≥леспр€мована етнопол≥тика.

–езультатом суверен≥зац≥њ можуть стати р≥зн≥ модел≥ федерац≥њ, конфедерац≥њ чи ≥нш≥ форми догов≥рних в≥дносин м≥ж державами (€к, скаж≥мо, —Ќƒ). ћодел€ми федерац≥њ Ї сукупн≥сть:

- етнодержав, €к≥, в свою чергу, теж Ї пол≥етн≥чними;

- територ≥й, заселених певними етносами, €к≥ дос≥ не могли створити власних держав;

- адм≥н≥стративних, державно-юридичних одиниць, некомпактно заселених багатьма етносами.

 

”≤≤≤.

«д≥йсненн€ суверен≥зац≥њ у межах федерац≥њ передбачаЇ врахуванн€ р€ду ≥сторичних та суто пол≥тичних чинник≥в, пов'€заних ≥з поточною ситуац≥Їю, конкретним переб≥гом под≥й. ÷е етно≥сторичн≥ традиц≥њ, своЇр≥дн≥ особливост≥ розвитку етнос≥в, поЇднуван≥сть "великоњ пол≥тики" ≥ м≥сцевих рис (етнорел≥г≥йна обстановка, специф≥ка культурного житт€, пол≥тичних процес≥в); мовн≥ особливост≥; сп≥вв≥дношенн€ пол≥тичних сил Ч центральних ≥ м≥сцевих ≥ т. ≥н. ” межах конфедерац≥њ держави збер≥гають в≥дпов≥дний суверен≥тет ≥ незалежн≥сть. —уб'Їкт≥в конфедерац≥њ об'Їднують догов≥рн≥ зобов'€занн€. ” ход≥ зд≥йсненн€ етнопол≥тики виникаЇ низка найважлив≥ших завдань - €к теоретичних, так ≥ практичних. –озв'€занн€ перших даЇ ч≥тке у€вленн€ про феномен етнос≥в та етн≥чних груп, а в≥дтак - вих≥д на практичне вир≥шенн€ проблем њхнього розвитку. ќсновними практичними завданн€ми етнопол≥тики Ї: - створенн€ умов дл€ забезпеченн€ економ≥чноњ та пол≥тичноњ самост≥йност≥, суверен≥тету рег≥он≥в з компактним проживанн€м одного чи к≥лькох етнос≥в;

- виробленн€ таких форм сп≥впрац≥, за €ких кожний етнос був би зац≥кавлений у њх розвитку €к основи власного добробуту;

- оптимальне поЇднанн€ ≥ гармон≥зац≥€ ≥нтерес≥в нац≥њ й етн≥чних груп, що њњ утворюють;

- забезпеченн€ ефективноњ взаЇмод≥њ центральних ≥ м≥сцевих орган≥в управл≥нн€ на основ≥ принцип≥в демократ≥њ та плюрал≥зму; виробленн€ модел≥ самовр€дуванн€ в етногеограф≥чних рег≥онах;

- забезпеченн€ умов дл€ в≥льного розвитку мов, етнокультурноњ автоном≥њ (€кщо ц€ вимога висуваЇтьс€) дл€ етнос≥в, €к≥ складаютьс€ з Їдинодержавних громад€н;

- зм≥цненн€ правових гарант≥й культурно-етн≥чних сп≥льнот, €к≥ не мають адм≥н≥стративно-територ≥ального статусу;

- зд≥йсненн€ заход≥в щодо збереженн€ середовища проживанн€, в≥дтворенн€ умов дл€ нормального розвитку етнос≥в, у тому числ≥ нечисельних, соц≥ально-пол≥тична реаб≥л≥тац≥€ та адаптац≥€ депортованих етнос≥в.

≈фективн≥сть етнопол≥тики в к≥нцевому п≥дсумку визначаЇтьс€ тим, наск≥льки адекватно њњ принципи в≥дображають соц≥ально-економ≥чн≥ та пол≥тичн≥ процеси, в≥дпов≥дають ≥нтересам ≥ потребам суверен≥зац≥њ етнос≥в, гармон≥зац≥њ в≥дносин м≥ж ними. ѕринципи ж зумовлен≥ спр€мован≥стю етнопол≥тики, њњ основними рисами - демократизмом ≥ гуман≥змом.  лючовими принципами виступають:

1) безумовне визнанн€ права кожного етносу, етн≥чноњ групи на самовизначенн€ на основ≥ демократичного вибору й плюрал≥зму;

2) пр≥оритет загальнолюдських вартостей над нац≥ональними ≥ класовими, а ≥нтерес≥в особистост≥ - над етн≥чними;

3) визнанн€ за кожним громад€нином незалежно в≥д нац≥ональност≥ права в≥льно користуватис€ вс≥ма свободами, проголошеними «агальною декларац≥Їю прав людини.

–еал≥зац≥€ даних принцип≥в можлива лише за умови демократичних перетворень у сусп≥льств≥, посл≥довного утвердженн€ толерантност≥ й гуман≥зму в м≥жетн≥чних в≥дносинах. “од≥ етнопол≥тика стаЇ важливим важелем пол≥тичноњ стаб≥л≥зац≥њ, суверен≥зац≥њ, гармон≥зац≥њ м≥жетн≥чних та соц≥альних в≥дносин.

—таб≥льн≥сть пол≥етн≥чного сусп≥льства, сп≥вв≥дношенн€ ≥нтегративних та дез≥нтегративних тенденц≥й значною м≥рою визначаютьс€ характером пол≥тичноњ культури, станом ≥сторичноњ пам'€т≥ етносу, €ка Ї складовою етн≥чноњ самосв≥домост≥. ” колективн≥й пам'€т≥ ф≥ксуЇтьс€ €к позитивний, так ≥ негативний соц≥ально-пол≥тичний ≥ духовний досв≥д.

Ќа розвиток цих тенденц≥й значно впливають зовн≥шн≥ ор≥Їнтац≥њ етн≥чних груп. «а €скраво вираженоњ етн≥чноњ гетерогенност≥ народи нер≥дко т€ж≥ють не один до одного в межах одн≥Їњ держави, а до близьких њм за культурою народ≥в €к прилеглих, так ≥ в≥ддалених за територ≥Їю держав. Ќаприклад, в≥дм≥нност≥ у зовн≥шн≥х ор≥Їнтац≥€х в≥д≥грали вир≥шальну роль при фактичному под≥л≥  ≥пру, створили нерозв'€зну проблему в ќльстер≥ та аналог≥чн≥ ситуац≥њ у р€д≥ афро-аз≥атських ≥ латиноамериканських крањн. Ќев≥домо, €к розвиватимутьс€ ситуац≥њ у тих державах, що вийшли з колишнього —–—– ≥ народи €ких т€ж≥ють до сум≥жних держав (туркмени, таджики, молдовани та ≥н.).

≈тнодемограф≥чна ситуац≥€ у масштабах крањни ≥ в окремих рег≥онах маЇ вир≥шальне значенн€, коли йдетьс€ про сприйн€тт€ етносами зовн≥шнього св≥ту, пошуки свого м≥сц€ в ньому. Ќа певних етно≥сторичних стад≥€х один ≥ той самий етнос може бути ≥ суб'Їктом, ≥ об'Їктом пол≥тики, але в р≥зних аспектах та вим≥рах: на донац≥ональних стад≥€х в≥н у пол≥тичному житт≥ менш активний та орган≥зований, н≥ж на нац≥ональн≥й, ≥ менш схильний стати суб'Їктом, а здеб≥льшого виступаЇ лише об'Їктом пол≥тики. „им вища ≥сторична стад≥€ "зр≥лост≥" етносу, тим б≥льше шанс≥в в≥н маЇ стати суверен≥зованим ≥ самосуверен≥зованим, тобто самовизначитись у пол≥тичному житт≥.

«а даними ёЌ≈— ќ, у св≥т≥ нал≥чуЇтьс€ 4 тис. етнос≥в, з €ких лише 800 дос€гли стад≥њ нац≥њ. Ќац≥й, €к≥ нал≥чують 10 млн. чол., лише 67. —еред найб≥льших нац≥й св≥ту китайц≥ становл€ть 934,0 млн., х≥ндустанц≥ - 180,5, американц≥ - 172,2, рос≥€ни - 138,6, араби - 133, €понц≥ - 115,7 млн. та ≥н. ¬одночас понад 3 тис. етнос≥в ще не дос€гли такоњ стад≥њ розвитку, переважна б≥льш≥сть з них надто малочисельна. «розум≥ло, потенц≥йн≥ можливост≥ народ≥в, чисельн≥сть €ких становить 50Ч 100 млн. чол., ≥ тих, €ких лише 10 тис, досить р≥зн≥. ÷е по€снюЇтьс€ неоднаковими р≥вн€ми розвитку та пас≥онарност≥ етнос≥в. якщо велик≥ нац≥њ спроможн≥ створити державу (хоча це д≥алектичний процес: нац≥€ створюЇ державу, держава створюЇ нац≥ю), розвинути культуру св≥тового значенн€, то малочисельним етносам важко п≥дтримувати нав≥ть систему осв≥ти р≥дною мовою, хоча окрем≥ њх представники п≥дн≥маютьс€ до св≥тового р≥вн€ розвитку.

ћалочисельн≥ етноси з необх≥дн≥стю ви€вл€ють схильн≥сть до сп≥в≥снуванн€ з чисельн≥шими нац≥€ми, засвоюючи њх культуру ≥ мову. ¬еликим нац≥€м, €к≥ прот€гом стол≥ть в≥д≥гравали важливу роль у св≥тов≥й ≥стор≥њ ≥ м≥жнародн≥й пол≥тиц≥, властиве у т≥й чи ≥нш≥й форм≥ й культуртрегерство *, г≥пербол≥зоване в≥дчутт€ своЇњ особливоњ ≥сторичноњ м≥с≥њ. ≤нтереси середн≥х ≥ малих за чисельн≥стю етнос≥в мають переважно рег≥ональний характер. ¬они нер≥дко через р€д ≥сторичних обставин ц≥лком продиктован≥ потребою виживанн€.

Ќа складну етнодемограф≥чну ситуац≥ю в т≥й чи ≥нш≥й крањн≥ впливають нер≥вном≥рний розпод≥л етн≥чних груп за р≥зними щабл€ми сусп≥льноњ ≥Їрарх≥њ ≥ в≥дпов≥дно неоднаков≥ можливост≥ доступу до соц≥альних благ. ƒл€ посттотал≥тарних крањн характерна жорстка етн≥чна стратиф≥кац≥€, що охоплюЇ вс≥ сфери житт€ сусп≥льства, нап≥вприкрите ранжуванн€ етн≥чних груп у соц≥альн≥й, пол≥тичн≥й та культурн≥й сферах (колишн≥ —–—–, ёгослав≥€ та ≥н.). ” зв'€зку з ц≥Їю проблемою сл≥д зазначити, що дл€ етнопол≥тики практично нерозв'€заною залишаЇтьс€ проблема подоланн€ нер≥вност≥ м≥ж чисельними ≥ малочисельними народами, в≥дсталост≥ народ≥в, що визволилис€ в≥д колон≥ал≥зму. ѕершочерговими заходами св≥тового сп≥втовариства, ќќЌ, м≥жнародноњ пол≥тики Ї встановленн€ нового економ≥чного пор€дку, припиненн€ експорту "брудних" технолог≥й, неекв≥валентного обм≥ну, розвиток ефективноњ ≥нформац≥йноњ мереж≥, п≥двищенн€ рол≥ громадських орган≥зац≥й та ≥н≥ц≥атив у св≥товому пол≥тичному процес≥, участь у прийн€тт≥ р≥шень з питань безпеки вс≥х нац≥й ≥ народ≥в ≥, нарешт≥, подоланн€ голоду й злидн≥в, що охопили насамперед рег≥они й крањни з пол≥етн≥чним населенн€м.

ƒо найважлив≥ших св≥тових етнопол≥тичних проблем належить захист етн≥чних груп (нац≥ональних меншин). ≈тн≥чн≥ групи, €к≥ мешкають у кожн≥й розвинен≥й крањн≥, правильн≥ше було б квал≥ф≥кувати не €к нац≥ональн≥ меншини (тим б≥льше, що до них зараховують нав≥ть групи, €к≥ нал≥чують м≥льйони чолов≥к, €к це ми бачимо з рос≥€нами в ”крањн≥), а €к частину нац≥њ, етн≥чн≥ сп≥льноти, що мають специф≥чн≥ соц≥окультурн≥ й пол≥тичн≥ ≥нтереси в межах певного нац≥онально-державного утворенн€.

” розв'€занн≥ проблем етн≥чних груп важливо враховувати, що ≥нтенсивна м≥жнародна м≥грац≥€ робочоњ сили, на€вн≥сть у розвинених крањнах дес€тк≥в м≥льйон≥в ≥ноземних найманих прац≥вник≥в, член≥в њх родин сфокусували важлив≥ питанн€, ≥ насамперед нер≥вном≥рн≥сть розвитку р≥зних держав, зб≥льшенн€ арм≥њ "зайвих" людей в одних крањнах ≥ рег≥онах ≥ њх неминучу ем≥грац≥ю в ≥нш≥ держави. ” «ах≥дн≥й ™вроп≥, —Ўј та ≥нших крањнах живуть дес€тки м≥льйон≥в прац≥вник≥в арабського, слов'€нського, африканського, латиноамериканського походженн€. —воЇю присутн≥стю ≥мм≥гранти внос€ть елементи дестаб≥л≥зац≥њ у ≥ без того складн≥ м≥жетн≥чн≥ в≥дносини названих крањн. Ћюдство вже було св≥дком спалах≥в расизму в багатьох крањнах св≥ту, причина €ких - дискрим≥нац≥€ €к з боку ур€дових к≥л, так ≥ з боку монопол≥й та п≥дприЇмц≥в. “руд€щ≥-≥мм≥гранти за своњм статусом та реальним соц≥ально-економ≥чним становищем Ї найб≥льш експлуатованими й дискрим≥нованими найманими прац≥вниками, вони опинилис€ найб≥льш уразливими в соц≥альних, м≥жетн≥чних конфл≥ктах, об'Їктом пересл≥дуванн€ з боку реакц≥йних, шов≥н≥стичних орган≥зац≥й, а також небажаними конкурентами м≥сцевих безроб≥тних-абориген≥в.

” розв'€занн≥ проблем етн≥чних груп у пол≥етн≥чних сусп≥льствах нагромаджено певний ≥сторичний досв≥д - €к позитивний, так ≥ негативний. ѕрикладом першого може бути ”крањна. «а даними перепису населенн€ 1926 р., тут найчисельн≥шими етн≥чними групами були рос≥€ни - 9,2 %, Їврењ - 5,4, пол€ки - 1,6, н≥мц≥ - 1,4 %. ≈тн≥чн≥ украњнц≥ становили 80 %. «а переписом 1989 p., в≥дбулис€ ≥стотн≥ зм≥ни: кор≥нний етнос, найчисельн≥ший, - украњнц≥ становили 37,4 млн., або 72,7 %; ≥ноетн≥чне населенн€ - понад 14 млн., або 27,3 %, у тому числ≥ 21,9 % - рос≥€ни, 0,9 - Їврењ, 0,8 - б≥лоруси, 0,6 - молдовани, по 0,4 % - пол€ки ≥ болгари, 2,8 % - представники ≥нших етнос≥в. як бачимо, в≥дбулис€ зм≥ни в б≥к зб≥льшенн€ частки рос≥€н ≥ зменшенн€ украњнц≥в, ≥нших етн≥чних груп. ѕри цьому важливо, що ц≥ етн≥чн≥ групи одночасно Ї репрезентантами нац≥й, основне €дро €ких знаходитьс€ за межами ”крањни. ¬ин€ток становл€ть кримськ≥ татари ≥ карањми, що, €к ≥ украњнц≥, Ї кор≥нними етносами в ”крањн≥.

«розум≥ло, що етн≥чн≥ групи, €к≥ мешкають в рамках певноњ нац≥ональноњ держави, повинн≥ мати в≥дпов≥дний правовий статус. “ак, у 20 - 30-х роках, коли зд≥йснювалас€ так звана пол≥тика корен≥зац≥њ, вони мали право на р≥дну мову в судочинств≥, осв≥т≥, на участь у робот≥ державних та громадських орган≥зац≥й, розвиток своЇњ культури. ¬ ”крањн≥, зокрема, створювалис€ нац≥ональн≥ адм≥н≥стративно-територ≥альн≥ одиниц≥. ÷е були нац≥ональн≥ райони, селищн≥, с≥льськ≥ рад€нськ≥ органи з д≥ловодством р≥дною мовою б≥льшост≥ населенн€. ” 1929 р. тут функц≥онувало 24 районн≥, 106 селищних ≥ 1087 с≥льських нац≥ональних –ад (н≥мецьк≥, болгарськ≥, польськ≥, Їврейськ≥ та ≥н.). ” 1924 р. у склад≥ ”крањни було утворено ћолдавську автономну республ≥ку. —творювалис€ нац≥ональн≥ школи з н≥мецькою, Їврейською, молдавською, польською, болгарською, татарською та ≥ншими мовами навчанн€. ћови етн≥чних груп запроваджувалис€ у вузах та середн≥х спец≥альних навчальних закладах, б≥бл≥отеках, клубах, театрах, засобах масовоњ ≥нформац≥њ. ” систем≥ јкадем≥њ наук д≥€ли ≥нститути Їврейськоњ ≥ польськоњ культури. ќднак унасл≥док утвердженн€ в —–—– у середин≥ 30-х рок≥в централ≥стсько-шов≥н≥стичноњ концепц≥њ в ус≥х сферах сусп≥льного житт€ ц€ робота припинилас€, почавс€ пер≥од активноњ русиф≥кац≥њ, ц≥л≥ народи зазнали гон≥нь ≥ репрес≥й.

Ќовий етап у розвитку етн≥чних груп почавс€ п≥сл€ розпаду св≥товоњ соц≥ал≥стичноњ системи та —–—–, в умовах становленн€ суверенних держав. ” р€д≥ крањн (колишн≥х республ≥к –ад€нського —оюзу) перемогла ≥де€ етнонац≥онал≥зму, тобто така, за €кою нац≥њ оголошуютьс€ типом етн≥чноњ сп≥льноти, етносоц≥альним орган≥змом, основою дл€ лег≥тим≥зац≥њ державност≥. “акий п≥дх≥д в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д св≥тового досв≥ду, коли нац≥€ розгл€даЇтьс€ насамперед €к сп≥вгромад€нство, пол≥тична сп≥льн≥сть громад€н держави. —аме в цьому контекст≥ ≥снують ≥ вживаютьс€ пон€тт€ "нац≥ональна держава", "нац≥ональн≥ ≥нтереси", "нац≥ональна арм≥€, безпека, наука, економ≥ка" тощо. ќднак це зовс≥м не означаЇ ≥гноруванн€ ≥нтерес≥в етн≥чних груп. …детьс€ лише про те, що принципи демократ≥њ вищ≥ за етнонац≥онал≥зм. јдже демократ≥€ - це насамперед забезпеченн€ прав кожноњ особистост≥ незалежно в≥д пол≥тичних, рел≥г≥йних переконань, кольору шк≥ри ≥, звичайно, етн≥чноњ належност≥ ”раховуючи те, що в ”крањн≥ проживають громад€ни понад 100 нац≥ональностей, держава, демократичн≥ сили домагаютьс€ створенн€ найспри€тлив≥ших умов дл€ м≥жетн≥чноњ сол≥дарност≥ та консол≥дац≥њ.

¬ерховна –ада ”крањни 1 листопада 1991 р. прийн€ла ƒекларац≥ю прав нац≥ональностей ”крањни. ¬иход€чи з ƒекларац≥њ про державний суверен≥тет ”крањни, јкта про незалежн≥сть ”крањни, керуючись «агальною декларац≥Їю прав людини та ратиф≥кованими ”крањною м≥жнародними пактами про права та свободи особистост≥, ”крањнська держава гарантуЇ вс≥м етн≥чним групам, громад€нам, що проживають на њњ територ≥њ, р≥вн≥ пол≥тичн≥, економ≥чн≥, соц≥альн≥ та культурн≥ права. ƒискрим≥нац≥€ за нац≥ональною ознакою заборон€Їтьс€ й караЇтьс€ законом. ƒержава гарантуЇ вс≥м етн≥чним групам права на збереженн€ њх традиц≥йного розселенн€ ≥ забезпечуЇ ≥снуванн€ нац≥онально-адм≥н≥стративних одиниць, бере на себе обов'€зок створювати належн≥ умови дл€ розвитку њх мов ≥ культур.

 расномовним св≥дченн€м демократичноњ етнопол≥тики ”крањнськоњ держави Ї  онституц≥€ ”крањни, прийн€та в 1996 р. «окрема, ст. 11 ќсновного «акону гарантуЇ державне спри€нн€ розвитков≥ етн≥чноњ, культурноњ, мовноњ та рел≥г≥йноњ самобутност≥ вс≥х кор≥нних народ≥в ≥ нац≥ональних меншин ”крањни. «г≥дно ≥з ст. 24 не може бути у громад€н прив≥лењв чи обмежень за ознаками етн≥чного походженн€. —т. 53 гарантуЇ "громад€нам, €к≥ належать до нац≥ональних меншин", право на навчанн€ р≥дною мовою чи на вивченн€ р≥дноњ мови у державних ≥ комунальних навчальних закладах або через нац≥ональн≥ культурн≥ товариства.

≈тн≥чн≥ групи представлен≥ на р≥зних р≥вн€х в органах державноњ влади. «окрема, серед депутат≥в ¬ерховноњ –ади ”крањни рос≥€ни становл€ть 19,3 %, Їврењ - 1,5, б≥лоруси - 0,5, пол€ки - 0,5 %. „ленами украњнського парламенту Ї також молдованин, румун, болгарин, н≥мець, угорець, карањм, адигеЇць, чуваш.

¬ажливим здобутком етнопол≥тики в ”крањн≥ Ї орган≥зац≥€ добров≥льного поверненн€ кримськотатарського народу та представник≥в ≥нших етн≥чних груп, €ких було незаконно депортовано. ” 1941 р. з п≥вденних район≥в ”крањни вивезено майже 400 тис. етн≥чних н≥мц≥в, у 1944 р. з  риму - 200 тис. кримських татар, 12,5 тис. болгар, 15 тис. грек≥в, 9,6 тис. в≥рмен. Ќин≥ державою вишукуютьс€ чимал≥ кошти на облаштуванн€ њх в ”крањн≥. Ќа 1 липн€ 1995 р. вже прибуло близько 260 тис. кримських татар, 1387 болгар, 4785 в≥рмен, 3437 грек≥в, 2066 н≥мц≥в. ” найближч≥ п'€ть рок≥в оч≥куЇтьс€ поверненн€ на р≥дну землю ще понад 400 тис. представник≥в р≥зних етн≥чних груп.

¬ ”крањн≥ в≥дбуваЇтьс€ активний процес створенн€ етнокультурних товариств, об'Їднань, асоц≥ац≥й тощо. Ќа початку 1995 p. њх нал≥чувалос€ 260. ѕом≥тно розширилас€ мережа культурно-осв≥тн≥х заклад≥в, зб≥льшилас€ к≥льк≥сть пер≥одичних видань (зокрема, 48 газет), що задовольн€ють культурн≥ потреби етн≥чних груп ”крањни.

ƒержавну програму випуску л≥тератури мовами етн≥чних груп реал≥зують в≥дпов≥дно до постанови  аб≥нету ћ≥н≥стр≥в 1992 р. "ѕро спец≥ал≥зован≥ редакц≥њ дл€ випуску л≥тератури мовами нац≥ональних меншин ”крањни" всеукрањнськ≥ державн≥ видавництва " амен€р" у Ћьвов≥ (польською мовою), " арпати" в ”жгород≥ (угорською, чеською, словацькою), "ћа€к" в ќдес≥ (Їврейською, болгарською, гагаузькою), "ƒонбас" у ƒонецьку (мовою грек≥в ѕриазов'€), "—≥ч" у ƒн≥пропетровську (н≥мецькою), "“авр≥€" у —≥мферопол≥ (кримськотатарською). «а три роки д≥€льност≥ цих редакц≥й побачили св≥т понад 260 видань 20 мовами етн≥чних груп.

ƒл€ задоволенн€ осв≥тн≥х потреб етн≥чних груп ћ≥н≥стерством осв≥ти сп≥льно з ћ≥н≥стерством у справах нац≥ональностей та м≥грац≥њ розроблено ≥ затверджено ƒержавну програму в≥дродженн€ й розвитку осв≥ти етн≥чних груп в ”крањн≥ на пер≥од 1994-2000 pp.

” 1995 р.  аб≥нет ћ≥н≥стр≥в схвалив  онцепц≥ю розвитку культур етн≥чних груп. Ѕуло створено ÷ентр циганськоњ культури в  иЇв≥ та болгарський культурний центр у Ѕолград≥ ќдеськоњ област≥. ” серпн≥ цього ж року прийн€то постанову "ѕро заходи щодо розв'€занн€ пол≥тико-правових, соц≥ально-економ≥чних та етн≥чних проблем в јвтономн≥й –еспубл≥ц≥  рим".

«абезпечуючи права етн≥чних груп на власн≥й територ≥њ ≥ спираючись на д≥юч≥ м≥жнародн≥ механ≥зми њх захисту, ”крањнська держава активно виступаЇ за дос€гненн€ в≥дпов≥дного р≥вн€ захисту украњнц≥в у вс≥х крањнах њх проживанн€. ” ст. 12  онституц≥њ ”крањни проголошуЇтьс€, що наша крањна дбаЇ про задоволенн€ нац≥онально-культурних ≥ мовних потреб украњнц≥в, €к≥ проживають за межами держави. «д≥йснюЇтьс€ допомога њм через р≥зн≥ державн≥ й громадськ≥ орган≥зац≥њ - л≥тературою, культурницькими акц≥€ми тощо. —в≥дченн€м цього Ї активна участь ”крањни у розробц≥ ун≥версальних м≥жнародно-правових норм у рамках ќќЌ, ќЅ—™, –ади ™вропи, ≥нших м≥жнародних орган≥зац≥й.

ќтже, сучасн≥ етнонац≥ональн≥ процеси характеризуютьс€ геопол≥тичними масштабами, значним п≥днесенн€м етн≥чноњ та нац≥ональноњ св≥домост≥, змаганн€ми до суверен≥зац≥њ, складними м≥жетн≥чними консол≥дац≥йними та дез





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 718 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

∆изнь - это то, что с тобой происходит, пока ты строишь планы. © ƒжон Ћеннон
==> читать все изречени€...

2076 - | 1884 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.142 с.